3 Володимир Діброва. «Принц Гамлет хамського повіту». Критика, 2001, ч. 5, с. 27.

Подерв'янський відтворив абсолютно різнорідний, не цензурований, витягнений із підпілля несвідомого світ людських жахів, бажань, перверсій. Такий хтонічний світ є гібридним, аморфно-плинним, всуціль сплетеним з інтертекстуальности, що обіймає і народні казки, і класичні твори, й ідеологічні лозунги. Загалом, у такий спосіб він відтворив антиутопійний стан порушеного комунікативного простору в тоталітарному суспільстві. Бурлескно перевертаючи «високе» на «низьке», створюючи своєрідний мовний гібрид - «мову дебілів і дегенератів», поєднуючи розмовну мову (суржик) і арґо, Подерв'янський озвучив колективне несвідоме. П'єси Подерв'янського, які він сам талановито розіграв і озвучив, однак не були карнавальними. Сміх не очищав і не приносив відчуття полегшення -він лише засвідчував, що переступання межі приносить задоволення.

Подерв'янський - концептуаліст, як стверджує Сергій Жадан4, мовляв, його ретельно продуманий і концептуально сформований сценічний простір не абсурдний, а мітологічний. «Гам-лєт, або феномен датського кацапізму», «Сказка о репкє», «Дан-ко», «Павлік Морозов», «Место встречі ізменіть ніззя, блядь!» та інші сценки Подерв'янського відтворюють чорний гумор пізньорадянських часів. Це гротескна й монструозна реальність, де царює мат і паразитує антикультура. Демонічна культура андеграунду не лише створювала мінус-культуру, будучи задзеркаллям офіційної культури, але й була лабораторією гротескної та поліморфної образности. Окрім мовних гібридів, серед дійових осіб у Подерв'янського є, зокрема, Сибірська Язва, Гангрена, Гонорея, Випадання Матки, а персонажами стають «людина-крокодил», «людина-сітка», «людина-пташка», «людина-скамейка», «людина-двері», «людина-крейда» тощо.

4 Сергій Жадан. «Павлік Морозов: між побутовим героїзмом і побутовим трипером», www.Samvydav.Net (від 20.02.2001).

Ще один представник київської іронічної школи - Богдан Жолдак - автор прози, написаної суржиком, своєрідною анти-мовою з огляду на мовні норми. Суржик, натомість, представляє варіянт просторозмовної української мови, а саме - суміш українських і російських слів та граматичних форм, спотворених особливою вимовою. Прикметно, що в 1990-х в українському суспільстві розгорнулися гострі дискусії щодо ортографії та правомірности суржику.

Те, що робить Жолдак, можна б назвати реалізацією побажання Нечуя-Левицького, який закликав зробити мову сільської баби основою української літературної мови. Борис Грінченко свого часу аналізував те, як і що з української класики читає народ, і радив, як має розвиватися «загальнонародна» українська література. При цьому він засуджував усякі форми гібридности в літературі. Оскільки мова народних п'єс має бути зрозумілою, зазначав він, не варто зловживати «змішаним жаргоном», яким послуговується Возний із «Наталки Полтавки» чи Голохвастов із «За двома зайцями». Грінчен-ко, підчищаючи українську літературу, писав:

Зловживання такими типами не можна терпіти. Воно не може бути терпимим ще і з того погляду, що введення на сцену у великих розмірах перекривленого жаргону або жаргонів псує врешті-решт мову театру, огрублює, вульгаризує його. Нарешті, воно невигідне й для самих авторів: жаргон, як явище гидке, не може звичайно розвиватися, а лише змінюється відповідно до моди; тому п'єси, написані жаргоном майже суцільно (напр. «За двома зайцями»), скоро зробляться неможливими для читання і вистави, коли зникне існуючий жаргон персонажів, подібних Проні, Голохвостову та ін5.