76. Соціокультурні функції освіти.

Так як зміст освіти черпається і поповнюється із наслідування культури і науки, із життя і практики людини, то освіта є соціокультурним феноменом і виконує наступні соціокультурні функції:

1. Освіта це один із оптимальних і інтенсивних способів входження людини в світ науки і культури.

2. освіта є практика соціалізації людини та приємнимості поколінь .

3. Освіта є механізмом формування суспільного та духовного життя людини і галузю масового духовного виробництва.

4. Освіта це процес трансляції культурно-оформлених зв’язків людської д-ті.

5. Освіта сприяє розвитку регіональних систем і збереженню національних традицій.

6. Освіта є тим соціальним інструментом через який передаються і втілюються базові культурні цінності цілі розвитку суспільства.

7. Освіта виступає в якості активного прискорювача культурних змін і перетворень в суспільному житті і в окремій людині.

77. Стиль управління. Ситуаційний підхід до управління.

Багатоманітність і складність розв’язуваних керівником завдань призводять до великих труднощів при описанні цієї діяльності. У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які називають стилем управління (керівництва).

Стиль керівництва - система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.

До головних параметрів стилю належать: спосіб прийняття рішення, форми контролю, оцінка, розподіл відповідальності. За цими показниками були виокремлено три головні стилі управління: авторитарний, демократичний, ліберальний.

Авторитарний – його характеризують жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи і можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення керівником. Даний стиль породжує нещирість, недовіру, напруженість у стосунках. Підлеглі змушені поводитись так як бажає керівник.

Керівникам із таким стилем управління властиві завищена самооцінка, агресивність, самовпевненість, безкомпромісне сприймання підлеглих та їх дій.

Демократичний – ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками, широкій поінформованості управлінського апарату про розв’язувану проблему, цілі організації. Співробітники за даного стилю є не просто виконавцями чужих рішень, а сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси.

Основні його ознаки – колегіальність, заохочення ініціативи. Цей стиль активізується

ініціативністю співробітників, є передумовою нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально – психологічного клімату та загальної

задоволеності співробітників.

Ліберальний - його ха-зують невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь - які рішення, намагання уникнути інновацій, перекладання відповідальності на інших кер-ків і підрозділи. За такого керівництва співробітники втрачають мотивацію, ініціативу і інтерес до справ організації. Кер-ник часто діє залежно від свого емоційного стану, не керує колективом.

Для сучасного стану розвитку теорії і практики менеджменту визначальним є концептуальний підхід на основі взаємного погодження принципів управління. Сучасні концепції менеджменту зводять до трьох видів: процес ний, системний, і ситуаційний.

Ситуаційний підхід – визначає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, але специфічні прийоми, які виконує керівник провинні змінюватись залежно від ситуації. Також засвідчує, що прийнята управлінська поведінка у конкретній ситуації залежить від особливих обставин. По різному сформульовану ефективну упр. поведінку в одній ситуації не завжди можна пристосувати до ін. ситуацій.