5 Сергій Жадан. Цитатник (вірші для коханок і коханців). - Київ: Смолоскип, 1995, с. 18.

А український фольклорний кіч «ковбас і спирту» («людо-любство й ненависть, ковбаси і спирт - / Ця країна загиджена ними по вінця» («Цитатник», с. 19)) виштовхує в «лабіринт степів» і породжує постійне втікання від «хворої провінції». Щемкий і незахищений екзистенційний досвід підриває літературність як гру, і прихисток бездомного поета виявляється там, «де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт / де починається смерть і кінчається література» («Балади про війну і відбудову», с. 24).

Жаданів «Кінець української силабо-тоніки» і взагалі звучить як виклик мовній девальвації, укоріненій тоталітаризмом. Аванґардистсько-сюрреалістична першомова, не сплюндрована та незаймана, рівнозначна новонародженню первісного значеннєвого світу, що проступає в розривах смислів і слів:

тоді коли ти захочеш розподілити слова на ті що хоч раз вживав і ті яких не торкався ти мусиш відчути цю тишу яка розрива нічну серцевину - вимучена кругова -кожного разу скільки б сюди не вертався (с. 23).

Топографія міжчасся, в якому перебувають дев'ятдесятники, - станції відправлення та прибуття, а мандрівники -особлива каста людей бездомних і невкорінених, яких, власне, й зріднює їхня бездомність. Адже при всій «любові к отчизні», яка завжди була в цих краях «за кайф», іронізує Жадан, насправді що може об'єднати людей навколо батьківщини, -«Наприклад, сонце, що встає, / чи спільний туалет», «і можна, зрештою, додать фольклор і алкоголь» («Цитатник», с. 50).

Так стверджується іманентність буття - кочування, безбатьківщина, спільний стан усіх марґіналів, бездомних, іммігрантів. Цей стан об'єднує мюнхенських турків та ірландських студентів-«ангелів тероризму», «доброго ніґерського пастора» й побратима-імміґранта. Саме з тим, хто в дорозі, хто переживає ритуал переходу, хто проходить процес ініціяцій, ідентифікує себе ліричний герой. Єдине, що поєднує та охороняє в цій бездомності - це небо, час, смерть і Бог, «що в межах самоти охороняє нас» (с. 51), твердить ліричний герой «Цитатника». Як заклинання, звучить його молитва про пам'ять:

я буду молитись за тебе і твій маршрут

за твій страховий поліс і скати вантажних машин

за воду в холодних ріках і листя яке вже палять

за все що ти тут забув

і що забуваєш тепер

де б ти врешті не був

за все що забудеш потім

та найголовніше - за пам'ять твою за пам'ять

(«Балади про війну і відбудову», с. 21).

Відчуття крихкости життя Жадан передає в сюрреалістичний спосіб, це - «зламаний наче троянда хребет авіятора» («Балади про війну і відбудову», с. 13). «Юні авіятори», «юний трансвестит», «петеу», «маленька дівчинка» - це ті бездомні з дев'яностих, про яких говорить Жадан. Зрештою, цілком закономірно зринає при цьому й романтика зека, і мілітарна ностальгія «окупаційного режиму», і станси для німецько-фашистських загарбників, і романтика південноамериканських латиносів. Відтак революційний Че Ґевара стає побратимом тих, хто не здалися «режимові і коменданту гуртожитка».

Жаданів постмодерн має неоаванґардну закваску. Романтика авангардизму з його революційними лозунгами поєднується з молодечою недовірою до всього «вже сказаного», з чим працює постмодернізм. Найживішими виявляються речі-імена, сліди минулого («леза значки фотоплівки патрони розтала помада / дерева заколки сталеві пінцети» та «між фінками і бобінами десь на самому споді / те фото яке ти шукав» («Балади про війну і відбудову», с. 41-42). Так до часу прикріплюють окремі речі, адже

нас проминає все

лише кілька предметів

зберігати мов надбання ніби статок щоб

показати коли запитають (с. 52).

Адже

час просто ламає всім карки

без жодних питань

без жодних жодних питань (с. 15),

як трансцендентний запит цього покоління, звучать вірші з циклу «Пацифік». Цикл власне постмодерний, він засвідчує, що перехід від неоавангарду до постмодерну вже відбувся. Відголоси чужих цитат (Антоничевого зеленого єваргелія, Павличкової таємниці твого обличчя, меланхолійного декадансу («овочів мертві серця»)), Тичина, Рильський, Шевченко, Сосюра, пародія на укрлітературу структурують новий світ і нове русло часу - дорослішання.

Так само

рік важка протяжність -

заповнена дбайливо ніша -

плекаючи з роками вдячність,

стає чим глибша тим тихіша (с. 31).

Травмоване покоління «пережило батьківщину», «в якій народились / змужнілі підлітки» (с. 46). Отож, як стверджує поет-«дев'яностик», «зграя слів і натовп перехожих/таке дахау лишається від цілого покоління» (с. 11). Ресентиментдо минулого, недовіра до органічного колообігу життя, нелюбов до дорослішання, мужніння, старіння - такі ознаки посттоталітарного часу, які несе в собі бездомне покоління дев'яностих. Воно не хоче старіти:

чому ти боїшся постаріти

адже ми разом росли

це на наших піжамах проставлені штампи -

зроблено в україні

старість це завжди поразка

це навіть не втрата

скоріше володіння чимось

що швидко втрачає вартість

степ бай степ риштування душі тліє і рушиться

вибілюється полотно прогинаються опори мостів

рветься вельвет на каркасі гарячого серця

старість немов дезертир переховується

в підземці (с. 48).

Отак в одному посттоталітарному просторі сходяться бездомні підлітки та старі бомжі-гіпі.

У збірці оповідань «Біґ Мак» так само сходяться колишні гіпі й молоді поети-підлітки в особливій зоні, що називається зоною свободи. Вона існує всюди: і у себе в країні, і на еміграції, десь у Німеччині. У цій зоні сходяться бездомні, вічні мігранти, ті, кому дорогий простір свободи, як наприклад, український поет і сімдесятилітній іммігрант із Чехії, колишній приятель Гавела, художник-аванґардист Руді, котрий робить багатометрові металеві конструкції та втікає після повалення Дубчека до Західного Берліна, хоча там йому доводиться відвойовувати свободу - тепер із масовою культурою та рекламою, яка заполонила кожен вільний метр площі. Зрештою, повернення додому, вже в нову Чехію, може бути «новою еміграцією», оскільки, як говорить Руді,

я, взагалі-то, не космополіт, але я зрозумів тут таку річ: насправді, простір не поділяється на свій або чужий, простір буває або вільний, або контрольований, розумієш? Мені насправді насрати, де я живу, головне - як я живу. А тут я живу так, як мені хочеться6.