- •1.Поняття,предмет і сутність, функції, суб’єкти та об’єкти мпп
- •2. Глобальні проблеми сучасності та мп.
- •3.Роль України як суб’єкта мп, основні засади зовнішньої політики.
- •4. Етапи становлення мiжнародного права. Ролъ оон у формуваннi
- •5.Етапи становлення науки мiжнародного права. Вплив г.Гроцiя на розвиток мiжнародного права. Ocновні напрями сучасної доктрини мiжнародного права.
- •6. Основні та другорядні джерела міжнародного права. Ст. 38 Статуту Міжнародного Суду оон про джерела міжнародного права. Доктринальні підходи до джерел міжнародного права.
- •7. Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного права. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 23.05.1969.
- •8. Співвідношення міжнародного договору і звичаю.
- •9. Поняття та характерні риси норми мп. Значення норм міжнародного «м’якого права».
- •10. Класифікація мпн за різними підставами.
- •III. За сферою дії:
- •IV. За юридичною силою:
- •V. За змістом правил поведінки:
- •VI. За своєю роллю в механізмі міжнародно-правового регулювання:
- •12. Кодифікація норм міжнародного права та їх значення для подальшого розвитку міжнародного права. Суть і цілі кодифікації
- •13. Характеристика принципів сучасного міжнародного права: юридична природа, умови функціонування, сфера дії. Кодифікація принципів
- •14. Система принципів сучасного міжнародного права. Загальні принципи права та міжнародне право.
- •15. Правовий зміст і характеристика основних принципів міжнародного права. Взаємозв’язок і взаємодія принципів.
- •16. Принцип незастосування сили та загрози силою
- •17. Принцип суверенної рівності держав
- •18. Принцип непорушності державних кордонів
- •19. Принцип територіальної цілісності держави
- •20. Принцип мирного розв’язання міжнародних спорів
- •21.Принцип невтручання у внутрішні справи
- •22.Принцип загальної поваги до прав людини
- •23.Принцип співробітництва
- •24.Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань
- •25.Принцип самовизначення народів і націй
- •26.Теорії співвідношення міжнародного та національного права. Концепція примата міжнародного права
- •27.Класифiкацiя суб'ектiв мiжнародного права. Доктринальнi дискусii вiдносно проблеми суб'єктів мiжнародного права,
- •28.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi держави.
- •29.Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi нацiй та народiв.
- •30. Особливостi мiжнародноi правосуб' єктностi державноподiбних утворень.
- •31. Особливості міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій
- •32. Питання про міжнародну правосуб’єктність індивідів. Формування міжнародного статусу фізичної особи
- •33. Поняття, юридична природа та значення міжнародно-правового визнання. Теорії визнання. Форми і засоби міжнародно-правового визнання.
- •34. Визнання держав у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •35. Визнання уряду в сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії, доктрини
- •36. Поняття, юридична природа і значення правонаступництва. Об’єкти правонаступництва. Види правонаступництва.
- •37. Поняття і юридична природа міжнародно-правової відповідальності. Зміст і підстави міжнародно-правової відповідальності. Передумови міжнародно-правової відповідальності, її принципи і цілі.
- •38. Поняття та види міжнародних правопорушень
- •39. Види міжнародно- правової відповідальності. Форми міжнародно правової- відповідальності
- •40. Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій
- •41. Сучасна система міжнародно-правових санкцій
- •42. Види територій у міжнародному праві залежно від правового режиму
- •43. Територія з міжнародним режимом
- •44. Території зі змішаним правовим режимом
- •45. Поняття, юридична природа та склад державної території
- •46. Правовий режим міжнародних рік.
- •47. Міжнародно-правовий статус Арктики і Антарктики.
- •48. Міжнародно-правове регулювання громадянства.
- •49. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
- •50. Припинення і призупинення дії міжнародних договорів
- •51. Стадії укладання міжнародного договору
- •52. Значення положень ст.9 Конституції України в умовах активного входження України у світове співтовариство
- •53. Класифікація міжнародних договорів. Форма, структура і найменування міжнародних договорів
- •54. Дія й дійсність міжнародних договорів
- •55. Застереження до міжнародних договорів.
- •56. Тлумачення міжнародних договорів
- •57. Початок і закінчення дипломатичної місії
- •58. Поняття та джерела права зовнішніх зносин
- •59. Імунітети та привілеї консульських установ
- •60. Консульські функції та засоби іх здійснення
- •61. Дипломатичний корпус. Дуаєн дипломатичного корпусу
- •62. Поняття і джерела консульського права
- •63. Система органів зовнішніх зносин держав
- •64. Призначення консулів. Патент і екзекватура ї. Консульський округ.
- •65. Імунітети і привілеї дипломатичного представництва
- •66. Склад і функції дипломатичного представництва
- •67. Імунітети та привілеї дипломатичного представництва
- •68. Поняття міжнародних конференцій
- •69. Рада Європи
- •70.Система оон.
- •71.Статут міжнародного суду оон
- •Глава I: Організація Суду
- •Глава II: Компетенція Суду
- •Глава III: Судочинство
- •Глава IV: Консультативні висновки
- •Глава V: Поправки
- •72.Міжнародно-правовий статус міжнародних організацій
- •73.Міжнародна правосубєктність міжнародних організацій
- •74.Функції міжнародних організацій. Особливості правового статусу посадових осіб і службовців мо.
- •75.Структура і функції єс
- •76. Види міжнародних організацій
- •77. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •78. Спеціалізовані установи системи оон
- •79. Регіональні міжнародні організації (х-ка 2-3 міжнародних організацій за вибором)
- •80. Організація по безпеці і співробітництву в Єпропі
- •81.Види актів міжнародних конференцій та їх правове значення.
- •82.Компетенція, повноваження і функції міжнародних організацій.
- •83.Права людини в історії міжнародних відносин.
- •85. Джерела інституту прав людини.
- •86 Класифікація прав людини. Порівняльна характеристика критеріїв класифікації прав людини.
- •87. Регіональне співробітництво у галузі прав людини
- •88 Реалізація міжнародних норм з прав людини у Конституції України
- •89. Національні засоби забезпечення зобовязань з прав людини в Україні
27.Класифiкацiя суб'ектiв мiжнародного права. Доктринальнi дискусii вiдносно проблеми суб'єктів мiжнародного права,
Фахівці міжнародного права йдуть різними шля¬хами до розкриття природи, сутності суб'єкта міжнарод¬ного права. Одні вважають, що це всі учасники міжна¬родних правовідносин, другі — що це лише творці міжна¬родних прав та обов'язків, треті — що ними можуть бути носії відповідних прав та обов'язків. Ті, хто займає більш жорстку позицію щодо спроможності бути суб'єктом між¬народного права (як правило, це більшість учених ко-лишніх країн соціалістичної співдружності та окремі при¬хильники позитивістської і нормативістської теорій між¬народного права на Заході), вимагають визнання за таки¬ми суб'єктами спроможності бути як творцями, так і но¬сіями прав та обов'язків. Ще жорсткішою є вимога до су¬б'єкта міжнародного права бути таким самостійним утво¬ренням, яке завдяки своїм можливостям та юридичним властивостям здатне володіти правами і виконувати обо¬в'язки за міжнародним правом, брати участь у створенні й реалізації його норм (1. І. Лукашук). Серед прихильників цієї думки обстоювалися (Г. І. Курдюков, М. А. Нудель, Д. І. Фельдман) і більш категоричні твердження про те, що суб'єктом міжнародного права може бути лише той учасник міжнародних відносин, який має право укладати міжнародні договори. Майже співзвучною з цим тверд¬женням є думка тих учених (С. В. Черниченко), які вва¬жають, що суб'єктами міжнародного права можуть бути тільки учасники міждержавних відносин. Тривалий час у радянській науці міжнародного права (Г. І. Тункін, А. М. Талалаєв, Е. А. Шибаєва, Р. Л. Боб¬ров, М. М. Аваков та ін.) переважала думка про те, що суб'єкти міжнародного права — це учасники міжнарод¬них відносин, які володіють міжнародними правами та обов'язками, здійснюють їх на основі міжнародного пра¬ва і несуть у разі необхідності міжнародно-правову відпо-відальність. А джере¬ло цієї концепції запозичене з внутрішньодержавного тлумачення сутності суб'єкта права, розробленого свого часу А. Я. Вишинським. Саме він наголошував на здат¬ності нести відповідальність як центрального елемента суб'єкта права. Визнання держави як єдиного суб'єкта міжнародного права (С. Б. Крилов, Л. А. Моджорян, М. К. Короста-ренко, А. Клафковський, В. В. Євгеньєв, В. М. Шурша-лов та ін.) базувалося на твердженні, що основна ознака правосуб'єктності — наявність суверенітету. фахівці міжнародного права, які визнавали міжнародну правосуб'єктність за нацією, наро¬дом, що борються за свою незалежність Основою їх правосуб'єктності є право на самовизначення. У той же час у вітчизняній науці міжнародного пра¬ва не було жодного фахівця, який визнавав би міжна-родну правосуб'єктність за фізичною особою. Лише в останні роки існування Радянського Союзу, коли було покінчено з командно-адміністративною системою уп¬равління наукою, з'явилися перші публікації, автори яких (Н. В. Захарова, Р. А. Мюллерсон, В. С Верещетін та ін.) обґрунтовують тезу: «індивід — суб'єкт міжна¬родного права».
Залежно від походження, політико-правової природи, наявності чи відсутності суверенітету, а також характеру участі в міжнародних правовідносинах можна виділити такі групи суб’єктів міжнародного права:
1) первинні (суверенні) суб’єкти міжнародного права. Такими суб’єктами є держави, а за деяких умов – і нації та народи, що самостійно приймають участь в міжнародних відносинах та намагаються утворити власні форми державності. Первинні суб’єкти ніким не створюються, вони виникають у результаті об’єктивних історичних процесів і в силу лише свого існування (ipso facto) є носіями міжнародних прав та обов’язків. Первинні суб’єкти мають універсальну міжнародну правосуб’єктність, тобто можуть мати та своїми діями реалізовувати будь-які міжнародні права та обов’язки;
2) вторинні (несуверенні) суб’єкти міжнародного права. Такі суб’єкти створюються первинними, і наділяються останніми в залежності від їх намірів та бажань певним і завжди обмеженим обсягом міжнародної правоздатності. До цієї групи включаються міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення та інші самостійні політичні одиниці. Вони не володіють суверенітетом і наділяються спеціальною міжнародною правосуб’єктністю, оскільки зміст та обсяг їх прав і обов’язків, як правило, визначається, як правило, у міжнародному договорі між засновниками таких утворень та є значно вужчим, ніж обсяг правоздатності первинних суб’єктів ;
3) специфічні суб’єкти міжнародного права. Такі суб’єкти беруть участь в міжнародних відносинах лише епізодично, в окремих випадках, а їхня міжнародна правосуб’єктність – скоріше виняток, ніж правило. Крім того, такі суб’єкти завжди знаходяться під суверенітетом якої-небудь держави. До них відносяться міжнародні неурядові та інші громадські організації, політичні партії, транснаціональні корпорації, фізичні особи.
Крім названих груп суб’єктів міжнародного права інколи виділяються напівсуверенні суб’єкти міжнародного права, до яких відносяться держави під сюзеренітетом чи протекторатом інших держав. За таких умов частина суверенних повноважень залишається в держави, що перебуває під сюзеренітетом (протекторатом), а частина – передається державі-сюзерену (протектору). Але в цілому через неприйняття наукою ідеї про можливість поділу державного суверенітету між декількома державами такий підхід не набув популярності. Слід також зауважити, що після розпаду колоніальної системи ця проблема практично втратила актуальність.Певною мірою до напівсуверенних суб’єктів подібні держави, які добровільно передали частину своїх суверенних повноважень іншій державі. Так, наприклад, Князівство Ліхтенштейн не має власного зовнішньополітичного відомства, а його за кордоном представляє Швейцарія. Відповідно до договору 1918 р. між Францією та Князівством Монако останнє зобов’язується „здійснювати свої суверенні права у повній відповідності з політичними, військовими, морськими та економічними інтересами Франції”. Франція також представляє інтереси Монако за кордоном. Аналогічна ситуація має місце і у відносинах між США та державами, які уклали угоди про вільну асоціацію з США (Республіка Маршалові Острови, Федеративні Штати Мікронезії, Республіка Палау та ін.). Ці угоди передбачають, що держави, які вступають у вільну асоціацію з США, повністю зберігають свій суверенітет, за винятком питань оборони, які передаються до відання США. По суті в усіх цих випадках держава не перестає бути носієм суверенітету і не відчужує його, а лише добровільно передає частину суверенних повноважень іншій державі. Така передача має здійснюватися на основі міжнародного договору і не суперечити основним принципам міжнародного права.
Також є інші критерії: за масштабом діяльності: універсальні, регіональні та партикулярні; за міжнародно-правовим статусом: загальносистемні, галузеві та спец¬іальні; за галузевою приналежністю: суб'єкти права міжна¬родних договорів, права міжнародних організацій, права міжнародної безпеки, міжнародного гуманітарного права, міжнародного екологічного права та ін.