85. Джерела інституту прав людини.

Джерелами права прав людини насамперед слід назвати міжнародні документи, оскільки саме в них сформульовано загальновизнані стандарти у сфері захисту свобод та інтересів особи. Міжнародно-правове регулювання прав людини здійснюється на основі таких документів:

– Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p.;

– Європейської конвенції про права людини (1950 p.);

– Міжнародних пактів про економічні, соціальні та культурні права й про громадянські та політичні права (прийняті у 1966 p., набрали чинності після ратифікації в 1976 p.);

– Заключного акта Ради безпеки і співробітництва в Європі (від 1 серпня 1975 p.).

Дія міжнародних правових норм виявляється в тому, що вони повинні використовуватися, коли виникають труднощі в тлумаченні норм національного законодавства, тобто для з'ясування значення і змісту законодавства для того, щоб застосування законодавчих актів не спричиняло порушення загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і, як наслідок, до порушення прав людини.

Міжнародні норми також можуть стати гарантією захисту від прийняття законодавцем норм, що порушують права людини, особливо з урахуванням того, що останнім часом пропозиції про прийняття таких норм звучать досить часто. Прикладом можуть слугувати пропозиції відродити боргові в'язниці й увести для несумлінних боржників кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі, які висловлюються в Росії та інших країнах СНД. Прямої конституційної заборони для вжиття таких заходів у законодавстві пострадянських держав немає. Однак ці пропозиції суперечать ст. 11 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, у якій записано: "Ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що він не в змозі виконати яке-небудь договірне зобов'язання"

86 Класифікація прав людини. Порівняльна характеристика критеріїв класифікації прав людини.

Розмаїття підходів

Класифікація прав людини необхідна, насамперед, для того, щоб полегшити роботу законодавців, а також для більш ефективного захисту цих прав.

Найчастіше у дослідженнях, юридичних і соціологічних посібниках зустрічається класифікація прав людини, прийнята 00Н, у якій виділені такі групи прав людини: громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні. Такий поділ існує як у світовій юридичній практиці, так і у національних правових системах, у тому числі в український.

Громадянські й політичні права

Громадянські й політичні права знайшли своє відображення у статтях 2—19 Загальної Декларації прав людини: право на життя, свободу та безпеку особи, право на свободу від рабства та підневільного стану, право на свободу від тортур і жорстокого поводження, право на визнання правосуб'єкт-ності, право на рівність перед законом тощо.

Наступні сім статей стосуються економічних, соціальних та культурних прав, у т.ч.: права на соціальний захист, на працю та вільний вибір роботи, на рівну оплату за рівну роботу, на справедливу та задовільну винагороду, що забезпечує достойне людини існування, права створювати профспілки, права на відпочинок та дозвілля, на життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров'я та добробуту тощо.

А деякі автори— називають ще одну категорію прав, якими людина наділена в силу факту свого народження. Це фізичні, або природні, права. Вони невід'ємні й невідчу-жувані, тому що їх не можна відділити від людини без явної загрози втратити у ній члена суспільства. Природні, тобто елементарні права людини, отримали ще назву "священних прав" через їх надзвичайну важливість. Жодні зовнішні сили — чи то монарх, чи то держава — не вправі зазіхати на них. Природними правами називають право на життя, свободу, особисту недоторканність, честь і репутацію.

Сфера реалізації

За тим же критерієм, а саме — за сферою реалізації прав людини, В. Котюк виділяє такі групи прав (В. Котюк. Теорія права. — К., 1996. — С. 102):

1. Фізичні (життєві, або вітальні) — права необхідні для нормального існування та розвитку людини. До них належать право на життя, свободу, фізичну недоторканність, на власність.

2. Особистісні — права, спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи: право на ім'я, честь, гідність, таємницю листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції, свободу совісті.

3. Економічні — права, пов'язані з реалізацією особи у сфері виробничих відносин: право на' працю, професію, відпочинок, оплату праці, власність щодо засобів виробництва.

4 Політичні — права, пов'язані з участю громадян у політичному житті суспільства: право на громадянство, право обирати і бути обраним у представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування, брати участь у діяльності політичних партій і громадських рухів.

5. Культурні — права, пов'язані з реалізацією їх у сфері духовних цінностей суспільства: право на освіту та інформацію, користування закладами культури тощо.

Критерієм у даній класифікації є характер потреб людини або, інакше кажучи, сфера реалізації прав людини.

Деякі вчені розглядають також конституційні права як різновид прав людини. "Основні права індивіда — це і є конституційні права. Під основними правами людини, на наш погляд, треба розуміти права, що містяться у конституції держави та інших міжнародно-правових документах". Важко погодитися з таким ототожненням прав людини і громадянина По-перше, термін "основні права людини" міститься у преамбулі Загальної декларації прав людини, де мова йде саме про ці, а не конституційні права громадянина. По-друге, конституції держав, в основному, розрізняють права людини і громадянина. Але не всі. У США, наприклад, терміни "громадянські" і "конституційні" права вживаються як синоніми.

Інші класифікації

Крім наведених класифікацій прав людини, існують й інші, у яких використовуються певні критерії.

Права людини поділяють залежно від їх важливості для людини на:

а) основні права — необхідні для нормального існування і розвитку людини;

б) неосновні права — які не є життєво необхідними.

Залежно від характеру, способу здійснення виокремлюють:

а) активні права — свобода "для" (тобто для вчинення певних дій);

б) пасивні права — свобода "від" (тобто від втручання, перешкоджання з боку інших суб'єктів у процесі використання прав).

Залежно від суб'єктного складу здійснення прав вирізняють:

а) індивідуальні права — здійснюються лише одноособовими діями, наприклад, право на свободу переконань, думок, на виховання своєї дитини;

б) колективні права — можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права, наприклад, право на утворення громадських об'єднань, проведення мітингів, демонстрацій.

Залежно від виду суб'єктів виділяють:

а) права людини;

б) права сім'ї;

в) права нації (народу);

г) права інших соціальних спільностей (класів, прошарків, груп, громадських об'єднань, трудових колективів тощо);

д) права людства.