74.Функції міжнародних організацій. Особливості правового статусу посадових осіб і службовців мо.

Суть того, що відбувається в міжнародній організації процесу загалом та ж, що і в будь-якому політичному представницькому органі. Вона полягає у виявленні та узгодженні інтересів членів, вироблення на цій основі спільної позиції, спільної волі, визначенні відповідних завдань, а також методів і засобів їх вирішення. Специфіка визначається тим, що членами організації є суверенні держави. Це обумовлює специфіку функцій і механізму їх реалізацію.

Основні фази діяльності організації складаються в обговоренні, прийнятті рішення та контроль за його виконанням. Спеціально вивчав функції міжнародних організацій польський професор В. Моравецкій визначає три основних види функцій міжнародної організації: регулюючі, контрольні, оперативні. Будемо дотримуватися цієї класифікації.

Регулююча функція є сьогодні найважливішою. Вона полягає у прийнятті рішень, що визначають цілі, принципи, правила поведінки держав-членів. Такої роду рішення мають лише морально-політичну обов'язковою силою. Проте їх вплив на міждержавні відносини і на міжнародне право не можна недооцінювати. Будь-якій державі важко протистояти рішенням міжнародної організації.

Резолюції організації безпосередньо не міжнародно створюють-правових норм, але роблять серйозний вплив як на правотворчий, так і на правозастосовний процес. Багато принципи і норми міжнародного права були вперше сформульовані в резолюціях. Досить згадати роль резолюції Генеральної Асамблеї ООН в утвердженні основних принципів міжнародного права і в розкритті їх змісту. У спеціальних областях співробітництва (фінанси, связь, транспорт тощо) норми міжнародного права створювалися головним чином за допомогою організацій.

Резолюція належить важлива функція актуалізації-міжнародно правових норм шляхом їх підтвердження, конкретизацію стосовно до реальностей міжнародного життя. Застосовуючи норми до конкретних ситуаціям, організації розкривають їх зміст. Не тільки в резолюціях, але й у ході дискусій з'ясовуються необхідні зміни в праві.

Контрольні функції полягають у здійсненні контролю за відповідністю поведінки держав нормам міжнародного права, а також резолюцій. З цією метою організації має право збирати та аналізувати інформацію відповідну, обговорювати її і висловлювати свою думку в резолюціях. У багатьох випадках держави зобов'язані регулярно надавати доповіді про виконання ними норм міжнародного права та актів організації у відповідній галузі.

Особливо розвинена ця система в галузі прав людини. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. зобов'язує учасників представляти звіти про виконання ними положень Пакту Комітету з прав людини. За результатами обговорення Комітет представляє доповідь Економічній і Соціальній Раді ООН.

У практиці ООН набули поширення спостережні місії за дотриманням умов мирної врегулювання. Місія ООН контролювала процес ліквідації засобів масового ураження в Іраку та доповіла про це Раду Безпеки ООН. Серйозні заходи контролю, включаючи інспекцію, передбачені Статутом Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ).

Оперативні функції полягають у досягненні цілей власними засобами організації. У переважній більшості випадків організація діє на реальність через суверенні держави члени-. Водночас поступово зростає роль і безпосередньої діяльності. Організації мають економічну, науково-технічну й іншу допомогу, надають консультаційні послуги. Значний розвиток отримали операції ООН з підтримання миру.

Особливості правового статусу посадових осіб і службовців МО.

Питання привілеїв та імуні­тетів варто розглядати у двох аспектах. А саме: привілеї та імунітети міжнародних організа­цій і їх посадових осіб; привілеї та імунітети представників держав, що беруть участь у діяльності міжнародних організа­цій і конференцій. Лише при такому підході до цього питання можна стверджувати наявність окремого інституту в праві зовнішніх зносин - дипломатичного права міжнародних організацій.

Привілеї та імунітети міжнародних організацій та їх посадових осіб. Невід'ємне право володіти ними закріплене в установчих актах більшості міжнародних організацій. Зокрема, у ст.105 Статуту ООН констатується:

1. "Організація Об'єднаних Націй користується на тери­торії кожного зі своїх членів такими привілеями та імуніте­тами, які потрібні для досягнення її мети.

2. Представники членів Організації і її посадові особи також користуються привілеями та імунітетами, які потрібні для самостійного виконання ними своїх функцій, що зв'язані з діяльністю Організації".

У статутах спеціалізованих організацій також міститься положення про привілеї та імунітети як організацій, так і їх посадових осіб. Наприклад, ст.ХІІ Статуту ЮНЕСКО, ст. 67 Статуту ВООЗ. Але при цьому слід підкреслити, що статути міжнародних організацій закріплюють лише принцип надан­ня привілеїв та імунітетів і не розкривають їх конкретний зміст, порівняно з іншими міжнародно-правовими актами, які спеціально укладені з цього приводу. До цих актів нале­жать: 1) Конвенція про привілеї і імунітети Організації Об'єднаних націй 1946 p.; 2) Конвенція про привілеї та імуні­тети спеціалізованих установ 1947 p.; 3) Конвенція про право­вий статус, привілеї та імунітети міждержавних економічних організацій, які діють у певних сферах-співробітництва, 1980 p.; 4) Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи; 5) Угоди міжнародних організацій з країнами перебування та ін. Як приклад можна навести угоди Швейцарії з міжнародними організаціями, що розташовані на її території: МОП, ВООЗ, ВМО.

Привілеї та імунітети міжнародних організацій і їх посадових осіб мають функціональний характер, тобто вони надаються для досягнення організацією своєї мети і для безперешкодного виконання її посадовими особами своїх функцій. На практиці це означає, що вони діють тоді, коли посадова особа перебуває при виконанні службових обов'язків. А тому вони значною мірою відрізняються від дипломатичних привілеїв та імунітетів. Ця відмінність полягає в тому, що обсяг вказаних привілеїв та імунітетів у міжнародних організаціях і їх посадових осіб вужчий, ніж обсяг привілеїв та імунітетів як самого дипломатичного представництва, так і її співробітників. Винятком із загального правила є категорія вищих посадових осіб: генеральний секретар організації і його заступники, а також члени Міжнародного Суду ООН, які користуються дипломатичними привілеями та імунітетами