31. Особливості міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій

Роль і значення міжнародних міжурядових організацій у справі підтримки миру і безпеки, захисту прав і свобод людини, розвитку плідного співробітництва між державами неухильно зростає. У доктрині міжнародного права такі організації загальновизнано вважаються суб'єктами міжнародного права. Це підтверджується Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. і Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. Статус міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права підтверджений також у Консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. "Про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН", що відобразилося і в подальшій практиці Суду.

Міжнародні організації створюються первинними суб'єктами міжнародного права на основі угоди між ними, тому належать до групи вторинних (похідних) суб'єктів міжнародного права. Такі угоди є засновницькими актами міжнародних організацій. У цих актах визначаються мета і завдання організації, її організаційно-структурний порядок і регулюються відносини організації з державами-членами.

Вони не володіють суверенітетом і своєю територією. Вступати у міжнародно-правові відносини така організація може лише у межах своєї компетенції, визначеної в її засновницькому документі - статуті (договорі, угоді). Спеціальна правоздатність міжнародних організацій полягає також у тому, що вони не можуть бути стороною у спорі, який розглядається Міжнародним Судом ООН. За волевиявленням держав-членів міжнародна організація може припинити існування як суб'єкт міжнародного права.

Вперше питання визнання міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій виникло в зв’язку з діяльністю Ліги Націй. При укладення угоди між Лігою Націй і Швейцарією (1926 р.), Ліга виступила як рівноправний суб’єкт договору, що підтвердило правоздатність і дієздатність міжнародної організації. Але в науці міжнародного права довгий час не було одностайності щодо правосуб’єктності міжнародних організацій. Зі створенням ООН організації було наділено чіткими правами і обов’язками суб’єкта міжнародного права.

Правосуб’єктність міжнародних організацій є спеціальною, такою, що визначається їх функціями. Але міжнародним організаціям також притаманні загальні права і обов’язки. До загальних прав відносяться:

1) право укладати договори з державами і міжнародними організаціями;

2) право визнання держав і урядів (шляхом прийому в організацію);

3) право на співробітництво з суб’єктами міжнародного права та ін.

Крім того міжнародні організації мають права і обов’язки юридичної особи:

4) право укладати контракти, договори найму;

5) право набувати рухоме і нерухоме майно і розпоряджатись ним;

6) право укладати договори про оренду;

7) право бути стороною в судовому розслідуванні та ін.

Формально маючи право укладати міжнародні договори, фактично міжнародні організації обмежені щодо сфери реалізації цього права. В основному, установчі акти міжнародних організацій передбачають їх право укладати договори:

- про співробітництво з іншими міжнародними організаціями,

- про штаб-квартиру організації,

- з фінансових і адміністративних питань,

- про надання технічної допомоги,

- з питань правонаступництва та ін.