1 Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу. Роман. -Київ: Згода, 1996, с.103.

Постмодерністська фактура роману «Польові дослідження» відверто поліфонічна - вона твориться на основі відкритої фрагментарности, цитування і автоцитування, переказу чужого мовлення, залапкованих чужих слів, щедро пересилуваних англійськими виразами. Так авторка маніпулює читачем: вона то знімає маску з власного «я», то замасковує себе, то відверто грає на еротичних, патріотичних чи інтертекстуальних очікуваннях читача. Прикметний і перепад стилів - від «цинічки з явно приблатньонними, ніби з "зони" вивезеними манерами» до інтелектуалки, яка розмірковує на теми авторства та суїциду в літературі.

Авторка поєднує «високу» ідеологію та «низьку» пристрасть, проникливий ліризм із широко вживаною ненормативною лексикою, демонічність та інфантильність, автобіографію і чужі культурні коди. Вигадані деталі й угадувані біографічні риси, а також реальні люди створюють у романі різноспрямований асоціятивний ряд - одночасно на фікцію і на реальну історію з життя автора. Креолізованість тексту виявляється в тому, як проза чергується з вкрапленнями поетичних строф, цитат, англомовних фраз, культурологічних відступів, курсивів, виділень, латинських і кириличних знаків, що й творить відчуття різнорідносте, яке формує та утримує вкрай відверта й пристрасна оповідь героїні.

Що я можу тобі на це відповісти, Донцю? Що нас ростили мужики, обйобані як-тільки-можна з усіх кінців, що потім такі самі мужики нас трахали, і що в обох випадках вони робили з нами те, що інші, чужі мужики, зробили з ними? І що ми приймали й любили їх такими, як вони є, бо не прийняти їх - означало б стати по стороні тих, чужих? Що єдиний наш вибір, отже, був і лишається - межи жертвою і катом: між небуттям і буттям-яке-вбиває? (с.140)

- сповідається героїня. Заявлені так екзистенційно національні та тендерні колізії несуть у собі виразну родову ідею, а стосунки двох людей виявляються напруженими пошуками порозуміння двох статей. Психоаналітична структура твору -терапевтичне проговорення всієї травматичної історії стосунків чоловіка та жінки - матеріялує інтенцію «літератури як форми національної терапії» (с. 140), з якої іронізує сама Забужко. Насправді її роман і є психоаналітичною студією, у якій відлунюють архетипні ситуації ґвалтування, підкорення, насильства, демонічної змисловости, безсилля, помсти. Шар за шаром знімаючи ґрунт із минулого, аналізуючи симптоми хвороби, яку вона сама називає «виживанням», котре підмінює собою «життя», героїня пропонує різні варіянти діягнозів - аутизм, шизофренія, інфантильність, будучи сама жертвою і лікарем.

У романі виявляється різновекторність тендерних екзис-тенційних настанов обох героїв: жінка в Забужко прагне продовжити рід, врятувати расову красу свого народу, оновити його еліту («та скільки нас узагалі є, тої нещасної, через силу, впоперек історії затриманої інтелігенції вкраїнської, - горсточка, та й та розпорошена» (с. 72), тоді як чоловік спрямований на власну самореалізацію - бути «переможцем». «Вимираючий вид, повигіблі клани, нам би розмножуватись шалено й повсякчас, кохаючись де лиш можна, з оргіястичною ненат-лістю зливаючись в єдине, зойкаючи-стогнуче щастям кублище рук і ніг, встеляючи собою, заселяючи наново цю радіяктивну землю» (с. 72), - усвідомлює протагоністка «Польових досліджень» і в пошуках власного Єрусалиму прагне вилікувати свій рід. Близький до материнського інстинкт захисту роду («милий мій, рідний, хлопчику маленький, іди до мене, я обтулю, закрию тебе собою, я народжу тебе заново» (с. 71) стає складником її любові. Родова ідея виявляється також у майже Електриному бажанні врятувати брата «одної крові»:

нічо, братіку, не журись, прорвьомся, я витягну, виволочу тебе на собі, моєї потуги стане на все: пів України з місця зірвати, пів Америки поманити за собою на Україну (с. 96).

Асексуальній, пронизаній фриґідністю і страхом матері письменниця протиставляє відверту сексуальність доньки. Протагоністка Забужко перейнята екзистенційним бунтом проти заборон, випробувань, зради, власної тілесної слабкости. Надмірність її зусиль зрештою пробуджує заховану в жінці, як твердили сюрреалісти, каструючу мегеру:

ти навчив моє тіло - каструвати кривдника: вся моя, з коліна в коліно громаджена жіноцька сила, досі спрямована до світла <...>, з тобою - вивернулась чорною підкладкою назовні, зробилась нищівною - смертоносною зробилась (с. 88),

- зізнається протагоністка роману. Амплітуда характеру героїні Забужко - від лотри до маленької дівчинки, яка, немов потерча, плаче та

скоголить, скоголить, скоголить бідна, не люблена, покинута на вокзалі дівчинка, ладна йти на руці до кожного, хто скаже: «Я твій тато», та тільки хто ж таке скаже тридцятичотири-річній бабі (с. 12).

Попри радикально феміністичні коментарі, «Польові дослідження» передають ліберальну візію жіночого самоствердження, потребу любові, тугу за материнством. Особливо важливим стає ресентимент до батька, колишнього шістдесятника, зламаного страхом і власною незреалізованістю, й тема фриґід-ности матері, подана як узагальнення історії сексуального виховання за радянських часів. Загалом, накреслений у романі конфлікт поколінь, і, зокрема осмислення місця шістдесятників у культурній історії України стане одним із важливих мотивів українського постмодернізму.

Інша важлива тема в романі Забужко - тема Заходу - постає зі сприйняття Америки й американських реалій, зокрема на основі протиставлення українського живого, пристрасного, гранично-напруженого екзистенційного досвіду та західного стерилізованого, виховуваного маскультурою способу життя.

У вашій культурі горе - виключно особистого характеру, самотність, любовні драми, оті клінічні інцести, котрі сорокалітні тітки буцімто починають видлубувати на психотерапевтичних сеансах із дитячої пам'яті і в котрі я, по правді, не вельми вірю, - зауважує героїня, - але вам невідома підвладність необорному, метафізичному злу, де від вас ні чорта не залежить (с. 100).

Спостереження з «українського сексу», які розгортає За-бужчина героїня перед американською публікою, опонують також бездуховному й безтілесному комуністичному кічеві, де панує «колективне тіло» тотальної радянської людини. Сексуальність при цьому є способом відкриття «внутрішньої» людини, а сексуальна історія проявляє архетипи тендерної поведінки й чоловіка, й жінки. У такий спосіб відкривається індивідуальне підсвідоме, де панують насильство, реванш, зараженість агресією, суїцидальні бажання, глибинний нарцисизм. Усі ці настрої проявляє монологічне мовлення героїні, яке є способом самоаналізу й водночас -дзеркалом чужих ролей та іпостасей.

Чи не вперше в українській літературі Забужко заговорила про сексуальне насилля. Скандальна оповідь цієї письменниці звернена до ідеального образу дитинства:

тільки в дитинстві є правда, тільки ним і варт міряти своє життя, і якщо ви не зуміли не затоптати в собі ту дівчинку (того хлопчика - що то стояв з патичком на вигоні, вражений жаскою, бо непід'ємною, над людські сили величною вогня-нобарвною симфонією заходу), - значить, ваше життя не звихнулось (с. 68).

Ніби приймаючи тезу Симони де Бовуар, що в кожній жінці захована дівчинка, а інфантильність - це той прихисток, куди ховається жінка в патріярхальному світі, Забужко надає такій тезі екзистенційного звучання. Інфантилізація героя (героїні) загалом стає прикметною ознакою української літератури 1990-х (романи та повісті Валерія Шевчука, повісті Євгена Пашковського, Юрка Іздрика, В'ячеслава Медведя, Галини Пагутяк, поезія Сергія Жадана).

Пошуки ідентичносте й шлях героїні до себе в образі-архетипі дівчинки, яка очікує чуда, стають у романі Забужко розповіддю про життя в «світі без любові». Роман - фактично монолог-лекція, прочитана перед дзеркалом, як підготування до майбутньої лекції в університеті. Цей текст відроджує феміністичний нарцисичний дискурс в українській літературі, що розпочався з іншої української жінки-автора, Ольги Кобилянської, наприкінці XIX сторіччя. Жанр масової літератури - жіночий роман - зростається з інтелектуальним есеєм, переплітаючи прозу й віршовану мову, патріотику та риторику. Зрештою, Забужко не приховує своєї зацікавлености в тому, щоби в Україні з'явилася масова література. Письменниця переконана: поки «не буде напрацьовано бодай <...> "гумус" української масової культури», не може існувати й література висока2. Використовуючи форми масової культури - бестселера, романсу, готичного роману-казки, занурюючи читача в атмосферу любовної інтриги, демонізм і містику, Забужко творить жанри та форми читабельної літератури.