27 Віктор Неборак. Літострон, с. 367.

Інші - як Андрухович - натякають на Вічне Повернення, разом зі своїм тотемом Перфецьким-Рибою зникаючи у водах венеційського каналу.

Посмертна енциклопедична довідка «Бу-Ба-Бу»

Період найактивнішої діяльности Бу-Ба-Бу (32 концертні поетичні вечори) перепав на 1987-91 рр. Апотеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Вивих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки (1-4 жовтня 1992) поезо-опери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіял» (режисер С. Проскур-ня). У 1996 р. друкований проект «Крайслер Імперіял» («Четвер-6»), ілюстрований Юрієм та Ольгою Кохами, практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу.28

28 «"Бу-Ба-Бу"». Плерома, Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури, 1998, ч. З, с. 35.

Повернення «Бу-Ба-Бу»

Втеча-від-утопії, що означила період посткомунізму, загалом вплинула на розуміння можливостей постмодернізму. Доводиться прислухатися до думки Міґая Сеґедь-Масака, «що саме перехід від комунізму до посткомунізму вельми ймовірно спричинив занепад постмодернізму»29. Послідовний постмодернізм неминуче розходиться із Карнавалом, оскільки він опертий, як уже говорилося, на соціяльно-культурний утопізм і агресивність «низу». Сам же постмодернізм, попри свої несерйозність і гру, повернув нам цінність не «великих ілюзій», а «маленьких наративів», таких, як людський контакт, розуміння, відкладання смерти, інтрига знання, неповерненість миттєвости, незнищенність словника. Зрештою, те саме робили й бубабісти.

29 Міґай Сеґедь-Масак. «Постмодерність і посткомунізм». Критика, 1998,ч. 5, с. 20.

Карнавал за природою іронічний, але не героїчний, віталістично-еротичний, а не маскулінний. Поступово, однак, проявилося щось загальне для бубабістського Карнавалу-кічу: його супергерой, що поводиться, мов супермен. У певному сенсі бубабізм ніс у собі саме нарцисизм супергероя та був критикою національного Поета-Месії з позиції Поета-Богеми. Заявлену інверсією назви (Ба-Бу-Би!) маскулінність Карнавалу пізніше підтвердила поява літературного гурту «Пси Святого Юра», утвореного на взірець лицарського ордену. До нього ввійшли всі бубабісти. Очікування ренесансного відродження асоціюється для Юрія Покальчука, одного з членів гурту, з образом Святого Юра, який убиває змія. «Упокорення змія - насамперед упокорення себе, власного шалу, вияв одвічної потреби чоловічого начала перемогти себе, - мовиться в програмному виступі гурту. - Бо ж, урешті, що таке змій, як не жінка, що обвивається довкола стовбура чоловічости»30. Скандально відомим стало й Неборакове антифеміністично спрямоване визначення «киці-постмодерністки»: «Киця - це пухнаста система, самодостатня і незалежна, / як імператриця», яка, однак, «бодай раз на рік потребує, нещасна, / кота!»31.

30 Юрій Покальчук. «Вершник летить над світом». Пси Святого Юра.

Літературний альманах. - Львів: Просвіта, 1997, с. 10.

31 Віктор Неборак. Літострон, с. 379-380.

«Всі ви знаєте тільки себе», - підсумувала бубабістський суперменсько-нарцисичний комплекс Марта в «Рекреаціях», ніби відсилаючи до бахтінського Карнавалу з його «низовою», а отже й «фемінною» основою.

Юрій Андрухович: мутації Карнавалу

Прозова трилогія Юрія Андруховича закріплювала метаморфози ідеї Карнавалу та розгортання постмодерністського мислення. Перша повість «Рекреації» (1990) демістифікувала ідеал національного Поета, занурюючи в колообіг карнавалізо-ваного, фалічного Свята Народного Духу персони та маски бубабістів (у післяслові від автора «Життя є сон» (1997) Андрухович ще раз ствердить «біографічність», а не «літературність» героїв). Автор поєднує еротику, патріотику й супер-героїку та перемелює ідентичності кожного з персонажів у грі-перевер-танні. Це автопародія «Бу-Ба-Бу», яка водночас говорить про подолання відчуження від власної природи, історії та справжньої любові й натякає на повне банкрутство всілякого оновлення чи зміни через Карнавал.

Інший учасник гурту «Бу-ба-бу» Віктор Неборак пізніше здійснить вже не автобіографічний, але архетипний аналіз феномена Карнавалу. За його прообраз буде використано травестовану бурлескну «Енеїду» (1798) Івана Котляревського, майже культовий для бубабістів твір. Він приваблює авторів стихією барокової гри, стилізації, іронії, а також чи не вперше заявленим в українській літературі правом на авторську свободу32.

32 Прикметно, що 1998 року бубабісти відсвяткували двохсотлітній ювілей з часу з'яви «Енеїди» Котляревського.

Аналізуючи твір Котляревського, Неборак протиставляє два архетипи - «викорінення» і «вкорінення», несерйозну гру та сакральний ритуал, марґіналізацію і спротив демонізмові та злу. Здається неймовірним, але «хлопець хоч куди козак» Еней раптом трактується як злодій і носій зла, а зміст перелицьованої бурлескної «Енеїди» Котляревського розглядається в аспекті теми марґіналізації33.

33 Віктор Неборак. Перечитана «Енегда». Спроба сенсового прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Енеїдою» Вергілія. - Львів: ЛВІЛШ - Астрон, 2001.

Архетипний аналіз ситуації Карнавалу, що його здійснює Неборак, нагадує про теорію Віктора Тернера, котрий розглядає карнавал як порогову ситуацію та ритуал переходу. Майдан - місце лімінальне, центр, де проводиться гра. В процесі гри-переходу гравці періодично викидаються на периферію ігрового простору, отже, гра марпналізуе. Демонізм гри з особливою силою виявляється саме в цьому процесі марґіналізації.

З часом гра - стихія бубів і самого Неборака як одного з карнавалістів - раптом почала відлякувати демонізмом, а свобода, яку пропонував Карнавал, виявилася своєвіллям марґі-нала. Для Неборака гра пов'язана з «викоріненням», як, скажімо, в бігу наввипередки, коли ноги виявляються зв'язаними й заплутаними (як у мішкові). Окрім фізичного викорінення, завжди є небезпека зупинитися в грі, не дійти до її кінця та, отже, не відбути колообігу ігрового перетворення-ініціяції-духовного посвячення.

Така метафізика гри відкривається Вікторові Небораку під час перечитування сміхової «Енеїди» Котляревського. Зрештою, мандри Енея-богеми можна вважати архетипним образом для бубабістів, а «Енеїду» - твором, у символічному сенсі автобіографічним. Відправляючися від круговерти трансформацій і маскарадних мутацій, побачених через «Енеїду», Неборак фактично проаналізував бубабістаяк архетип героя, що «викорінюється».

Зрештою, Неборак лише узагальнив ту метафізику Карнавалу, яка періодично озвучувалася і в Андруховичевих романах. Андруховичів «роман жахів» «Московіяда» занурює читача в атмосферу Москви як метрополії та столиці мертвої імперії. Ходіння українця по колах і поверхах міста-привида супроводжують іронізм і пародіювання знаків-символів імперії. Точніше було б назвати цей твір романом-апокрифом. Одночасно відбувається, однак, витончення колоніяльного суб'єкта до тіні-жертви.

«Москва-Пєтушкі» Вєнєдікта Єрофєєва загалом демонструють, що карнавалізація не потребує неминучого перевертання центру з позиції марґінальности або низу34. Разом із Вєнічкою Єрофєєв не прагне перебороти антиномічности центру та периферії, тілесности й духовности, влади й суб'єктивности. Але він апофатично, майже за св. Августином, стверджує, що падіння, низ і є найсправжнішим піднесенням, або верхом, і перевертати їх не варто. Це інакший тип карнавалізації як іро-нізму, котрий в українській літературі залишився невикористаним, розпавшися на мовно-культурну (навіть культову!) суб-версивну гру Андруховича й марґінально-апокаліптичну анти-гру (серйозність) Ульяненка, Пашковського, Медведя.

34 Закономірний у цьому зв'язку єрофєєвський антикарнавалізм. Міхаіл Епштейн прочитує його як полеміку з Міхаіл ом Бахтіним («Феномен Вєнічки, виростаючи з пантагрюелізму, переростає його, - твердить він, - карнавал сам стає об'єктом карнавалу, що виводить у сферу нової, особливої серйозности». І далі: Бахтін «відчув у Єрофєєві своє, яке вже стає чужим. Відчув карнавал, який перестає бути карнавалом»), Див.: Михаил Эпштейн. «После карнавала, или Вечный Веничка». Венедикт Ерофеев. Оставьте мою душу в покое: (Почти все). -Москва: Изд-во ХГС, 1995, с. 18-19.

Андруховичів роман «Перверзія» (1995) - антологія пост-модерністської гетероглосії - матеріялізація всіх масок «суперменства» бубабізму (богемника, коханця, колоніяльного суб'єкта, супергероя), а також визнання його банкрутства. Це й спроба перетворити соціокультурний іронічний міт «Бу-Ба-Бу» на езотерично-метафізичний (вічне неповернення Орфея, або містерія Цар-Риба). Коли ж сприймати цю зустріч із Заходом у постмодерністському ключі, вона відлунює цитатою з минулого. У манускрипті XVII століття «Реляції про походження та звичаї козаків» Альберто Віміни, яка зберігається в музеї Венеції, автор відзначає, що козакам не бракувало «приємности й дотепности в розмові». На підтвердження він наводить таку історію:

Мій помічник оповідав про велич і чудеса Венеції, що про них присутнім цікаво було дізнатися, тож, розповівши достатньо про страви, про ремесла, про багатства, додав про силу-силенну вулиць, кажучи, що стільки є різних завулків, що й самим венеційцям неважко заблукати в місті. «Ні, - мовив козак, - тут ти мене Венецією не здивуєш, бо зі мною трапляється таке саме в цій тісній кімнаті: після того, як посиджу декілька годин за цим столом, я не можу знайти двері, щоб повернутися додому»35.