26. Професійне спілкування як складна система.

Професійне спілкування є складною системою в своєму становленні і розвитку чи проходить певні етапи.

1)моделювання майбутнього спілкування (прогностичний етап ) планується зміст, форма мета, структура та засоби спілкування.

2)комуніквтивна атака засвоєння ініціативи, встановлення економічного та ділового контакту

3)керування в спілкувані свідома та цілеспрямована організація взаємодії з коригування процесу спілкування відповідно до його мети

4)аналіз спілкування тобто порівняння мети засобів взаємодії з її результатами, в навчальній діяльності комунікативний вплив має певну структуру, яка включає в себе:-хто?кому?що?як?ефективність повідомлення

В процесі спілкування провідною особистісною потребою є потреба самовираження і самореалізації.

В залежності від засобів комунікації виділяють типи комунікативної взаємодії:

1)Сократ (комунікатор віддає перевагу дискусіям, суперечностям)

2)керівник групової дискусії-досягнення згоди

3)майстер-комунікатор є взірцем у ставленні до життя

4)менеджер- характеризується ефективною організацією діяльності реціпієнтів

5)тренер- атмосфера під час спілкування духом самандн. належності

6)гід- ходяча енцклопедія.

27. Зовнішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.

Зовнішня структура навчального процесу передбачає три елементи:

1. Зміст навчання й освіти, що підлягає вивченню студентами за різними спеціальностями і спеціалізаціями у вигляді різноманітних навчальних дисциплін, спецкурсів і т.ін. Зміст освіти – це кінцевий результат організації педагогічного процесу, який виражається в знаннях, уміннях, навичках. Знання – теоретичні підгрунття, як результат пізнання предметів, явищ дійсності. Уміння – свідоме застосування знань для виконання складних дій (формується шляхом впровадження вправ). Навички – дія доведена внаслідок багаторазового повторення до досконалості.

2. Викладання, під яким найчастіше розуміють діяльність окремого викладача. Він пропонує завдання, вправи, консультує студентів і т.ін. І все ж таке розуміння роботи викладача є неповним. Під викладанням ми розуміємо загальну діяльність усіх тих, хто навчає студентів (учнів), співвідносячи цю діяльність з колективним суб’єктом пізнання.

3. Навчання, під яким нерідко розуміють навчально-пізнавальну діяльність окремого студента (учня). Хоча це також не зовсім правильно з точки зору розуміння навчання як соціального процесу. З цих позицій навчання передбачає насамперед наявність колективного суб’єкта пізнання. Водночас не слід забувати, що хоча навчання й відбувається у колективі, проте засвоєння знань у процесі навчання має індивідуальний характер. Студент слухає, сприймає, осмислює, відтворює знання і застосовує їх на практиці індивідуально, відповідно до своїх можливостей рівня свого розвитку, вихованості і т.ін.

Рушійні сили навчального процесу – це протиріччя між здійсненням навчання через навчальні і практичні завдання і наявним рівнем знань, умінь і навичок та розумового розвитку тих, хто навчається. У навчальному процесі діє велика кількість протиріч:

- об’єктивні, що існують в самому предметі, фактах і явищах пізнання;

- суб’єктивні, що проявляються в процесі пізнання, а саме між наявними знаннями і здатністю їх застосовувати; між науковими знаннями і життєвими уявленнями; між наявним рівнем знань і вимогами вищого рівня.

Внутрішні суперечності, наприклад, у системі мотиваційної сфери навчальної діяльності студентів (учнів) існують між метою діяльності студентів і невідповідними їй реальними цілями навчання; у системі операціонального блоку навчально-пізнавальної діяльності - між складним навчальним завданням і наявним запасом способів (умінь і навичок) їх вирішення. Зовнішні суперечності існують між викладанням і учінням.

Педагогічною формою подолання навчально-пізнавальних протиріч є проблемне навчання як спосіб залучення тих, хто навчається, до вирішення навчально-пізнавальних проблем.