7. Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного права. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23.05.1969.

У міжнародно-правовій науці та практиці перелік джерел залишається дискусійним. Особливості міжнародного нормоутворення, різні правові традиції учасників міжнародно-правових відносин та їхня належність до різних правових систем, динамічний розвиток договірного міжнародного пра­ва та поява в ХХ ст. нових форм участі держав у прийнятті міжнародних рішень приводять до того, що питання про по­няття та види джерел підпадає під політико-ідеологічний вплив, що частково виводить його за рамки права. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду «Суд... за­стосовує: а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеці­альні, що встановлюють правила, безперечно визнані дер­жавами, які є сторонами спору; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; в) загальні принципи права, визнані цивілізованими нація­ми; г) із застереженням, вказаним у ст. 59, судові рішення та доктрини наикваліфікованіших фахівців із міжнародно­го публічного права різних націй у якості допоміжного за­собу для визначення правових норм».

Міжнародні договори — одна з найбільш поширених у наш час форм закріплення взаємних міжнародних прав і обов'язків. Міжнародні договори є зазвичай джерелом зобов'я­зань тільки для суб'єктів міжнародного права, що беруть у них участь. Міжнародні договори можна розділити на пра­вові та контрактні. Правові фіксують норми міжнародного права, які отримали загальне визнання. У міжнародних кон­трактах формулюють поточні зобов'язання держави.У правових договорах держави визнають і фіксують факт існування певної загальної норми. Так, у договорах про пра­ва людини зафіксована загальна норма про те, що «всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та пра­вах», а на її основі сформульований каталог (перелік) прав людини. Правові договори держави сприймають як даність, як факт, у силу якого порядок речей не може бути зміне­ний. Тому при укладанні таких договорів суб'єкти не мо­жуть ні за яких обставин впливати на їхній зміст, не пося­гаючи при цьому на основи міжнародного права. Правові договори здебільшого фіксують визнання державами при­родно-правових норм, єдине уявлення про обсяг зобов'язань щодо таких норм, а також єдине тлумачення змісту цих норм. Прикладом правового договору може служити Міжна­родний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., згідно з яким права та свободи людини існують незалежно від позиції держав. Тому й говорити про те, що права та сво­боди людини з'явилися завдяки прийняттю міжнародного пакту не доводиться. Пакт зафіксував перш за все зобов'я­зання держав не посягати на такі права та свободи, тобто обов'язок дотримуватися природно-правових норм.Контрактами є міжнародні угоди, що виникають у ре­зультаті узгодження позицій суб'єктів міжнародного пра­ва. Основна маса міжнародних договорів є саме контракта­ми. Тому точніше було б сказати, що ці угоди містять не норми міжнародного права, а міжнародні публічні зобов'я­зання. Контрактами є, наприклад, угоди з обмеження озбро­єння (держави домовляються про обсяги, строки, технічні умови й інше), економічні угоди (сторони домовляються про строки, умови, обсяги поставок, розміри штрафів та інше), статути міжнародних організацій (сторони створюють сис­тему головних і допоміжних органів, домовляються про процедуру й інше).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23.05.1969. -  Укладена 23 травня 1969 р. у Відні (Австрія). Набула чинності 27 січня в 1980 р.Містить 8 частин, 4 розділи і 85 статей. Стосується угод між державами, які укладені в письмовій формі. Нині нараховує 114 держав-учасниць.Україна приєдналася до цієї Конвенції відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986. Регламентує питання, які пов'язані із застосуванням міжнародних договорів, їх укладання та набрання чинності.Важливим моментом у Конвенції є те, що стаття 1 обмежує застосування Конвенції договорами в письмовій формі тільки між державами. Більшість націй визнають його як видатний «договір договорів. Н-д, США визнають, що частини цієї Конвенції становлять норми звичаєвого права, які є обов'язковими для всіх націй. В Індії Верховний суд визнав звичаєвий статус Конвенції. Конвенція закріплює ряд фундаментальних принципів сучасного міжнародного права . Визначає «міжнародний договір» як угоду, яку укладають між собою держави в письмовій формі, що регулюється міжнародним правом. А також, проголошує, що «кожна держава має право укладати договори». Дія Конвеції обмежена. Вона застосовується тільки до договорів, які укладені між державами, тому вона не поширюється на договори між державами та міжнародними організаціями або тільки між міжнародними організаціями. Однак, вона не застосовується до договорів між державами в рамках міжурядової організації.Зазвичай, угоди між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями будуть регулюватися Віденською Конвенцією 1986 р. про право договорів між державами та міжнародними організаціями, або між міжнародними організаціями.Конвенції містить положення про те, що в договорах між державами і міжнародними організаціями, положення Конвенції, як і раніше, застосовується між державами-членами. Конвенція не застосовується до угод не в писемній формі.