- •1. Фізичне виховання.
- •2. Основні суперечності і конфлікти в системі освіти.
- •3. Вихідні категорії проблемного навчання.
- •4. Особистість та колектив.
- •5. Класифікація конфліктів за головними ознаками.
- •6. Критерії оцінювання зун студентів ( учнів ). Види компентенції визначенні Болонською системою освіти.
- •7. Багатоваріантність освіти.
- •8. Позитивні та негативні функції конфліктів у процесі комунікації.
- •9. Сутність процесу навчання. (схема, пояснення ).
- •10. Відмінності людського мислення від мислення тварин.
- •11. Конфлікти в процесі комунікації.
- •12. Сутність створення орієнтованої основи дій у процесі навчання.
- •13. Екологічне виховання.
- •14. Стиль керівництва в процесі комунікації.
- •15. Класичні українські університети. Розвиток вищої школи в Україні.
- •16. Психологічна структура малої групи.
- •17. Чутки в процесі комунікації .
- •18. Дидактика. Дидактичні принципи. Дидактичні правила.
- •20. Соціально – психологічний клімат в колективі. Функції соціально – психологічного клімату.
- •21. Кредитно-модульна система організації навчального процесу (кмсонп).
- •22. Принцип системності і послідовності.
- •23. Типи комунікативної поведінки.
- •24. Внутрішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.
- •25. Мислення. Види операцій мислення.
- •26. Професійне спілкування як складна система.
- •27. Зовнішня структура навчального процесу. Рушійні сили навчального процесу.
- •28. Методи стимулювання і мотивації навчання.
- •29. Види барєрів діалогічної взаємодії.
- •30. Процес засвоєння знань.
- •31. Принцип наочності і абстрактності.
- •32. Спілкування як діалог використання прийомів атракції у спілкуванні.
- •33. Проблемне навчання. Компоненти проблемної ситуації.
- •34. Мислення. Класифікація мислення по ступеню розгорнутості.
- •36. Вища освіта часів незалежності України.
- •37. Відмінність між лідерством і керівництвом.
- •39. Болонський процес. Основні поняття та положення.
- •40. Основні елементи освіти як макросистеми.
- •41. Спілкування у навчальній діяльності.
- •42. Етапи формування орієнтовної основи дій у процесі викладання.
- •43. Позиція, статус та авторитет в групі.
- •44. Аспекти спілкування.
- •45. Поясніть вислів: вчитель залишається вчителем до тих пір, доки вчиться сам.
- •46. Здібності. Класифікація здібностей.
- •47. Спілкування як важлива умова обєднання людей для спільної діяльності.
- •48. Охарактеризуйте фактори гігієни розумової праці студента.
- •49. Принцип сполучення різних методів і засобів.
- •51. Формування та поглиблення мотивів навчання. Види мотивів.
- •52. Уява, як психічний процес.
- •54. Сучасні технології навчання. Їх ефективність запровадження.
- •55. Моральне виховання.
- •57. Технологія навчання. Сучасні технології навчання.
- •59. Модель процесу комунікації.
- •60. Методи навчання. Мінімаксний метод до викладання нефахових дисциплін.
- •61. Індивідуально-типо-логічні особливості осо-бистості.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •62. Джерела та ф-ії комунікації.
- •63. Педагогічні умови розвитку пізнавальної активності студентів.
- •64. Виховання як процес.
- •65. Інформаційний потік як важливий компонент комунікації.
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •66. Види та функції контролю зун студентів.
- •67. Психологія діяльності.
- •68. Реалізація комунікації через систему безпосередніх та опосередкованих зв’язків.
- •69. Методи навчання у середніх та вищих школах.
- •70. Категорії педагогіки.
- •67. Психологія діяльності.
- •71. Суб’єкти та об’єкти комунікації.
- •72.Методична концепція лекційного курсу. Види лекцій. Структура та вимоги до читання.
- •73. Сучасний стан психології у світі.
- •74. Комунікація як система безпосередніх та опосередкованих зв’язків.
- •75. Форми організації навчального процесу, спрямовані на теоретичну і практичну підготовку у середній та вищих школах.
- •76. Соціокультурні функції освіти.
- •77. Стиль управління. Ситуаційний підхід до управління.
- •78.Контроль, оцінка, облік, зун студентів.
- •79. Взаємозв’язок педагогіки з іншими науками.
- •80. Моральні та комунікативні вимоги до керівника.
- •81.Охарактеризуйте концепцію неперервної економічної освіти в Україні.
- •82. Сприймання та його властивості.
- •83. Делегування повноважень в процесі управління.
- •84.Процес навчання(охарактеризуйте етапи,компоненти;доведіть двосторонність та перманентність цього процесу).
- •85. Модель освіти як державно-відомчої організації.
- •86. Сутність навчально – методичної та діагностичної функцій контролю.
- •87.Доведіть або спростуйте необхідність профвідбору абітурієнтіву внз певного профілю.
- •89. Психолого – педагогічні умови впровадження інновацій.
- •90.Навчальний план,навчальна програма.Навчально-методичний комплекс дисциплін.
63. Педагогічні умови розвитку пізнавальної активності студентів.
І стимулювання, і мотивація навчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність як вищий прояв активності. Але поняття активності має і спеціальне значення. Діяльність і активність не тотожні поняття, проте багато іноземних мов дають однаковий переклад для цих понять. Діяльність виходить з потреби у предметі, а активність з потреби у діяльності. Активність – це якісна характеристика діяльності, надає їй відмінного відтінку, визначає діяльність через ставлення суб’єкта до процесу діяльності. Людині притаманні декілька видів активності:
1. природна, абсолютна і незмінна активність людини як біологічної істоти, що реагує на навколишнє середовище, фізіологічно змінюється та інше;
2. активність як риса особистості — відносна, змінна з розвитком людини, зміною обставин її життя і діяльності;
3. активність як ситуативний стан людини в певний момент діяльності, що проявляється у готовності людини реагувати.
Ми будемо розглядати активність саме у третьому значенні. У процесі навчання така активність учня називається пізнавальною активністю і означає певні риси особистості, що виражають психічну готовність учня до навчання, знаходження його психіки у стані актуалізації. Пізнавальна активність означає прагнення студента до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння ним соціального досвіду, накопичених людством знань і способів діяльності. Пізнавальна активність виражається в тому, що всі психічні процеси учня (відчуття, сприйняття, пам’ять, уява, мислення, мова), його увага, емоційно-вольова сфера готові до активного опрацювання навчального матеріалу.
Забезпечення пізнавальної активності учня є однією із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхи активізації, основний серед яких — різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх сполучень, які відповідно до ситуації стимулюють активність і самостійність учнів. Активізація ж пізнавальної сфери учня відбувається на основі розуміння основних властивостей психічної сфери людини, що навчається, і використання спеціальних прийомів управління психічною діяльністю. Структура пізнавальної активності:
1. Мотиваційний компонент: - загальна спрямованість студента на пізнання та навчальну діяльність; - позитивне ставлення до навчальної діяльності; - сформованість пізнавальної потреби, як внутрішньої необхідності.
2. Операційний компонент: - здатність до аналізу, порівняння, узагальнення (мисленеві операції); - властивості мислення, вміння доходити до певного самостійного висновку, критичність мислення, глибина; - мовленнєво-розумова діяльність (вміння передавати зміст матеріалу).
3. Особистісний компонент: - допитливість; - вдумливість; - самовдосконалення.
64. Виховання як процес.
Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.
Поняття “виховання” вживають у широкоиу соц-му, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічному значеннях.
Виховання в широкому соц-му значенні – процес формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов обставин, сусп-го ладу.
Виховання в широкому педагог-му значенні – формування особистості дитини під впливом д-ті педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання у вузькому педагогічному значенні – цілеспрямована виховна д-ть педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (н-д, виховання здорової громадської думки).
Виховання в гранично вузькому значенні – спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком і відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.
Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером.
Національне виховання – виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.
Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід”ємний складник їх спеціалізації.
Етнізація – наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості націоональної самосвідомості.
Соціалізація людини – процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.
Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну й особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.
На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому його значенні стає освіта.
Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.
Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.
Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання.