- •1. Фізичне виховання.
- •2. Основні суперечності і конфлікти в системі освіти.
- •3. Вихідні категорії проблемного навчання.
- •4. Особистість та колектив.
- •5. Класифікація конфліктів за головними ознаками.
- •6. Критерії оцінювання зун студентів ( учнів ). Види компентенції визначенні Болонською системою освіти.
- •7. Багатоваріантність освіти.
- •8. Позитивні та негативні функції конфліктів у процесі комунікації.
- •9. Сутність процесу навчання. (схема, пояснення ).
- •10. Відмінності людського мислення від мислення тварин.
- •11. Конфлікти в процесі комунікації.
- •12. Сутність створення орієнтованої основи дій у процесі навчання.
- •13. Екологічне виховання.
- •14. Стиль керівництва в процесі комунікації.
- •15. Класичні українські університети. Розвиток вищої школи в Україні.
- •16. Психологічна структура малої групи.
- •17. Чутки в процесі комунікації .
- •18. Дидактика. Дидактичні принципи. Дидактичні правила.
- •20. Соціально – психологічний клімат в колективі. Функції соціально – психологічного клімату.
- •21. Кредитно-модульна система організації навчального процесу (кмсонп).
- •22. Принцип системності і послідовності.
- •23. Типи комунікативної поведінки.
- •24. Внутрішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.
- •25. Мислення. Види операцій мислення.
- •26. Професійне спілкування як складна система.
- •27. Зовнішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.
- •28. Методи стимулювання і мотивації навчання.
- •29. Види барєрів діалогічної взаємодії.
- •30. Процес засвоєння знань.
- •31. Принцип наочності і абстрактності.
- •32. Спілкування як діалог використання прийомів атракції у спілкуванні.
- •33. Проблемне навчання. Компоненти проблемної ситуації.
- •34. Мислення. Класифікація мислення по ступеню розгорнутості.
- •36. Вища освіта часів незалежності України.
- •37. Відмінність між лідерством і керівництвом.
- •39. Болонський процес. Основні поняття та положення.
- •40. Основні елементи освіти як макросистеми.
- •41. Спілкування у навчальній діяльності.
- •42. Етапи формування орієнтовної основи дій у процесі викладання.
- •43. Позиція, статус та авторитет в групі.
- •44. Аспекти спілкування.
- •45. Поясніть вислів: вчитель залишається вчителем до тих пір, доки вчиться сам.
- •46. Здібності. Класифікація здібностей.
- •47. Спілкування як важлива умова обєднання людей для спільної діяльності.
- •48. Охарактеризуйте фактори гігієни розумової праці студента.
- •49. Принцип сполучення різних методів і засобів.
- •51. Формування та поглиблення мотивів навчання. Види мотивів.
- •52. Уява, як психічний процес.
- •54. Сучасні технології навчання. Їх ефективність запровадження.
- •55. Моральне виховання.
- •57. Технологія навчання. Сучасні технології навчання.
- •59. Модель процесу комунікації.
- •60. Методи навчання. Мінімаксний метод до викладання нефахових дисциплін.
- •61. Індивідуально-типо-логічні особливості осо-бистості.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •62. Джерела та ф-ії комунікації.
- •63. Педагогічні умови розвитку пізнавальної активності студентів.
- •64. Виховання як процес.
- •65. Інформаційний потік як важливий компонент комунікації.
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •66. Види та функції контролю зун студентів.
- •67. Психологія діяльності.
- •68. Реалізація комунікації через систему безпосередніх та опосередкованих зв’язків.
- •69. Методи навчання у середніх та вищих школах.
- •70. Категорії педагогіки.
- •67. Психологія діяльності.
- •71. Суб’єкти та об’єкти комунікації.
- •72.Методична концепція лекційного курсу. Види лекцій. Структура та вимоги до читання.
- •73. Сучасний стан психології у світі.
- •74. Комунікація як система безпосередніх та опосередкованих зв’язків.
- •75. Форми організації навчального процесу, спрямовані на теоретичну і практичну підготовку у середній та вищих школах.
- •76. Соціокультурні функції освіти.
- •77. Стиль управління. Ситуаційний підхід до управління.
- •78.Контроль, оцінка, облік, зун студентів.
- •79. Взаємозв’язок педагогіки з іншими науками.
- •80. Моральні та комунікативні вимоги до керівника.
- •81.Охарактеризуйте концепцію неперервної економічної освіти в Україні.
- •82. Сприймання та його властивості.
- •83. Делегування повноважень в процесі управління.
- •84.Процес навчання(охарактеризуйте етапи,компоненти;доведіть двосторонність та перманентність цього процесу).
- •85. Модель освіти як державно-відомчої організації.
- •86. Сутність навчально – методичної та діагностичної функцій контролю.
- •87.Доведіть або спростуйте необхідність профвідбору абітурієнтіву внз певного профілю.
- •89. Психолого – педагогічні умови впровадження інновацій.
- •90.Навчальний план,навчальна програма.Навчально-методичний комплекс дисциплін.
67. Психологія діяльності.
Специфічним видом активності людини є д-ть, яка спрямована на пізнаня і творче перетворення оточуючого світу, включаючи саму себе та умови свого існування.
Д-ть людини має такі основні характеристики: мотив, мета, предмет, структура і засоби.
В основі будь-якої д-ті є наявнісь певних потреб.
Потреба – стан індивіда, що характериз-ся певною нуждою в об”єктах, необхідних для його існування та розвитку.
За походженням потреби можуть бути природними і культурними. Природні потреби – ті, які необхідні для збереження і підтримки життя людини як біологічної істоти. Всі люди мають потреби в їжі, в сні, захисті від холоду чи спеки тощо.Культурні потреби виражають залежність д-ті людини від продуктів людської культури.
Потреби людини обумовленні процесом її виховання.
Д-ть зароджується завдяки потребі, але регулятором д-ті виступає мета. Мета – це те, на що спрямована д-ть, заради чого вона відбувається. Слід відрізняти мету від мотивів д-ті.
Мотивом д-ті назив-ся те, що спонукає її. Мотиви людської д-ті можуть бути самими різними: органічними, функціональними, матер-ми, соц-ми, духовними тощо. Органічні мотиви спрямовані на задоволення природних потреб організму. Функціон-ні – задовільняються за допомогою різних культурних форм активності,, н-д ігр чи занять спортом. Матер-ні – спонукають людину до д-ті, спрямованої на створення предметів повсякденого вжитку. Соц-ні мотиви сприяють різним видам д-ті, спрямованої на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві. Отримати визнання і повагу з боку оточуючих людей. Духовні мотиви лежать в основі тих видів д-ті, які пов”язані з самоудосконаленням людини. Вся людська д-ть спричинюється кількома різними мотивами.
Предметом д-ті є те, з чим вона безпосередньо має справу.Н-д, предметом пізнавальної д-ті є інформація, предметом навчпльної д-ті – знання, уміння, навички.
Будь-яка д-ті характериз-ся певною структурою, в якій виділяють дії та операції.
Засобами здійснення д-ті для людини є ті інструменти, якими вона користується. Виконуючи ті чи інші дії та операції.
В с-мі людської д-ті виділяють три основні види д-ті: гра, навчання і праця..
Гра – це такий вид д-ті, результатом якої не є в-во певного продукту. Частіше ігри мають характер розваг, їх метою є відпочинок .Серед типів ігр вид-ть: індивід-ні та групові, предметні та сюжетні, ролеві та ігри з правилами.
Навчання – вид д-ті, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим і здійсн-ся в спец-х освітніх закладах, а може бути неорганізованим і відбув-ся поряд з іншими видами д-ті.
Праця займає особливе місце в с-мі людської д-ті. Завдяки праці людина створює предмети культури, змінює умови свого життя, будує сусп-во і т.ін.
68. Реалізація комунікації через систему безпосередніх та опосередкованих зв’язків.
У постіндустріальному та інформац-му сусп-ві проблема комунікації є однією з найважливіших. Особливо це стосується освітньої сфери, яка покликана забещ=зпечити підготовку людини до життя у свті ріноманітних зв”язків, відносин, комунікаи-х можливостей.
Комунікація (з лат. – зв”язок, повідомлення) – це с-ма безпосередніх чи опосередкованих зв”язків, що реаліз-ся за допомогою верб-х та неверб-х засобів, засобів комп”ютерної комунікації з метою взаємообміну інформацією, моделювання й управління процесом комунікації, регулювання педагогічних відносин.
Комунікація реаліз-ся як с-ма найрізноманітніших безпосередніх та опосередкованих зв”язків суб”єктів комунікації.
Особливістю безпосередніх зв”язків суб”єктів комунікації є їх прямі контакти ( з єдиними часовими і просторовими характер-ми): “учитель-учень”, “учитель-учитель”, “учитель- батьки учня” тощо . Нерідко безпосередні зв”язки суб”єктів комунікації постають як комбінація кількох їх типів. Н-д, учитель може розв”язувати певні комунікативні проблеми, пов”язані з організацією навчально-виховного процесу, як з колегами, так і з учнями.
Опосередковані зв”язки передбачать участь посередника як передавача інформації. Вони роз”єднані в часі й віддалені у просторі: комп”ютер ( “учитель-комп”ютер-учитель”, “учитель-комп”ютер- учень”, “учитель-комп”ютер” та ін ), листування, телефонні розмови суб”єктів як передавачів інформації та ін. Наявність посередника між суб”єктами комунікації впливає на зміст і призначення інформ-х потоків.
Прикладом опосередкованої комунікації є дистанційне навчання, що передбачає комунікацію між викладачем і студентами ( с-ма “людина-комп”ютер-людина”) за допомогою спец-х технічних засобів ( компакт-диски, комп”ютерні мережі, аудіографічна форма, відеоконференції та ін.).