28.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi держави.

Як уже зазначалось, у сис¬темі суб'єктів сучасного міжнародного права первинною, основною, типовою, го¬ловною і загальновизнаною правосуб'єктністю володіють держави. У вітчизняній науці міжнародного права ці та інші особливості міжнародно-правової суб'єктності держави виводились в основному з властивості державного суверенітету. У міжнародному праві переважає думка про те, що абсолютного суверенітету держави нині не існує. Взаємо¬залежність, взаємозв'язок держав поглиблюються залеж¬но від інтенсивності міжнародного співробітництва, а во¬но на сьогодні надзвичайно насичене.На правосуб'єктність держави суттєво впливає її пра¬вова самостійність і незалежність. У правовому розумінні держави рівні за юридичною самостійністю і незалежні¬стю. Але ця рівність не поширюється на коло суб'єктив¬них прав та обов'язків. Юридична рівність держав як су¬б'єктів міжнародного права означає, що ніхто з них не може нав'язувати іншому свою волю, обов'язки без його згоди. Але кожна держава сама вирішує, з ким і в які пра-вовідносини (якщо вони не суперечать принципам та нормам міжнародного права) вступати. Отже, за обся¬гом суб'єктивних прав та обов'язків, за юридичним на¬повненням свого правового статусу держави, як прави¬ло, не є рівними. Таким чином, якщо за своєю право-здатністю держави рівні, то в реалізації своєї міжнарод¬ної дієздатності, крім виняткових випадків, рівності не буває. Науковці плутали обсяг міжнародних прав і обов'язків держави як суб'єкта міжнародного права та міжнародну правосуб'єктність у цілому. Сучасна практика міжнародно-правового співробітництва однозначно під¬тверджує рівність держав як суб'єктів міжнародного пра¬ва незалежно від розмірів її території чи населення. Що ж до правового наповнення цієї властивості держав, обсягу їхніх прав та обов'язків у світовому співтоваристві, то тут, звичайно, марно наполягати на рівності. Держави відмовляються від певних союзів, не бажа¬ють вступати в окремі правовідносини і тим самим змен¬шують обсяг своїх суб'єктних прав та обов'язків за між¬народним правом. Для держави як суб'єкта міжнародного права харак¬терним є не те, чи володіє вона всіма суб'єктними права¬ми, а наскільки вона забезпечена основними правами і здатна виконувати обов'язки. Саме тому основні права іноді називають невід'ємними правами держави як су¬б'єкта міжнародного права.

Маючи досить широкі права в міждержавних відноси¬нах, держави обмежені в їх правоздатності. Вони не мо¬жуть мати владу над світоглядом людини, її переконання¬ми, думкою, не можуть претендувати на безмежні права в економічній сфері (наприклад, у торгівлі), не можуть від¬мовлятися виключно від усіх принципів та норм міжнарод¬ного права, які створювалися до утворення держави, та ін. Коли йдеться про державу як суб'єкт міжнародного права, то мається на увазі саме держава, а не її органи та посадові особи. На практиці часто вживають терміни «на¬род», «нація», «уряд», «міжурядова організація», «міжуря¬дові угоди», «міжвідомчі угоди» тощо. Як правило, зде¬більшого йдеться про одну сторону, одного учасника, од¬ного суб'єкта міжнародного права — державу. Можна виділити такі основні права держав: право на суверенну рівність з іншими державами, на незалежність, на здійснення юрисдикції над своєю територією та всіма особами, котрі на ній знаходяться (з додержанням визнаних міжнародних імунітетів), на індивідуальну і колективну самооборону проти збройного нападу, право створювати разом з іншими державами міжнародні організації, вступати до вже створених, мати відносини з іншими державами, підтримувати дипломатичні стосунки, укладати міжнародні угоди, захищати свою правосуб’єктність тощо.До основних обов’язків можна віднести такі: поважати суверенітет інших держав, утримуватися від втручання в їх внутрішні справи, поважати права людини та права народів на самовизначення, вирішувати міжнародні спори та конфлікти мирним шляхом, виконувати взяті на собі міжнародні зобов’язання і т. ін.

З позицій міжнародної правосуб’єктності держав важливе значення має питання про їхній територіальний устрій.Унітарна держава вважається суб’єктом міжнародного права в цілому. Інколи унітарні держави можуть надавати своїм адміністративно-територіальним одиницям окремі елементи міжнародної правосуб’єктності (наприклад, у розвитку зв’язків між містами-побратимами, між органами самоврядування і т.д.). Але в будь-якому разі, для того, щоб адміністративно-територіальна одиниця могла виступити в міжнародних відносинах, потрібен спеціальний закон самої держави або спеціальний міжнародний договір. Федерація також розглядається як єдиний суб’єкт міжнародного права. Ступінь політико-правової самостійності суб’єктів федерації визначається федеративним договором і законодавством федерації, у першу чергу її конституцією. Як суб’єкти міжнародного права члени федерації можуть виступати тільки в тому випадку, якщо законодавство визнає за ними таку здатність (право від власного імені укладати міжнародні угоди, обмінюватися делегаціями, представництвами і т.д.).У більшості випадків суб’єкти федерації самостійно на зовнішній арені не виступають. Класична конфедерація не є суб’єктом міжнародного права. Міжнародної правосуб’єктність володіють лише її члени. Історія показує, що конфедерація, як правило, порівняно недовговічна та є перехідною моделлю міжнародно-правового утворення. Вона або розпадається, або поступово трансформується у федерацію з єдиною міжнародною правосуб’єктністю.