- •1. Фізичне виховання.
- •2. Основні суперечності і конфлікти в системі освіти.
- •3. Вихідні категорії проблемного навчання.
- •4. Особистість та колектив.
- •5. Класифікація конфліктів за головними ознаками.
- •6. Критерії оцінювання зун студентів ( учнів ). Види компентенції визначенні Болонською системою освіти.
- •7. Багатоваріантність освіти.
- •8. Позитивні та негативні функції конфліктів у процесі комунікації.
- •9. Сутність процесу навчання. (схема, пояснення ).
- •10. Відмінності людського мислення від мислення тварин.
- •11. Конфлікти в процесі комунікації.
- •12. Сутність створення орієнтованої основи дій у процесі навчання.
- •13. Екологічне виховання.
- •14. Стиль керівництва в процесі комунікації.
- •15. Класичні українські університети. Розвиток вищої школи в Україні.
- •16. Психологічна структура малої групи.
- •17. Чутки в процесі комунікації .
- •18. Дидактика. Дидактичні принципи. Дидактичні правила.
- •20. Соціально – психологічний клімат в колективі. Функції соціально – психологічного клімату.
- •21. Кредитно-модульна система організації навчального процесу (кмсонп).
- •22. Принцип системності і послідовності.
- •23. Типи комунікативної поведінки.
- •24. Внутрішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.
- •25. Мислення. Види операцій мислення.
- •26. Професійне спілкування як складна система.
- •27. Зовнішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.
- •28. Методи стимулювання і мотивації навчання.
- •29. Види барєрів діалогічної взаємодії.
- •30. Процес засвоєння знань.
- •31. Принцип наочності і абстрактності.
- •32. Спілкування як діалог використання прийомів атракції у спілкуванні.
- •33. Проблемне навчання. Компоненти проблемної ситуації.
- •34. Мислення. Класифікація мислення по ступеню розгорнутості.
- •36. Вища освіта часів незалежності України.
- •37. Відмінність між лідерством і керівництвом.
- •39. Болонський процес. Основні поняття та положення.
- •40. Основні елементи освіти як макросистеми.
- •41. Спілкування у навчальній діяльності.
- •42. Етапи формування орієнтовної основи дій у процесі викладання.
- •43. Позиція, статус та авторитет в групі.
- •44. Аспекти спілкування.
- •45. Поясніть вислів: вчитель залишається вчителем до тих пір, доки вчиться сам.
- •46. Здібності. Класифікація здібностей.
- •47. Спілкування як важлива умова обєднання людей для спільної діяльності.
- •48. Охарактеризуйте фактори гігієни розумової праці студента.
- •49. Принцип сполучення різних методів і засобів.
- •51. Формування та поглиблення мотивів навчання. Види мотивів.
- •52. Уява, як психічний процес.
- •54. Сучасні технології навчання. Їх ефективність запровадження.
- •55. Моральне виховання.
- •57. Технологія навчання. Сучасні технології навчання.
- •59. Модель процесу комунікації.
- •60. Методи навчання. Мінімаксний метод до викладання нефахових дисциплін.
- •61. Індивідуально-типо-логічні особливості осо-бистості.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •62. Джерела та ф-ії комунікації.
- •63. Педагогічні умови розвитку пізнавальної активності студентів.
- •64. Виховання як процес.
- •65. Інформаційний потік як важливий компонент комунікації.
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •66. Види та функції контролю зун студентів.
- •67. Психологія діяльності.
- •68. Реалізація комунікації через систему безпосередніх та опосередкованих зв’язків.
- •69. Методи навчання у середніх та вищих школах.
- •70. Категорії педагогіки.
- •67. Психологія діяльності.
- •71. Суб’єкти та об’єкти комунікації.
- •72.Методична концепція лекційного курсу. Види лекцій. Структура та вимоги до читання.
- •73. Сучасний стан психології у світі.
- •74. Комунікація як система безпосередніх та опосередкованих зв’язків.
- •75. Форми організації навчального процесу, спрямовані на теоретичну і практичну підготовку у середній та вищих школах.
- •76. Соціокультурні функції освіти.
- •77. Стиль управління. Ситуаційний підхід до управління.
- •78.Контроль, оцінка, облік, зун студентів.
- •79. Взаємозв’язок педагогіки з іншими науками.
- •80. Моральні та комунікативні вимоги до керівника.
- •81.Охарактеризуйте концепцію неперервної економічної освіти в Україні.
- •82. Сприймання та його властивості.
- •83. Делегування повноважень в процесі управління.
- •84.Процес навчання(охарактеризуйте етапи,компоненти;доведіть двосторонність та перманентність цього процесу).
- •85. Модель освіти як державно-відомчої організації.
- •86. Сутність навчально – методичної та діагностичної функцій контролю.
- •87.Доведіть або спростуйте необхідність профвідбору абітурієнтіву внз певного профілю.
- •89. Психолого – педагогічні умови впровадження інновацій.
- •90.Навчальний план,навчальна програма.Навчально-методичний комплекс дисциплін.
67. Психологія діяльності.
Д-ть - це форма активного ставлення суб”єкта до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей і пов”язана із створенням суспільно значимих цінностей або освоєнняя соц-го досвіду.
Більш загальною категорією, за допомогою якої визначається д-ть, виступає загально психологічне поняття “відносини”. Д-ть – це не тільки одна з форм відносин; це дуже спецефічна форма відносин, що має дві основні ознаки. По-перше, це відносини продуктивного типу, що припускає одержання деякого результату. Він може бути представлений, однак, не тільки у формі якого-небудь продукту (вибору, цінності й ін.), але й у вигляді освоєння людиною тих або інших знань, умінь, інших форм соц-го досвіду. Тим самим вказується на наявність трьох основних типів д-ті – не тільки власне трудової, але також й ігрової, і навчальної. По-друге, д-ть – це відносини, що регулюються усвідомлювальною ціллю як ідеальним образом майб-го результату. Ціль виступає так званим системостворюючим фактором д-ті, тобто головним критерієм визначення її змісту, структури й динаміки. І у цьому полягає найвіжливіша відмінність д-ті від інших форм активності людини. Зміст д-ті визначається саме ціллю.
Д-ть – це цілеспрямована активність, що реалізує потреби суб”єкта.
Поряд із цими аспектами існують інші, також найвіжливіші загальнопсихологічні властивості д-ті:
1)Предметність д-ті. Об”єкти зовнішнього світу не безпосередньо впливають на суб”єкт, а лише будучи перетвореними у процесі д-ті, завдяки чому досягається більша адекватність їхнього відображення у свідомості. Д-ть, у свою чергу, спрямована на повний “зовнішній” стосовно суб”єкта об”єкт, що виділяється ним як предмет своєї цілеспрямованої активності.
2)Суб”єктність д-ті. Д-ть завжди соціально обумовлена, а виходить зв”язана зі значеннями, зафіксованими у схемах, знараддях дії, у поняттях мови, соц-х роллях і нормах. Ознака суб”єктності д-ті виражається в її обумовленості всім минулим досвідом людини, її потребами, цілями й мотивами, які визначають спрямованість і вибірковість д-ті.
3)Адаптивність д-ті,тобто здатність до гнучких перебудов і трансформацій при зміні умов її реалізації.
4)Системність д-ті. Д-ть є не сумою своїх компонентів, а ії організованою цілісністю. При цьому особливо важливо те, що у д-ті як цілісності виникають такі нові властивості, яких немає ні в окремих її компонентах, ні в їхній простій сумі, - так звані системні якості д-ті. Д-ть є однією з найбільш складних серед відомих зараз систем.
Д-ть – це активна взаємодія людини із середовищнм, у якому вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в результаті появи у неї певної потреби, мотиву.
Структура д-ті:
Нестача – Потреба – Мотив – Ціль – Дія – Результат – Оцінка
Для кожної д-ті характерна наявність цілі, можна передбачати результат д-ті, що досягається деякими способами. Всі ці елементи пов”язана один з одним. Однак цілі передують деякі детермінанти, такі як нестача, потреби, мотиви.
Дія має подібну до д-ті структуру: ціль – мотив, спосіб – результат. Розрізняють дії: сенсорні (дії за сприйняття об”єкта), моторні (рухові дії), вольові, розумові, дії пам”яті, зовнішні предметні і розумові.
зауваження. Почуття відповідальності виховують, залучаючи слабших учнів, студентів до наслідування прийомів роботи сильніших. Можна також колективно проаналізувати складне завдання. При цьому педагог повинен не лише висувати вимоги, а й перевіряти їх виконання.