63. Система органів зовнішніх зносин держав

Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами та іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин, що поділяються на внутрішньодержавні та закордонні.

До внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин належать ті, що постійно знаходяться на території конкретної держави. У свою чергу ця підсистема поділяється на дві групи органів: 1) загальної компетенції; 2) спеціальної компетенції.

Першу групу складають такі органи, які можуть вирішувати будь-які питання зовнішніх зносин держави: глава держави, уряд, глава уряду, відомство зовнішніх зносин (найчастіше воно називається міністерством закордонних справ), .глава відомства зовнішніх зносин. Відповідно до положень Конституції України і норм міжнародного права Президент України, Прем'єр-міністр України і міністр закордонних справ України представляють Українську державу в міжнародних відносинах ex officio (за посадою), тобто без спеціальних повноважень.

У політичному житті демократичних держав важливу роль відіграють вищі представницькі органи - парламенти. Вони зазвичай розробляють і приймають основи зовнішньої політики держави, беруть участь у розробці й ратифікації міжнародних договорів держави, обмінюються делегаціями з парламентами інших країн, ухвалюють заяви і звернення до зарубіжних парламентів, беруть участь у міжпарламентських об'єднаннях. Разом з тим парламенти не виступають на міжнародній арені як представники держави, оскільки не можуть укладати від імені держави загальні і спеціальні конвенції, а їх офіційні заяви і звернення не накладають юридичних зобов'язань на держави.

Органи спеціальної компетенції відають питаннями зовнішніх зносин держави в якійсь відносно вузькій сфері. Прийнято вважати, що всі міністерства (крім міністерства закордонних справ) і центральні відомства є такими органами, оскільки відповідно до компетенції вони здійснюють певні зовнішні функції, для чого в них створюються відділи (управління) зовнішніх зв'язків. Зрозуміло, що навіть таке суто внутрішнє відомство, як міністерство внутрішніх справ, з метою ефективної боротьби зі злочинністю повинне контактувати з аналогічними міністерствами в інших державах, оскільки злочинність все більше стає інтернаціональною. Тому й це міністерство є органом зовнішніх зносин держави спеціальної компетенції. Тим більше це стосується міністерств зв'язку, зовнішньої торгівлі, охорони навколишнього середовища і т. ін.

До закордонних органів зовнішніх зносин належать ті, які знаходяться за межами держави, а саме: дипломатичні представництва держав, консульські установи, торгові представництва і постійні представництва держав при міжнародних організаціях. Перераховані органи є постійними зарубіжними органами зовнішніх зносин.

Окрім них, також є група органів зовнішніх відносин, які функціонують на тимчасовій основі, - спеціальні місії та делегації.

64. Призначення консулів. Патент і екзекватура ї. Консульський округ.

Призначення консула на посаду регулюється Віденською конвенцією про консульські зносини (24.04.1963). Відповідно до ст.9 конвенції глав консул. Установ поділяють на 4 класи: генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти. Питання призначення і допущення глав консульських Установ регулюється нормами як міжнародного, так і національного права держави, яка представляє. Як правило, консул повинен отримати відповідний документ — так званий «консульський патент». Органи влади країни перебування, яким вручається патент, розглядають питання про допущення консула до виконання ним службових обов'язків у зазначеному консульському окрузі. Таке допущення або визнання консула оформляється шляхом видачі екзекватури, тобто дозволу країни перебування на виконання консульських функцій в узгодженому консульському окрузі. Порядок і форма видачі екзекватури визначаються внутрішнім правом країни перебування. Екзекватура може бути видана у формі окремого документа, підписаного главою уряду або міністром закордонних справ, а іноді від імені уряду в цілому. Трапляється, що окремий документ у вигляді екзе­кватури не видається взагалі, а лише робиться напис дозволу на консульському патенті. Загальновизнаною нормою в міжнародному праві є право країни перебування відмовити у видачі екзекватури, не пояс­нюючи при цьому причин відмови. «Держава, що відмовляє у видачі екзекватури, не зобов'язана повідомляти акредиту­ючій державі мотиви такої відмови»,— говориться у Віден­ській конвенції про консульські зносини (ст. 12, п. 2). Слід, проте, зазначити, що запит згоди на призначення консула і запит екзекватури — це далеко не одне й те ж. Запит згоди на призначення консула, як ми вже згадували, робиться по дипломатичних каналах і стосується особи консульського представника. Екзекватура ж вилається після призначення консула в країні перебування у відповідь на представлений патент. При цьому сутність екзекватури полягає в дозволі займатися консульською діяльністю в певному консульсько­му окрузі, тому питання про особу самого представника вже це має ніякого значення, оскільки воно вирішене країною перебування ще тоді, коли вона давала дозвіл на звернення акредитуючої держави, тобто до видачі патенту.До отримання екзекватури глава консул. установи не може виконувати своїх функцій.

Як екзекватура, так і консульський патент є необхідними лише для глав самостійних консульських установ. Для керівників консульських відділів посольств і місці, хоча вони іноді й іменуються генеральними консулами або консулами, надання патенту та отримання екзекватури не передбачене. Вони залишаються дипломатичними аген­тами, що перебувають у штаті посольств та місій, зі звичай­ним для них порядком призначення та вступу на посаду, тобто для них необхідно отримати тільки в'їзну візу в країну перебування і здійснити нотифікацію (повідомлення) про їхнє призначення.

Консульський округ — це територія, яка визначена консульській установі для виконання консульських функцій; а також територія, на яку поширюється компетенція глави консульської установи. Консульським округом може бути як частина, так і вся територія держави знаходження консульської установи. Територія консульського округу визначається шляхом переговорів між акредитуючою та приймаючою державами. Міністерство закордонних справ акредитуючої держави надсилає Міністерству закордонних справ приймаючої країни консульський патент, у якому зазначається територія консульського округу. Міністерство закордонних справ держави перебування на підставі отриманого патенту вручає консулу консульську екзекватуру, у якій визначається територія консульського округу. Це є своєрідною формою затвердження пропозиції акредитуючої країни про визначення території консульського округу, яка містилась у консульському патенті.