Література

6. Чиж В.І. Аудит витрат в обґрунтуванні тарифів на житлово-комунальні послуги. / Чиж В.І // Економіка. Менеджмент. Підприємництво: Збірник наукових праць. – 2008. - № 20

7. Агаджанов Г.К.Економіка водопровідно – каналізаційних підприємств: Навч.посібник./ Агаджанов Г.К. – Х.:Основа, 2010. – 392 с.

УДК 336.748.12

С.С. НАУМЕНКО

Ю.О. БУРЕНКО асис.к.е.н.

Інфляція та антиінфляційна політика

У роботі проведено дослідження проблеми впливу інфляції на соціально-економічні процеси держави, методи та принципи антиінфляційної політики у боротьбі з однією найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу, аналіз інфляційних процесів.

Вступ. Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за межі країни, ослабляє національну валюту сприяє її витісненню у внутрішньому обігу іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства – від бідніших шарів суспільства до багатших. У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Проте вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. Останніми роками в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції. На відміну від Заходу, в Україні, що здійснює перетворення господарського механізму інфляційний процес розгортається, як правило в зростаючих масштабах. Це вельми незвичайний специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Цінова нестабільність економічно і психологічно вимотує більшість людей, створює величезну соціальну напруженість в суспільстві підсилюючи тим самим його соціальне розшарування.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. У буквальному перекладі термін «інфляція» (від латинського іnflatі означає “здуття ”, тобто переповнювання каналів звернення надмірними паперовими грошима, не забезпеченими відповідним зростанням товарної маси. Лаконічно інфляції можна дати ще і таке визначення: інфляція – це підвищення загального рівня цін. Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг і іноземних валют, що зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі учені додають до цього переліку ще і золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента. Зазвичай інфляція має в своїй основі не одну, а декілька взаємозв'язаних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін. Разом з відкритою ціновою має місце прихована, або пригнічена інфляція, яка виявляється перш за все в дефіциті, погіршенні якості товарів. Але не всяке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися через поліпшення якості продукції, погіршення умов добування паливно-сировинних ресурсів зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило не інфляційне, а до певної міри логічне, виправдане зростання цін на окремі товари. Сучасна інфляція має ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний, якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний.

Основний розділ. Для детального аналізу інфляції та суті антиінфляційної політики необхідно розглянути наступні питання як суть інфляції, її типи та види, причини та наслідки, антиінфляційна політика та її напрямки.

Термін інфляція (від лат. Іnflatіo - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 - 1865 рр. і означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після закінчення Першої світової війни.

Інфляція – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене дизпропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Інфляцію ділять на класичну і сучасну.

Класична мала місце в XVІІ – XІX ст. Характерною межею був тимчасовий характер. Вона виникала в надзвичайних ситуаціях, переважно під час війни, коли держава фінансувала військові фінансові втрати за допомогою грошового верстата. Класична інфляція, як правило, була гіперінфляцією.

Сучасна інфляція ділиться на декілька видів. З позиції зростання цін розрізняють:

1. Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% в рік. Такого роду інфляція властива більшості країн з розвиненою ринковою економікою і вона не представляється чимось незвичайним. Багато сучасних економістів вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Вона дозволяє ефективно коректувати ціни стосовно умов виробництва і попиту, що змінюються. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки близько 3 - 3,5%.

2. Галопуюча інфляція при якій характерне зростання цін від 20% до 200% в рік. Є вже серйозною напругою для економіки, хоча зростання цін ще не складно передбачити і включити в параметри операцій і контрактів.

3. Гіперінфляція найбільш згубна для економіки. Є астрономічним зростанням кількості грошей в обігу, і як наслідок – катастрофічне зростання товарних цін. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют.

Гіперінфляція завдає сильного збитку населенню, руйнується національне господарство. Більшість економічної літератури приводять як приклади Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще далеко не межа.

Якщо розглядати інфляцію з погляду співвідносності зростання цін по різних товарних групах, тобто по ступеню збалансованості їх зростання, то можна виділити:

- збалансовану інфляцію

- незбалансовану інфляцію.

При збалансованій інфляції ціни різних товарів незмінні щодо один одного, а при незбалансованій – ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях.

З погляду передбаченості інфляцію ділять на: очікувану та неочікувану.

Очікувана інфляція може передбачатися і прогнозуватися заздалегідь з достатнім ступенем надійності; неочікувана – виникає стихійно і прогноз тут неможливий. Чинник передбаченості по-новому освітлює нам питання впливу інфляції на стратегію бізнесу, а саме: всі фірми і все населення знає напевно, що наступного року ціни зростуть, скажемо в 100 разів, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до спрогнозованого стрибка цін. Всі підприємства і населення також підвищать в 100 разів ціну на свій товар (верстати, устаткування, послуги, робоча сила ). Ніхто, таким чином, істотно не постраждає навіть від гіперінфляції, а у разі непередбачуваності, несподіванці зростання цін навіть на 10% (помірна інфляція) може відбутися істотне зниження прибутковості відповідних підприємств.

До найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1) Диспропорційна – незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата», що приводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.

2) Інфляційно небезпечні інвестиції – переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть в створенню додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування зазвичай є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3) Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в значній мірі олігополістічен. Олігополіст, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений в створенні дефіциту.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів є:

а) посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв’язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;

б) зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності;

в) зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково-технічного процесу;

г) відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін.

Серйозні загрози для національної економіки, що створює інфляція, мають як внутрішній, так і зовнішній прояв. У разі інфляції витрат, країни, економіка яких залежить в основному від зовнішньої торгівлі промисловими, легко замінюваними товарами, можуть втратити експортні ринки, якщо ціни та витрати в цих країнах зростають швидше, ніж в інших країнах. Таким чином, проблема стабілізації цін тісно пов'язана з питаннями збереження конкурентоспроможності держави на зовнішніх ринках.

Нинішню антиінфляційну політику держави треба направити на:

- Створення умов для підприємств, що займаються виробництвом оскільки успішна діяльність підприємства є заставою зниження рівня безробіття в країні, і збільшення ВВП.

- Розробку всіх можливостей по поліпшенню податкової системи в Україні, "м'якші" податки дозволять підприємцям відмовитися від так званої чорної каси.

- Жорсткий контроль за дотриманням антимонопольного законодавства України, з метою недопущення збільшення цін на монопольні продукти (газ, сировина, паливо і ін.).

Постійне збільшення заробітної плати що працює на державних підприємствах, підвищення рівня мінімальної заробітної плати і пенсій.

Контроль за заходами щодо імпорту і експорту продукції з метою недопущення демпінгових цін імпортерів і завищених цін експорту; контроль за курсом валют.

Основою антиінфляційної програми треба зробити приборкання інфляційних очікувань, які здебільшого формувалися за адаптивним принципом і значною мірою корелювали з динамікою валютного курсу української гривні. Це полегшувало завдання антиінфляційної політики, бо достатньо було стабілізувати валютний курс.

Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхідно зупинити інфляцію. Однак проблему очікувань бажано розв'язувати якнайшвидше – ще до того, як інфляція поставлена під контроль. Світовий досвід говорить про можливість це зробити. Він показує, що інфляційні очікування якнайшвидше долалися там, де виконувалися принаймні дві умови.

Перша із них – всебічне зміцнення механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне, що супроводжується збільшенням кількості і підвищенням якості товарів, зниження цін або хоча б уповільнення їхнього зростання. Лише за такої умови ймовірна зміна споживчої психології, подолання в ній інфляційних мотивів. Доки споживач не переконається в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, він зберігає пагубну для економіки схильність до інфляційного збільшення поточного попиту.

Другою умовою є існування уряду, який непохитно дотримується курсу на поступове викорінення не керуючої інфляції і користується довір'ям більшості населення. Заслужити це довір'я, щоправда, можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійснимі і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань. Маються на увазі, наприклад, регулярні повідомлення про той рівень інфляції, який уряд збирається утримувати, і необхідний для цього темп зростання грошової маси. Якщо уряд добросовісно виконує свої обіцянки, то і виробники, і споживачі поступово переконуються в тому, що керівництво країни не тільки з усією рішучістю стало на шлях боротьби з інфляцією, але й здатне контролювати становище, добиватися реалізації оголошених цілей. Чим глибше це усвідомлюється, тим більше довіряють урядові, тим охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до заздалегідь установленого ліміту на приріст грошової маси.

Важливим заходом антиінфляційної політики є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації до його здійснення можна йти двома шляхами – через збільшення доходів і зменшення видатків держави. Перевагу все-таки слід надати другому шляху. Річ у тім, що посилення податкового пресу в кращому випадку може принести лише миттєвий анти дефіцитний результат. У тривалому плані така політика звичайно веде до підриву стимулів до праці та інвестування, уповільнення економічного розвитку і, як наслідок, скорочення надходжень до державного бюджету. Сучасна податкова система революціонізує у протилежному напрямі – у бік лібералізації, зниження ставок. Тобто правильна політика уряду, який хоче покінчити з бюджетним дефіцитом, полягає не в тому, щоб якнайбільше в економіки забрати, а в тому, щоб менше їй давати із державної скарбниці.

Вводячи в дію регулюючі механізми (насамперед податкові й кредитні), держава допомагає розширити продаж наукоємних, технічно-досконалих товарів і послуг (побутової електроніки, засобів зв'язку, інформації тощо), сформувати нові динамічні ринки. Приріст пропозиції, компенсуючи надлишковий попит, впливає на зниження ціни, гальмує інфляцію.

Висновки. Отже за результатами дослідження можна зробити висновки: Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом.

Адже крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв’язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвильоподібним поширенням зростання цін по районах держави й галузям. У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення “попит-пропозиція” може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Незважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це-найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що в свою чергу має забезпечити відродження виробництва.

На закінчення необхідно звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів – внутрішніх і зовнішніх.

Для виходу з кризової ситуації недопущення переходу кризи в колапс необхідно здійснити ряд заходів:

а) Розробити стратегію і тактику реформування економіки на державному рівні із залученням провідних фахівців країни, які включають: Розробку нового стабільного податкового кодексу, що передбачає загальне вилучення в бюджет не більше 30-35%. Зниження загальної чисельності і розмірів податків, зниження розміру прибуткового податку з громадян, скорочення розмірів ПДВ і податку на прибуток, впровадження міжнародних облікових стандартів, завершення процесу приватизації і на цій основі розвиток фондового ринку, залучення іноземних інвестицій.

б) Скорочення штату державних чиновників, включаючи працівників різних фондів, що містяться за рахунок обов'язкових відрахувань підприємств.

в) Здійснення легалізації тіньового капіталу.

г) Введення на всіх підприємствах, незалежно від форм власності, потижневої оплати праці.