Український науковий інститут Гарвардського університету

інститут Критики

Tamara Hundorova

The Post-Chornobyl Library

Ukrainian Literary Postmodernism

Тамара Гундорова

Післячорнобильська бібліотека

Український літературний постмодерн

ББК 83.34УКР6

Г94

Усупереч традиційному віктимізаційному сприйняттю Чорнобиля, післячорнобильська бібліотека постає у книжці відомого літературознавця Тамари Гундорової явищем постапокаліптичним, який засвідчує народження в Україні нової літератури - постмодерністської. Післячорнобильська бібліотека стає метафоричним образом водночас загроженої та збереженої культури, ковчегом, музеєм, бібліотекою, списком. Чорнобиль трактується при цьому як точка відліку українського постмодерну, а післячорнобильська бібліотека - як набір текстів, топосів, топограм, цитат, дискурсів, баїв, сюжетів, імен, канонів, розгорнених упродовж 1990-х років.

Редактор Богдана Матіяш

Художник Влодко Кауфман

Видання побачило світ завдяки підтримці

Українського наукового інституту

Гарвардського університету

© Тамара Гундорова, 2005

© Видавництво «Часопис "Критика"», 2005

ISBN 966-7679-72-1

Зміст

Переднє слово

Ядерний дискурс, або Література після Чорнобиля

Чорнобиль і постмодерн

Постмодернізм: синхронність історії

Український постмодернізм: історична рамка

Прощання з класикою

Зустріч із «іншим»

Постмодернізм і питання «культурної органіки»

Постмодерн як іронічна поведінка

Карнавальний постмодерн

Риторичний апокаліпсис

Віртуальний апокаліпсис

Ґротески київського андеграунду

Феміністичний постмодерн

Постмодерна топографія: ностальгія та реванш

«Чорнобильська бібліотека»

Постмодерна бездомність

Посттоталітарний кайф

«Бу-Ба-Бу» post mortem

Спроба деконструкції постмодерну

The Canon Reversed: New Ukrainian Literature of the 1990s

Іменний покажчик

Переднє слово

Кожен має своє поняття про постмодернізм. Я бачу його відлік від 1946 року, коли у першому збірнику Мистецького Літературного Руху Яків Гніздовський заговорив про «український гротеск», про те, що повоєнна Европа повертається до світу наївних емоцій, а нова епоха розпочинається з поцінування простака Санчо Панси й недовіри до інтелектуала Дон Кіхота. Епоха Дон Кіхотів закінчилася, настає доба наївного, практичного й емоційного Санчо Панси, стверджував Гніздовський-графік, який у власній творчості відкривав множинну атомічність погляду на світ і перегукувався у своєму парадоксальному мисленні з мистецьким постмодерном голандця Мориса Корнеліюса Ешера.

У тому ж мурівському збірнику Віктор Петров (Бер) заговорив про нову добу розкладеного атома й прогнозував, що мистецтво втратить свій модерністський експериментально-неґативний відтінок та стане «позитивним, реальним і природним, хоч його природність і реальність будуть природою та реальністю технічного світу»1.

1 Віктор Бер. «Засади поетики (Від "Ars poetica" є. Маланюка до "Ars poetica" доби розкладеного атома)». Мур, 1946, Збірник 1, с. 21.

Саме художнє мислення, з яким асоціюється для мене постмодернізм, пов'язане з ім'ям американського письменника Джона Барта, котрий у 1996 році назвав постмодернізм «ендизмом». «Закінчення, закінчення повсюдно: апокаліпсиси великі й маленькі»2, - іронізував він і запропонував «закінчити закінчення". Формою такого "закінчення закінчення" є для Барта нарація, оповідь, казка, які, на його думку, тотожні безкінечності. Ось він розповідає про жінку, яка виходить із будинку. йде до чоловіка, котрий працює в саду, аби сказати йому якусь жахливу новину, котру вона щойно почула по телефону. Вона знає новину, але він ще не знає. Власне, в тому, щоб відкласти знання, розвести адресата й повідомлення, зруйнувати комунікацію, зануривши її в хаос, Барт і бачить сенс розповіді. «В оповіданні про життя <...>, - говорить він, - можна призупинити й затягнути наступну дію до безкінечности, без її "заморожування-обрамлення" <...>; ми потребуємо тільки сповільнити, призупинити, атомізувати її, повернути назад, у той час, як жінка повільно рухається вперед із її страшною новиною»3.

2 John Barth. «ТНЕ END: An Introduction». On with the Story. - Boston -New York-Toronto-London: Little, Brown and Company, 1996, c. 15.

Власне, таке призупинення-у-грі й втілює для мене карнавальний український постмодерн, який розпочинається водночас із Чорнобилем, що вибухнув у квітні 1986 року. Сьогодні Чорнобиль асоціюється вже не лише з соціо-техно-екологічною катастрофою, але й стає символічною культурною подією, а також апокаліптичним текстом про відкладення кінця цивілізації, культури й людини в післяатомну добу.

Моя книжка про постмодернізм є післячорнобильською бібліотекою. В моєму розумінні, постчорнобильська бібліотека є метафоричним образом водночас загроженої та збереженої культури, що як ковчег, музей, бібліотека, храм, саркофаг, список існує на межі вигаданого й реального життя, між минулим і майбутнім, між своїм і чужим, між грою і апокаліпсисом, на межі між високою та масовою культурою. Я бачу Чорнобиль як початок українського постмодерну, а постчорнобильську бібліотеку - як набір текстів, топосів, топограм, цитат, дискурсів, баїв, сюжетів, імен, канонів. Вони атомізують культуру, проявляють її комплекси й табу, перетворюють літературу на приватну справу. Поліголоса й багатознакова, постчорнобильська бібліотека, написана на марґінесах інших текстів і на кінцях чужих історій, править за лабіринт і нитку Аріядни водночас, є формою дописування та переписування українського культурного метатексту.

3 Там само, с. 28 - 29.

Ця книжка - результат спостережень, переважно незацікавлених, дистанційованих від літературної практики. Мені хотілося поглянути на сучасну мені літературу з певної відстані, інтерпретувати те, що видається прикметним, з позиції свідка, не претендуючи на повноту чи однозначність висновків. Я свідомо не торкаюся звичних означень постмодернізму й прагну побудувати українську версію літературного постмодерну.

І ще одне. Мені йшлося про те, щоб відійти від традиційного віктимізаційного сприйняття Чорнобиля. Через двадцять років стає очевидним ще один сенс цієї події - не реально-трагічний, але символічний, цивілізаційний. Живемо в ситуації післячорнобильській, майже в післяапокаліптичному часі, і саме він виявився в Україні періодом народження нової постмодерної свідомости й нової української літератури. Вона переформульовує всю історію національної культури, стає багатоголосою та багатомовною, навчає, окрім «тожсамости», бачити «іншого», відкриває себе великому інтертекстові світової культури. Отже, і життя, і література тривають і в ядерну добу.

У якомусь вищому іронічному плані Чорнобиль також засвід чує, що локальні трагедії і теракти страшніші за глобальну катастрофу, а відновлена від слідів цивілізації чорнобильська зона часом нагадує первісний рай. Такої інверсії навчив нас постмодерн.

Червень, 2005

Ядерний дискурс,

або Література після Чорнобиля

подивися під ноги - не видно

землі вже від наших слідів

подивися уважно на світ

не кажи що ти так не хотів

Скрябін. «Чорнобиль форева»

Говорячи про особливості відтворення апокаліптичних ситуацій, таких, як Голокост, Емануель Левінас запропонував розглядати їх як «репрезентацію в дужках». За умов такого феноменологічного проявлення (призупинення репрезентації) література перестає бути завершеним i. правдивим тематичним зображенням, відкритим знанням, відрефлексованою авторською інтенцією, себто всім тим, що приписується їй за часів модерности. Адже сама розповідь про якусь окрему подію чи ситуацію зазвичай відбувається в перспективі завершеного, кінцевого сенсу - якоїсь «правди», що відкривається через сюжет, і ширше - через ствердження людського наповнення часу, яке Френк Кермод пропонує називати плеромою1. Отож, стверджуючи «хвору свідомість», себто свідомість, що «йде від обличчя іншого» і «викорчовує мене з твердого грунту»2, поставивши перед лицем смерти, Левінас закликає, замість того, щоб творити остаточні картини, себто «повну» історію та «правдиву» репрезентацію, показати Голокост як «неперехідну прірву», «діру в історії», котрої не можемо заповнити жодними оповідями3.

1 Frank Kermode. «Ending, Continued». Languages of the Unsayable. The Play ofNegativity in Literature andLiterary Theory. Ed. By Sanford Budick and Wolfgang Iser. - New York: Columbia University Press, 1989, c. 82.

2 Еманюель Левінас. Між нами. Дослідження думки-про-іншого. - Київ: Дух і Літера, Задруга, 1991, с. 168.

3 Robert Eaglestone. «From Behind the Bars of Quotation Marks: Emmanuel Levinas's (Non)Representation of the Holocaust». The Holocaust and the Text. Speakingthe Unspeakable. Ed. by A. Leak and G. Paizis. - New York: St. Martin's Press - Basingstoke - MacMillan, 2000, c. 104.

Такою своєрідною «неперехідною прірвою» став у культурній пам'яті й Чорнобиль - подія глобального техногенного катастрофізму кінця XX століття. «Чорнобиль відкрив безодню, щось таке, що поза Колимою, Освєнцімом і Голокостом, -засвідчує оповідач-свідок у книжці Світлани Алексієвич "Чорнобильська молитва". - Людина з сокирою й луком чи людина з гранатометом і газовими камерами не могла вбити всіх. Але людина з атомом...»4. Чорнобильська репрезентація нагадує ту, яку Левінас пов'язував із Голокостом. Чорнобиль загалом варто розглянути як явище, що підриває саму ідею об'єктивної репрезентації та ставить під сумнів модернізаційний проект культурної емансипації й розумної просвіти.