Література

1. Котлер Ф. Основи маркетингу. – М.: Прогресс, 2008. – 567с.

2. Котлер Ф. Основы маркетинга. - М., Экономика, 2005. – 48 с.

3. Ламбен Ж.-Ж. Стратегический маркетинг. - Москва, Велби, 2006.

4. Никишкин В.В. Маркетинг розничной торговли: Теория и методология. М.: Экономика, 2005. – 112 с.

5. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Методика финансового анализа. - М., ИНФРА-М, 2005. – 24 с.

УДК 330. 341.1 (477)

М.О. ГОЛОВКО

О.БУРЕНКО к.е.н., асист.

Формування державної інноваційної політики апк «агропромисловий комплекс» україни

У роботі розглянуто особливості формування державної інноваційної політики агропромислового комплексу України

Вступ. Поставка проблеми. Сталий розвиток національної економіки та подальше підвищення її економічних показників може бути забезпечено лише на засаді розробки нових організаційно-економічних заходів з інноваційної діяльності, що її активізація в агропромисловій сфері могла б суттєвим чином підвищити продовольчу безпеку країни, зміцнити між державний економічні зв’язки, наблизити до України перспективу вступу до ЄС.

Мета роботи - визначення особливостей формування державної інноваційної політики АПК для підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Основний розділ.Для детального аналізу роботи формування державної інвестиції необхідно розглянути наступні питання:

1.Реалізація аграрної інноваційної політики.

2.Фінансування інновацій.

3.Місце і роль інноваційної політики у структурі державного регулювання економікою.

Реалізація аграрної політики можлива перш за все на засаді створення відповідної законодавчої бази для відносин між суб’єктами інноваційної діяльності та конкретних визначань окремих понять і процесів,адже вони – важлива складова розвитку інноваційної діяльності.

У 2009 р. ДІФ було ліквідовано. Замість нього стала функціонувати Українська державна інноваційна компанія (УДІК). Одночасно Верховна Рада України прийняла такі важливі закони Украйни, як «Про інноваційну діяльність» (2009 р.) та « Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» (2009 р.). Пізніше 2010 р. Президент України видав наказ №1116 «Про заходи що до поліпшення інвестиційної та інноваційної діяльності України», де було передбачено створення двох суб’єктів, які повинні здійснювати інноваційну політику. Крім означених й інших нормативних актів, розробляється концепції розвитку інноваційної системи України. Про те незважаючи на прийняті законодавчі акти та створення відповідних державних структур інноваційний розвиток агропромислової Сери в України не набув суттєвої активізації.

Фінансування інноваційних розробок, технічного переозброєння працюючих, визначення пріоритетних напрямів й ефективних засобів утілення моделі інноваційно-інвестиційного розвитку переробної галузі агропромислового комплексу України – ці проблеми не вирішенні. Лише незначні обсяги інноваційної діяльності в Україні фінансовано з державного та місцевого бюджетів.

У 2010 р. загальний показник фінансування інноваційної діяльності в України зріс на 126,8 % при чому обсяги бюджетних коштів знижено 1,4-0,8%.

Варто зазначити, що значна частина коштів, які виділення на інноваційну діяльність, находила з власних джерел господарюючих суб’єктів, у деяких випадках обсяг її становив 74-89%. Останнім часом ц фінансуванні інноваційної діяльності підприємств переробної галузі АПК на відмінну від інших галузей цієї сфери спостерігаються позитивні тенденції:деяке підвищення рівня загального обсягу фінансування (2,5 %).

Причому джерела його незмінні, за винятком деяких інноваційних програм на підприємствах переробної галузі АПК: їх почали фінансувати за рахунок державного бюджету. Як свідчать дослідження майже п’ята частина всіх надходжень в інноваційну сферу діяльності України потрапляє до підприємств переробної галузі АПК. Більшість їх – зі власних капіталовкладення переробних підприємств від зарубіжних інвесторів. Фінансування за рахунок державних коштів почалося з 2010р.

Інновацію як правило спрямовано на практичній комерційний результат, отже вона стає привабливою для суб’єктівгосподарювання. Приймаючи рішення про розроблення та здійснення інноваційної ідеї, компанії повинні бути готовими до авансування грошового капіталу, хоча це завжди пов’язана з ризиком. Держава в галузі підтримки інновацій може забезпечувати реалізацією зокрема, таких заходів:1.сприянні розвиткові науки, у тому числі прикладної; 2.створення відповідних умов для підготовки наукових та інженерних кадрів; 3.розроблення на рівні урядових відомств різноманітних програм орієнтованих на підвищення інноваційної активності бізнесу і формування державного замовлення(переважно на контрактній засаді) на проведення науково – дослідних робіт із забезпеченням початкового попиту на більшість нововведень їх поширення; 4.формування фіскальної і іншими елементами державного регулювання впливу зовнішнього середовища на необхідність прийняття окремими підприємствами та організаціями ефективних інноваційних рішень.

Державну інноваційну політику можна формувати використанням прямих і не прямих методів. Іх пріоритетність визначають економічна ситуація в країни та концепція її регулювання з урахуванням стратегій державного управління та з орієнтацією на ринок.

Всі системні зрушення на краще у Білорусів почалися після затвердження державної програми розвитку села на 2009-2010 рр., основними пунктами якої було проголошено підвищення привабливості аграрної праці за використання сучасних досягнень науки і техніки.

Висновки:Отже державна інноваційна політика відіграє важливу роль у структурі державного регулювання діяльності у сфері аграрної економіки. Реалізація цієї політики забезпечена багатьма зовнішніми та внутрішніми чинниками щодо суб’єктів господарювання. Ці чинники в комплексі можуть забезпечувати стратегію ефективного управління інноваційною діяльністю аграрних підприємств.