5 Володимир Єшкілєв. Воццекургія бет. Коментарі до «внутрішньої енциклопедії»· роману Іздрика «Воццек». - Івано-Франківськ: Вид-во Unikomus, 1998, с. 5.

Хвору свідомість супроводжують акустичні інфернальні глюки, образи-мітологеми та символи юнґівського колективного несвідомого. Елементом сновидного галюцинаторного колажу стає східно-західний Гібрид (розділ «Акупунктура»), а його креолізованою ідеограмою - «СОLАянь in PEPSI». Акустичні фантазії, спогади, поп-символи й назви, псевдокитайські оповідки, сеанси, глюки та гіпнотична влада Містера Сульфазину приводять до свідомости дзен: бути в місцях, «про які нізащо не скажеш "тут", чи навіть "десь", а хіба лиш "ніде" та "ніколи"» (с. 168). Маскультівська східна філософія, відтак, стає елементом нового ментального комплексу постмодерного суб'єкта.

Западаючи в абсистеитний анабіоз, герой періодично повертається до реальности, однак це лише тимчасові моменти. Натомість він живе у світі химерному, гібридному, там, де домінує «так званий синдром Любанського». Так називався момент безкінечно-плинних метаморфоз свідомости в момент пробудження та спроби вийти зі снів-ландшафтів у Іздриковій повісті «Воццек». Безкінечна гра різноманітних пародій і автопародій, гра близнюками-масками власного свого «я» наповнює повість. Текст розпливається, і текучість, вода стають чи не основною субстанцією тексту. Стати водою, розлитися з водою, «бути лиш самим собою», «відбитком власним на вапні своєї мушлі-черепахи», відчути себе підвішеною кулькою - усе це такий суб'єкт сприймає як стани завмирання.

Відтворивши серію безкінечних перевтілень, роздвоєнь, розтроєнь у «Воццеку» та показавши його неспроможність вийти зі світу дзеркальних знаків у повісті «Подвійний Леон», Іздрик перетворив постмодерного суб'єкта в інтертекст чужих голосів. Суб'єктом його постмодерністських інверсій стає свідомість, опосередкована медійними образами: кіном, комп'ютерними іграми, рекламою, цифровим телебаченням. Натомість книга, лінійна послідовність слів, смислова єдність розпадаються на літери, позначаючи розриви, роз'єднаність усіх і вся на пострадянському просторі.

В українському постмодернізмі народжується й віртуальний історичний постколоніяльний наратив. Він виявляється спробою переформулювати лінійну послідовність історії, зокрема через підміну її не ієрархічним, а синхронізованим колажем історичних дискурсів. Скажімо, у повісті Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві» (1998) піддано іронії утопійні культурософські міти й ідеали українського відродження та здійснено віртуальну альтернативну історію Другої світової війни.

Повість «Дефіляда в Москві» стає альтернативною історією, в якій автор вифантазовує та провокативно оречевлює утопічно-історіософські ідеали, які в різних формах живили модерну українську самосвідомість XX віку, передусім мрію про самостійну та велику Україну. Пародійованим корелятом такої України стає мрія про Україну - Імперію Трьох Морів. Повість іронічно-грайливо поєднує й історіософську утопію, й історичну провокацію, переписуючи історію Другої світової війни, бурлескно заземлюючи постаті основних її персонажів: від Адольфа Алоїзовича Гітлера до Берії, голови Комітету державного порятунку Сакартвело (Грузії) до Януарія Вишнікідзе, генерала Чантарія, Вусатого Кавалериста Ворошило та Хрущова, що «діяв за завданням українських націоналістів у середовищі совєтського уряду під псевдонімом "Кукурудзник"»6. Зібрані анекдоти, алюзії на ҐКЧпівський переворот, фантастична стилістика взірця «Конотопської відьми» Квітки-Основ'яненка, натяки на чеченську війну, популярні поп-емблеми сучасности, наприклад, групи «ВВ», чий шляґер «Весна» став неофіційним гімном українських десантників, - все є в цій віртуальній історії.