54. Сучасні технології навчання. Їх ефективність запровадження.

Технології навчання – це суворо обґрунтована сукупність форм, методів і прийомів навчання, що гарантують певний позитивний результат і представляють собою цілу систему навчання. В документах ЮНЕСКО технологія навчання розглядається як системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти. З однієї сторони, технологія навчання – це сукупність методів і засобів обробки, надання, зміни навчальної інформації, а з іншої – це наука про способи впливу викладача на студентів у процесі навчання з використанням необхідних технічних та інформаційних засобів. Отже, технологія навчання – це спосіб реалізації змісту освіти, передбаченого навчальними програмами, це сукупність засобів і методів, що націлені на вирішення конкретного навчального завдання. Кожне завдання має адекватну технологію навчання, зміна завдання веде до зміни технології.

Сучасна педагогічна теорія перебуває у стані готовності до технологічного підходу в навчанні, визначає його раціоналізм і доцільність, проте на сьогоднішній день до розробки технології навчання, спираючись на яку кожен викладач зміг би сформувати ідеальну модель фахівця, їй ще далеко. Існують такі сучасні види технологій навчання: 1) репродуктивна технологія навчання; 2) проектна технологія навчання – захист різноманітних групових проектів; 3) особистісно–орієнтоване навчання – індивідуальне; 4) ігрові технології навчання; 5) сугестивна технологія навчання – під впливом психологічного навіювання; 6) проблемне навчання; 7) інтерактивне навчання – випереджаюче; 8) технології різнорівневого навчання; 9) модульне навчання. На сьогодні виділяють традиційні та інноваційні технології навчання. А.Я. Савельєв пропонує наступну класифікацію освітніх технологій: - за направленістю дій (учні, студенти, викладачі, т.д.); - за цілями навчання; - за предметним середовищем (гуманітарні, суспільні, економічні дисципліни, тощо); - за застосуванням технічних засобів (аудіовізуальні, комп’ютерні, відеокомп’ютерні, тощо); - за організацією навчального процесу (індивідуальні, колективні, змішані); - за методичними завданнями (технологія одного предмета, засобу, метода). Ефективність запровадження.

55. Моральне виховання.

У складному процеcі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить мор-му вихованню.

Моральне виховання – виховна д-ть школи і сім”ї, що має на меті формування стійких мор-х якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній д-ті.

Результати мор-го вих-ня характеризуються нижчевказаними поняттями. Мораль – с-ма ідей, принцмпів, з-ів,норм і правил поведінки та д-ті, які регулють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Моральність – охоплює моральні погляди, преконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральна свідомість – одна із сторін сусп-ої свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік д-ті людини. Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. Моральні почуття – запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральні звички – корисні для сусп-ва стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість – стійка сусп-на позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявл-ся як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою мор-го виховання є етика. Етика – наука про мораль, її природу, структуру та осбливості походження й розвитку мор-х норм і взаємовідносин між людьми в сусп-ві..

На суч-му етапі розрізняють дві етичні с-ми. Згідно з першою,- заради досягнення навіть “великого добра” не можна допускати “мале зло”. Для прих-ів другої – поєднання добра і зла цілком прийнятне.

У мор-му вих-ні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси.

Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосув-ня.

Націон-ні цінності – є значущими для одного народу, протеїх не завжди поділяють інші народи. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття націон-ої гідності, історична пам”ять тощо. Громад-кі цінності – грунт-ся на визнанні гідності людей і характерні для демократичних сусп-тв. Це, зокрема, права і свободи людини, обов”язки перед іншими людьми, ідеї соц-ої гармонії, поваги до з-ну тощо. Сімейні цінності – моральні основи життя сім”ї, стосунки поколінь, з-ни подружньої вірності, піклування про дітей та ін.

Зміст мор-го виховання учнів зумовлений потребами і вимогами сусп-ва до форм-ня всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання мор-го виховання в школі – форм-ня націон-ої свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов”язку та відповід-ті, поваги до з-ну, до старших.

У розвитку націон-ої свідомості дитини (і зрілої людини) О.Вишневський виділяє три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст. 1-ий етап (етнічне самоусвідомлення)- де етнізація дитини поч-ся з раннього періоду життя в сім”ї. 2-ий етап (національно-політичне самоусвідомлення) – припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації. 3-ій етап (громадсько-державне самоусвідомлення) – передбачає формування правильного розуміння понять патріотизму й націоналізму.

Важливим у моральному виховані є св”яткування дат народного календаря. Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те, що виховання повертається до нац-х джерел.

56. Шум – як повідомлення що не несе корисної інформації.

Втрати інформації зумовленні недосконалістю людського мовлення неможливістю точно втілити думки у словесну форму, рівнем довіри до співрозмовника, особистими цілями

Шум це те що викривлює смисли інформації.

За певних обставин інформація може перетворюватися на шум , а шум – на інформацію.Наявність шумів залежить від особливостей мовлення (вербального, невербального) відмінностей сприйняття інформації, статусних відмінностей між відправником (педагогом) і одержувачнм (студентом, учнем) та інше. Зменшенню втрат інформації сприяє попереднє оформлення у внутрішньому мовленні ідеї, подальше її переведення у зовнішнє мовлення (промовляння).

Зворотній звязок підвищує шанси на ефективний обмін інформацією ,уникнення комуніккативних шумів.

Щоразу коли педагог намагається вступити у комунікацію реалізувати власну мету в ній він формолює висловлювання і прогнозує його вплив на субєкта комунікації,розраховуючи на певну кількість варіантів поведінки.