2. 3. Розвиток ресторанного господарства в Японії та Китаї

Ресторани - це не тільки дуже розвинена система харчування, але й складова частина культури східних країн. Але все ж таки ресторани - це складова частина японського напрямку життя.

В Японії місця, де можна було пообідати за гроші, з'явилися в епоху Едо (1600-1868 р.р).

У 1657 р. в Японії було 228 першокласних ресторанів, 595 їдалень для робітників, включаючи 90 їдалень, в яких подавалися «кабаяки» - смажений вугор з рисом, 97 - сусі, 120 - соба.

У 1860 р. на 1 млн. мешканців Едо припадало десь 3763 ресторанів, які готували соба. На сьогодні у Токіо є 5 тис. таких ресторанів. Ще 30 років тому для середнього японця харчування не вдома означало рідкісне відвідання невеликих ресторанчиків, де готували темпура, сусі, соба чи рамен. Відомі ресторани японці відвідували 2-3 рази на рік в особливих випадках. Бурхливий розвиток громадського харчування почався в Японії після виставки «ЕКСПО-70» в Осака.

Особливий розвиток одержали сімейні ресторани та кафе швидкого обслуговування, бари, невеликі кафе - тільки для того, щоб випити кофе. У наш час Японія займає перше місце у світі за кількістю ресторанів на одного мешканця.

Як правило, на вході у спеціальних вітринах виставлені пластикові муляжі страв із цінами, що полегшує їх вибір. Пропонуються комплекс страв або страви на вибір.

В японському ресторані прийнято їсти паличками.

У великих та відомих ресторанах можна замовити всю гаму японських страв. Тепер можна знайти спеціалізовані ресторани, в яких подають тільки сусі, чи тільки темпура та ін. Популярні також “маварі-сусі”, в котрих відвідувач, сидячи перед рухомим конвеєром, на який становлять тарілки із сусі, може скуштувати цю страву на свій смак і вибір, а потім розрахуватися за “з'їдену кількість тарілок”.

Існують ресторани типу “табе ходай”, де відвідувач сплачує певну суму за вхід і за типом шведського столу сам себе обслуговує, не обмежуючись обсягом їжі.

Відмінною рисою японських ресторанів є те, що кожний намагається не повторити іншого, а знайти свій власний стиль. У цьому їм допомагають місцеві географічні відмінності та традиції, місцева екзотика. Наприклад, на Хоккайдо відомі крабові ресторани, а в Осака - сасімі з отруйної риби фугу.

Застілля в Китаї має свої особливості. Іноземців особливо вражає те, що гостям перед початком трапези пропонують чай, а наприкінці її подають суп. У порівнянні зі звичним для нас порядком усе робиться навпаки. Має своє пояснення й інша традиція китайського застілля. За етикетом, доки промовляють тости і п'ють, на стіл не подають рис, локшину, пельмені, пампушки. Усі ці замінники хліба потрібно їсти тільки після того, як закінчено з алкогольними напоями. Важлива особливість китайської кухні полягає в тому, що кожна подана страва призначена всім, хто сидить за столом. Особисто для себе ніхто нічого не замовляє. Тому ходити до китайського ресторану треба гуртом, оптимально з восьми чоловік, мінімально із чотирьох. У першому випадку треба замовити вісім страв, у другому - чотири, плюс заключний суп.

Іншими словами, треба замовляти стільки ж страв, скільки людей за столом (холодні закуски не враховуються).