43. Територія з міжнародним режимом

Міжнародна територія - це простір за межами державних територій, який не належить жодній окремій державі, а перебуває у спільному користуванні світового співтовариства і його правовий режим визначається виключно міжнародним правом.

Міжнародні території (території з міжнародним режимом) являють собою ділянки простору, на які не поширюється суверенітет жодної держави (напр., відкрите море та повітряний простір над ним, Міжнародний район морського дна, Антарктида, космічний простір з Місяцем та іншими небесними тілами включно). Особливістю правового режиму міжнародних територій є те, що вони, по-перше, не належать жодній державі, а по-друге, вони відкриті для дослідження та використання згідно з нормами міжнародного права усіма державами на основі принципу їх рівності. З точки зору міжнародного права міжнародні території становлять спільну спадщину людства.

44. Території зі змішаним правовим режимом

Території зі змішаним правовим режимом завжди розташовані поза межами державної території, проте окремі права на використання цих територій належать виключно державі, до території якої вони прилягають.

До територій зі змішаним режимом відносять континентальний шельф, прилеглу зону, виключну економічну зону, а в окремих випадках міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальним морем прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав. Тобто мають на увазі території морських просторів, що не входять до складу державної території, на які не поширюється суверенітет прибережної держави. Особливість такого виду територій полягає у тому, що їх правовий режим регулюється нормами як національного, так і міжнародного права.

Акти національного законодавства, прийняті відповідно до норм міжнародного права (зокрема, Конвенція з морського права 1982 р.), визначають суверенні права держав щодо розвідки і розробки природних ресурсів, охорони навколишнього середовища континентального шельфу, виключної економічної зони тощо.

Території зі змішаним режимом умовно можна розділити на дві групи:

1) ті, що прилягають, і виняткові економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, що не входять до складу державної території прибережних держав;

2) міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.

45. Поняття, юридична природа та склад державної території

Питання про юридичну природу державної території передбачає відповідь про те, що є державна територія з правового погляду, точніше, що є державна територія з міжнародно-правового погляду.

Доктринальне обґрунтування юридичної природи державної території знаходить свій вираз у кон'юнктурі конкретної історичної епохи. У період феодалізму домінувала об'єктна теорія (цивілістична), що трактувала державну територію як об'єкт власності держави. У другій половині XIX ст. об'єктна теорія еволюціонувала в бік просторової теорії, котра розглядала територію як просторові межі влади держави. Нарешті, відповідно до теорії компетенції, територіальний суверенітет обмежується місцевою компетенцією. У сучасних умовах складно визначити домінування однієї із теорій, оскільки нині юридична природа державної території поєднує елементи як об'єктної та просторової теорії, так і теорії компетенції.

Державна територія - це частина поверхні Землі, що правомірно належить певній державі, у межах якої вона здійснює своє верховенство. Іншими словами, державний суверенітет лежить в основі юридичної природи державної території. Саме в цьому полягає якісна правова відмінність цієї територіальної категорії від інших. Відповідно до міжнародного права територія пов'язана з її населенням. Державна територія та її населення - необхідні атрибути держави.

Територіальне верховенство означає повну й виключну владу держави на своїй території. Воно виявляється в реалізації державою суверенної влади над усіма особами й організаціями в межах своєї території і верховному публічно-правовому володінні цією територією (dominium). Це означає, що на території конкретної держави не може діяти публічна влада іншої держави. На території цієї держави діють її закони, урядові постанови та судові рішення, що поширюються на її громадян, іноземців і осіб без громадянства.

У зв'язку з територіальним верховенством держава може допустити на своїй території чинність іноземного законодавства, але лише із власної згоди. Цивільні кодекси держав допускають у певних випадках застосування іноземного цивільного права.

Поняття "юрисдикція держави" вужче за обсягом, ніж поняття "територіальне верховенство". Під юрисдикцією держави розуміється право її судових і адміністративних органів розглядати й вирішувати будь-які справи у межах кордонів держави, на відміну від територіального верховенства, що означає всю повноту державної влади на певній території. Правда, є випадки, коли держава здійснює юрисдикцію над своїми громадянами і при перебуванні їх на території іноземної держави, наприклад, проходженні служби в складі збройних сил ООН у гарячих точках планети.

До складу державної території входить сухопутна, морська та повітряна територія.

1.Сухопутна територія держави охоплює її материкову частину, архіпелаги, острови, які знаходяться в межах її територіального моря, анклави, надра. Держава наділена правом здійснення повного суверенітету в межах сухопутної території, визначеної державними кордонами. Правовий статус сухопутної території визначається нормами національного права. Водночас у міждержавній практиці поширеним явищем є укладення міжнародних договорів щодо транзиту через державну територію, оренди території, повітряних сполучень. Необхідність підписання такого роду договорів, приміром стосовно транзиту через державну територію, може бути зумовлена наявністю в держави анклаву - частини території держави, відокремленої від сухопутної частини території, оточеної територією однієї або декількох держав. Якщо така частина державної території має вихід до моря, то вона, відповідно, вважається напіванклавом. У подібних випадках постає низка проблем у забезпеченні вільного пересування громадян однієї держави через території третіх країн. Характерно, що способом вирішення таких проблем є спеціальні двосторонні договори між зацікавленими сторонами.

З точки зору міжнародного права не існує будь-яких обмежень стосовно розробки надр. Це питання регулюється в основному нормами внутрішньодержавного права. Так, відповідно до Кодексу України "Про надра" 1994 р., надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

2.Морська територія держав складається із внутрішніх вод, внутрішніх морських вод і територіального моря (територіальні води). Річки, озера, канали та інші водойми, які знаходяться в межах державної території, належать до внутрішніх вод держави. Натомість внутрішніми морськими водами є води портів, бухт, заливів, що прилягають до узбережжя держави. Нарешті територіальне море - це прибережна морська смуга, ширина якої за загальним правилом може сягати до 12 морських миль. Незважаючи на те, що морська територія перебуває під виключним суверенітетом держав, норми сучасного міжнародного права можуть встановлювати певні обмеження щодо реалізації державами цього права. Так, одна з резолюцій Ради Безпеки ООН, прийнята 2008 р., наділяє групу держав правом на здійснення боротьби із піратством у територіальних водах Сомалі.

3.Повітряну територію держави становить повітряний простір, який знаходиться над сухопутною і водною територією. Звідси випливає, що повітряною територією держави потрібно вважати повітряний простір не лише над материковою частиною, ай - над внутрішніми і територіальними водами держави. Верхня межа повітряного простору, а відтак межа, до якої держава здійснює свій суверенітет на повітряній території, становить 100-110 км2. Саме ця межа є умовним розмежуванням між повітряною територією держави і відкритим космосом, що вже належить до територій із міжнародним режимом.

Отже, сухопутні, морські та повітряні простори є невід'ємними складовими частинами державної території. Юридичними гарантіями непорушності та неподільності території держави, а також її складових частин виступають основні принципи міжнародного права, зокрема принцип територіальної цілісності, принцип непорушності кордонів, принцип суверенної рівності держав. Утім, використання державної території на шкоду інших держав, як-от: транскордонне забруднення, розміщення на території терористичних баз, грубе порушення прав людини, боротьба із піратством тощо, не виключають можливості втручання з боку міжнародного співтовариства у внутрішні справи держави з метою обмеження реалізації суверенітету в межах її державної території.