2.4. Країни Південної та Центральноі Америки

2.4.1. Аргентина

Аргентина — країна скотарства, тому тут споживають багато м'яса, особ­ливо яловичини. За технологією приготування страв аргентинська кухня дуже нагадує кавказьку. М'ясо та рибу для других страв не панірують у сухарях.

Європейські та місцеві екзотичні овочі та фрукти тут ростуть поруч. З овочів особливо цінується батат (аналог нашої картоплі, тільки солодкий на смак). Ніжні качанчики кукурудзи є національною стравою не тільки Аргентини, а і всієї Латинської Америки.

У країні виробляють багато сирів. Тут можна покуштувати не тільки європейські сорти сирів, але і типово аргентинські — тафі, тандія, кесілло. Десерти такі ж, що і в Європі. Дуже популярне желе з айви.

Національний напій — „мате”, який готують з листя дерева плекс. Його п'ють за столом з будь-якого приводу, він настільки характерний для Аргентини, як кава для Бразилії. Дуже популярний свіжий тростинний сік “паноша”.

Аргентина — країна виноградарства. Вживання їжі тут завжди супроводжується добрим вином. Виробляється багато пива, майже всіх європейських сортів. Техно­логію їх виготовлення привезли емігранти.

Туристи з Аргентини люблять легкий сніданок - найкращий європейський варіант. Перші страви споживають обмежено. Після обіду та вечері п'ють міцну каву.

2.4.2. Болівія

Кухня Болівії має багато схожих рис з кухнями Чилі та Перу. До суто національних страв належать густі супи, їх готують з кукурудзи та “купнуа” (злака, подібного до пшениці). „Плато пасемо” — найрозповсюдженіша страва. Вона складається з куку­рудзи, бобів, смаженого сиру, картоплі, туїта (це особливий вид високогірної картоплі) та гострого соусу. До їди випивають склянку пива.

У Болівії багато річкової та озерної риби, з якої готують смачні страви. Оригі­нальні страви готують тут з м'яса кролика.

Національний напій — пиво. Є кілька сортів вина. Дуже розповсюджений напій типу бренді, який отримують шляхом перегонки вина.

З аперитивами вживають соковиті пироги з м'ясом. З гарячих напоїв болівійці п'ють каву з молоком.

2.4.3. Бразилія

У Бразилії, як і в Аргентині, скотарство є основною галуззю господарської діяльності. Тут розводять свиней, овець, кіз та птицю, що дає можливість готувати різноманітні страви із цих продуктів. Біля Атлантичного узбережжя та в ріках Бразилії водиться багато риби — усі види, що є в Європі, та багато характерних для цього регіону.

У Бразилії готують страви з м'яса мавп, крокодилів, і навіть водяних змій. На Амазонці вживають в їжу черепаший жир та яйця. Окрім того, бразильці споживають багато овочів, а також рис, кокосові горіхи. Як правило, страви дуже гострі, оскільки кухарі люблять додавати до тих багато спецій та приправ. У Бразилії вирощують багато цукрової тростини, цукор якої використовується для виготов­лення солодких страв та кондитерських виробів.

Бразилія виробляє небагато вина, а здебільшого завозить його з Португалії, Франції, Іспанії та Італії. Бразильці люблять пиво, коричневе або світле (найбільш улюблене).

Тут люблять також витримані фруктові соки — забродженій домашнього або промислового приготування.

Похід в найпоширеніший в Бразилії тип ресторану — шурраскарію| — примусить забути про дієту. Основний принцип такого ресторану, у центрі якого палахкотить величезне вогнище|осередок|, — „а родизіо|”, тобто „в нарізку”, “по шматочку”. До тих пір, поки ви не повернете|обернути| покажчик, що стоїть на столі, червоною частиною|частка| вгору|угору|, офіціанти буквально злітатимуться на його „зелене світло” і по черзі пропонувати вам покуштувати шматки найрізноманітніших сортів|гатунок| м'яса, які вони віртуозно зрізають гострим ножем з рожна. На печеню — шурраско| — йдуть і різні частини|частка| коров'ячої туші (причому особливо цінуються крижі), і баранина, і свинина, а „на закуску” — курячі сердечка. М'ясо зазвичай|звичний| настільки свіже і соковите, нагуляне на тропічних травах, що вимочувати його заздалегідь в оцті не потрібно. Лише за півгодини до смаження шурраско| натирають сіллю|соль| і чорним перцем.

В іспаномовних країнах Латинської Америки — з|із| поправкою на лінгвістичні відмінності|відзнака| — таку печеню називають „чурраско|”. І готувати її можуть набагато інакше. Наприклад, у льянос (саванах) Колумбії над вугіллям ставлять трикутну залізну „піраміду” з|із| крюками|гак|, що стирчать|стриміти| назовні, на яких м'ясо утримується|стримуватися| під час смаження. Схожий принцип використовується і під час приготування традиційної аргентинської парильяди|. Шматки м'яса, а іноді|інколи| цілі баранячі і телячі туші „розпинають” на спеціальному пристосуванні — парильє| і встановлюють навколо|навкруг,довкола| багаття|вогнище|. До речі, за аргентинським звичаєм перед м'ясом прийнято подавати також смажені| на вугіллі нутрощі: печінку, нирки|брунька|, серце, кишки. Точно так на початку будь-якої трапези до столу обов'язково подають лимонад — частіше не з|із| магазина, а домашній|хатній|, із|із| соку маленьких зелених лаймів|, підсолоджений кустарного виробництва бурим цукром, що є також — незмінним завершенням трапези у переважній більшості латиноамериканських країн, за вийнятком|виняток| хіба що Аргентини і Уругваю, де цю роль виконує служить чашка міцної чорної кави. Але|та| кава, світовим лідером виробництва якого вже півтора століття|вік| є|з'являтися,являтися| Бразилія, а друге місце ще зовсім недавно|нещодавно| займала|позичати,посідати| інша країна регіону — Колумбія, не латиноамериканський за своїм походженням напій.

Вологий|вогкий| тропічний ліс Центральної Америки дав| світу|світ| інший, трохи|ледве| менш популярний гарячий напій — какао або шоколад (ацтеки називали його „чоколатль|”). Як і за часів ацтеків, какао готують з|із| насіння плодів, що ростуть|зростати| на деревах, дикі родичі яких до цих пір поширені в сельве|. Але спосіб приготування цього напою дещо змінився: ацтеки вважали|лічити| какао якоюсь|деякий| подобою поживного супу.

А в Аргентині, Уругваї, Парагваї і в південних районах Бразилії віддають перевагу своєму, особливому напою – маті, або йерба-мате|. Його готують з|із| листя і гілок дерева, яке часто називають парагвайським| чаєм, проте|однак| до справжнього|теперішній,даний| чайного куща мате ніякого|жоден| ботанічного відношення|ставлення| не має.

Звичай заварювати цей міцний напій європейські переселенці перейняли у індійців гуарани|. Та ж сама манера його пиття|питво| нагадує індіанські посиденьки біля вогню.

Мате заварюють у спеціальному посуді|посудина| округлої форми, зробленого з|із| будь-якого підручного матеріалу, — гарбуза або якихось інших крупних місцевих плодів, дерева, навіть м'якого каменя. Потім його п'ють, передаючи посуд|посудина| по колу|коло| і потягуючи через одну і ту ж металеву трубочку з|із| фільтром на кінці — бомбилью|. Іноді|інколи| вона буває виготовлена зі|із| срібла (вважається|лічиться|, що так гігієнічніше: до неї не пристають|докучати| бактерії) і навіть прикрашена самоцвітами. Венесуельська кухня дуже подібна до бразильської. З м'яса найбільшим попитом користується яловичина та свинина. Споживання перших страв обмежене, це загальна риса всіх латиноамериканських країн. Рис. 2.4.1 - Срібний посуд для мате