41. Спілкування у навчальній діяльності.

Спілкування у навчальному процесі має бути особистісно орінтованим,. діалогічним.

Спілкування у навчанні- це система соціально- психологічних взаємодій між викладачем та студентом спрямована на створення оптимального соціально- психологічних умов для соціальної діяльності. Спілкування у навчальному процесі має відбуватися на рівні діалогу який дасть змогу кожному пертнеру самовиразитись, діалог має характер відвертості. Спілкування у навчальному процесі має відбуватися на певних принципах :

1)врахування соціальних установок студента

2)Ви- підхід передбачає попереднє зясування намірів та очікувань студентів, спільний пошук шляхів розвязку проблем

3)толерантність всі люди індивідуальні та неповторні

4)референтність передбачає повагу до студентів, демонстрацію віри в кращі їх якості акцептування на позитивному, врівноваженість, доброзичливість та оптимізм.

педагогічне спілкування вимагає від учителя спеціальної підготовки, педагогічної мудрості в організації взаємен з учнями, батьками, колегами в різних сферах навчально-виховного процесу, уміння оперативно й правильно орієнтуватися у мінливих умовах спілкування,знаходити відповідні комунікативні засоби, які б відповідали б його індивідуальності, ситуації спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотній звязок у спілкуванні,високої культури.

42. Етапи формування орієнтовної основи дій у процесі викладання.

Повноти орієнтовної основи дій. Формування будь-якої навички або уміння розпочинається з повідомлення студентам вказівок і орієнтирів, користуючись якими вони зможуть самостійно виконувати дію. Ця система вказівок називається оріентовною основою дій. Орієнтована основа дії може бути повідомлена студентам у різній формі: у вигляді зразка дії(викладач показує, як можна виконувати дію), словесного пояснення з одночасним показом виконання дії, у вигляді поетапного алгоритму. У будь-якому випадку важливо, щоб орієнтовна основа була повною, тобто містила всі необхідні вказівки й орієнтири.

1. Розгорнутість дії під час її початкового показу й опанування. Коли розумова дія студентами вже засвоєна і вони оволоділи навичкою або відповідним умінням, то процес виконання зазнає редукції, тобто дія відбувається згорнуто, скорочено, у ній уже відсутні багато ланок і складових компонентів. Окремі операції виконуються автоматично і не фіксуються.

2. Поелементне освоєння уміння. Уміння складається з низки елементарних дій. Коли студент опанував уміння, то він виконує всі елементні дії як одне ціле. Проте під час його формування кожну операцію слід опанувати окремо.

3. Усвідомлення навичок та умінь. Студенти повинні мати знання, на яких ґрунтується певна навичка або уміння, та знати, чому пропонована дія виконується саме так і чи можна її виконати інакше. До складу уміння належать навички планування дії, прогнозування її результату, контролю за її виконанням. Важливо, щоб студент міг завжди пояснити, чому і як він діє. й у яких випадках можна діяти саме так.

4. Розтягнутість формування навичок і умінь у часі. Формування навички є тривалим процесом. Його не можна проводити концентровано, прискорювати багаторазовими і частими вправами. Більш ефективно розтягнути формування навички або уміння у часі. Для цього погрібні вправи, які готують до оволодіння новою навичкою або умінням, дозволяють відпрацьовувати їхні елементи. Після того, як студенти вже якоюсь мірою оволоділи новою навичкою, її використання продовжується у складі нових, навичок та умінь.

5. Наявність зворотного зв'яжу щодо правильності виконуваної дії: чим швидше студенти дізнаються про успішність своїх дій, тим швидше відбувається їх правильне засвоєння.