9 Володимир Даниленко. «Золота жила української прози». Вечеря на дванадцять персон. - Київ: Генеза, 1997, с. 6.

Карнавальний постмодерн

Карнавальний варіянт постмодернізму протиставляє варіянти урбаністичного письма, автотематизм і маскультуру - «рустикальній» і «органічній» літературі. Карнавальні ігри початку 1990-х були відкриті впливам Заходу, використовували форми молодіжної субкультури, а поезоопера «Крайслер Імперіял» (1992), яка стала апотеозом бубабістського перфоменсу, явно обігрувала ідею пришестя епохи маскультури. Зрештою, апотеоз «Бу-Ба-Бу» - поезоопера « Крайслер Імперіял» - матеріялізував маскультівську ідеологію Карнавалу. Вона виявила, як блискуче-неточно висловився Андрухович, «всю природу бубабізму - його адепти тішаться, з головою занурені в непоясниму радість буття»1, в той час, як сам Карнавал зазнав «великого блискучого провалу»2.

1 Андрухович Юрій. «Аве, "Крайслер"!..», с. 12.

2 Там само, с. 11.

Символіка поезоопери «Крайслер Імперіял» гібридна, як гібридна й риторика, яка її обслуговує: релікти радянської ідеології («сім'я народів», «розум, честь і совість»), богемно-артистичний сленґ, маскультові римейки, автомобіль-опера, автомобіль здійснених бажань. Народжується новий кіч - бу ба бу, в якому вловлюється звукопис міста Михайля Семенка -«бі бо бу»:

БУ ДИФІРАМБАМ БУ ТАБУ

НАМ ЗУБИ ВСТАВИТЬ БУБАБУ

СОВДЕП МИ БАЧИЛИ В ГРОБУ

МАЛЮЙМО БАБУ ГОЛУ БУ!!!3.

3 Віктор Неборак. Літостротон, с. 322.

«Крайслер Імперіял», який простояв пів віку десь у гаражі в Києві, мусив перейти в іншу якість, заважує Андрухович. «Це мала бути книга. Це міг би бути фільм. Або танець, або рок-н-рол, або торт, або спектакль»4. Він уособлював увесь пострадянський абсурд. Цей «монстр американський» стає бажаним і символічним фалічним об'єктом, із яким асоціюється й абсурд совдепу, й імперіялістичний шик, і чорнобильський апокаліпсис, і апотеоз щастя:

Обрій - наш! Овації і соплі!

Сто відсотків нашої мети!

Ми гуляєм у Чор-наче-ноблі,

але хрін із ним - у нас є ти!5

- віщує ліричний Небораків герой.

4 Андрухович Юрій. «Аве, "Крайслер"!..», с. 11.

5 Віктор Неборак. Літостротон, с. 302.

«Прекрасний наш брат, розум, честь і совість», «Крайслер» втілює візію «нового пришестя». Це матеріялізація «dues ex machine», своєрідного «Бога-в-Машині», який вводить народи в новий американізований Єрусалим. Асоціюючись зі знаменитою рок-оперою «Jesus Christ, Super Star», бубабістська поезоопера-вертеп пародіювала й водночас возвеличувала американізацію та владу поп-культури. Було не забуто й «застійного» радянського минулого - в образі піонерів, які виспівують на хорах еротичні пісноспіви бубабістів. При цьому цитуються образи-кліше різних субкультур: молодіжної, націо-нально-романтичної, християнської, сатаністської, а також радянський і американський поп-кіч. А на сцені демонструються «повтори повторів» - кічеві бубабістські образи «сексі-школярочок», «санітарочки Раї», демонічного «пана Базьо», «Прирученої Класики (вулиця Шекспіра)», «Пісні Східних Слов'ян».

Соціокультурною базою, на якій виростає кіч, є можливість тиражування (книжок, речей, зразків) та мода, яка спирається на конструювання певного образу, що починає домінувати над різноманітністю окремих індивідуальних варіянтів і формувати цінності й норми. Коли говорити про психоідеологію кічу, вона пов'язана з комфортом, задоволенням, колекціюванням вражень як сувенірів і фетишів, зі звабливою самодостатністю красивого. Кіч претендує бути виразом чогось, а ми, сприймаючи його, прикидаємося, буцім відчуваємо щось. Прикметно, що поняття кічу еволюціонує в другій половині XX століття від «поганого смаку» до визнання того, що всі ми тією чи іншою мірою є «кічмени», тобто люди, без яких кіч не може існувати -споживачі та співтворці кічу.

Установка на цитування прорадянських символів, офіційних молодіжних лозунгів, риторики радянських свят плюс використання жаргону, сленіу, самоповторення - все це визначає семіотику масових дійств у епоху Карнавалу. Література перетворюється на сцену, перфоменс, карнавальне дійство. Як репрезентативна й антирепрезентативна водночас, карнавальна структура спрямована «проти ідеології, проти християнства і проти раціоналізму». Вона трагічна через те, що «смертоносна, цинічна, революційна», вона вся у владі несвідомого: сексу, смерти6.