57. Технологія навчання. Сучасні технології навчання.

Термін «технологія» у педагогіку ввів А.С. Макаренко. Поняття «технологія навчання» нині не є загальноприйнятим в традиційній педагогіці. Однак для традиційного процесу навчання існували та існують традиційні технології навчання, якими викладач користується в навчальному процесі, не використовуючи самого терміну.

Технології навчання – це строго обґрунтована сукупність форм, методів і прийомів навчання, що гарантують певний позитивний результат і представляють собою цілу систему навчання. В документах ЮНЕСКО технологія навчання розглядається як системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти. З однієї сторони, технологія навчання – це сукупність методів і засобів обробки, надання, зміни навчальної інформації, а з іншої – це наука про способи впливу викладача на студентів у процесі навчання з використанням необхідних технічних та інформаційних засобів. Отже, технологія навчання – це спосіб реалізації змісту освіти, передбаченого навчальними програмами, це сукупність засобів і методів, що націлені на вирішення конкретного навчального завдання. Кожне завдання має адекватну технологію навчання, зміна завдання веде до зміни технології. Технологія навчання є системною категорією, структурними складовими якої є: - цілі навчання; - зміст навчання; - засоби педагогічної взаємодії (засоби викладання і мотивація), організація навчального процесу; - студент, викладач; - результат діяльності ( в тому числі й рівень фахової підготовки). Проектування та розробка технологій навчання передбачає проектування змісту дисципліни, форм організації навчального процесу, вибір методів контролю, вибір методів і засобів навчання.

Сучасна педагогічна теорія перебуває у стані готовності до технологічного підходу в навчанні, визначає його раціоналізм і доцільність, проте на сьогоднішній день до розробки технології навчання, спираючись на яку кожен викладач зміг би сформувати ідеальну модель фахівця, їй ще далеко. Існують такі сучасні види технологій навчання: 1) репродуктивна технологія навчання; 2) проектна технологія навчання – захист різноманітних групових проектів; 3) особистісно–орієнтоване навчання – індивідуальне; 4) ігрові технології навчання; 5) сугестивна технологія навчання – під впливом психологічного навіювання; 6) проблемне навчання; 7) інтерактивне навчання – випереджаюче; 8) технології різнорівневого навчання; 9) модульне навчання. На сьогодні виділяють традиційні та інноваційні технології навчання. А.Я. Савельєв пропонує наступну класифікацію освітніх технологій: - за направленістю дій (учні, студенти, викладачі, т.д.); - за цілями навчання; - за предметним середовищем (гуманітарні, суспільні, економічні дисципліни, тощо); - за застосуванням технічних засобів (аудіовізуальні, комп’ютерні, відеокомп’ютерні, тощо); - за організацією навчального процесу (індивідуальні, колективні, змішані); - за методичними завданнями (технологія одного предмета, засобу, метода).

58. Ф-ії та структура спілкування.

Спілкування є однією з найважливіших умов об”єднання людей для спільної д-ті.

Поняття спілкування є широким і розглядається в 3-х основних аспектах:

1)спілкування – це процес обміну інформацією, думками, судженнями та оцінками

2)спілкув-ня – це складний багатоплановий процес обміну між людбми певними результатами їх псих-ої та дух-ої д-ті

3)спілкування – це процес обміну почуттями, переживаннями та установками.

Спілкування у навч-му процесі має бути особистісно-орієнтованим, діалогічним, здійснюватись на суб”єкт-суб”єктному рівні.

Запорукою продуктивного спілкування є спрямованість на партнера, професійне володіння комунікативною поведінкою, вміння долати комунік-ні бар”єри та ускладненя. Спілкування передбачає комунікативну взаємодію спрямовану на створення сприятливого псих-го клімату, на псих-ну оптимізацію д-ті, на обмін думками, переживаннями, способами поведінки, звичками. Спілкування забезпечує передавання людської культури, засвоєння знань, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій.

Спілкування у навч-ні – це с-ма соц-но-псих-х взаємодій між викладачем і студентом, спрямована на створення оптим-х соц-но-псих-х умов для спільної д-ті.

Ф-ії спілкування: 1.Контактна – встановлення контакту як стану готовності до приймання і передавання повідомлення. 2.Інформаційна – обмін повідомленнями: прийом, передавання інф-ії; обмін думками, рішеннями тощо. 3.Спонукальна – тобто спонукання партнера до активної комунікації. 4.Координаційна – взаємне узгодження дій. 5.Пізнавальна – сприйняття, осмислення змісту інформ-ії, пізнання внутрішнього стану співрозмовника. 6.Експресивна – можливість цікаво, доступно та емоційно- виразно передавати інф-ію

7.Встановлення відносин – усвідомлення власного місця в процесі комунікацій. 8.Організація впливу – зміна стану поведінки, рівня комунік-х знань, вмінь, навичок, досвіду та ціннісно-мотиваційної сфери співрозмовника.

9.Управлінська – вміння керувати власною поведінкою та вміння впливати на ін-х людей.

Спілкування має носити суб”єкт-суб”єктний характер, який полягає в рівності псих-х позицій, взаємній гуманістичній спрямованості, у готовності до прийняття аргументів співрозмовника.

За типом, спілкування поділяють на: функціонально-рольове та особистісно-орієнтоване.

Професійне спілкування є складною с-ою, яка в своєму становлені і розвитку проходить певні етапи:

-моделювання майб-го спілкування (прогностичний етап) – план-ся зміст, форм-ся мета, структура та засоби спілкування.

-комунікативна атака – завоювання ініціативи, встановлення емоц-го та ділового контакту

-керування в спілкуванні – свідома та цілеспрямована організація взаємодії скоригування процесу спілкування згідно його мети

-аналіз спілкування – порівняння мети, засобів взаємодії з її результатами.

У навчальній д-ті комунікативний вплив має певну структуру, яка включає в себе: “Хто – кому – що – як -ефективність повідомлення” . При цьому “Хто” – суб”єкт комунікативного впливу; “що” – зміст комунікат-го процесу; “як” – засіб спілкування; “ефективність повідомлення” – ступінь тотожності змісту, що передається зі змістом сприйнятим.

В залежності від засобів, які застосов-ся в навч-ій комунікації, виділяють типи комунікативної поведінки: “Сократ”, “Керівник групової дискусії”, “Майстер”, “Менеджер”, “Тренер”, “Гід”.