Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ ХЕРСОНСЬКОГО РЕГ....doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
04.12.2018
Размер:
1.91 Mб
Скачать

Література

  1. Соломанидина Т.О. Мотивация трудовой деятельности персонала / Т.О. Соломанидина, В.Г. Соломанидин - М.: ИД “Интел-синтез”, 2004. - 278с.

  2. Українське суспільство 1994-2009: соціологічний моніторинг/ За ред. Н. Паніної. -К.: Заповіт, 2010. - 64 с.

УДК 331.108.2

Левченко І.В.

Шарко М.В.

Аналіз рівня життя населення України

Розглянуто сутність поняття рівень життя населення та визначено шляхи для його покращення

Вступ. Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції «Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй» (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю. Перебудова економічних відносин в Україні, яка триває протягом усього часу існування незалежної української держави, призвела до зниження рівня життя переважної частини населення, зменшення його платоспроможності, спричинила розшарування суспільства за рівнем доходів. Нині Україна прагне більш активно включитися у світові суспільно-економічні процеси, інтегруватися в європейське співтовариство. Проте нерівномірність регіонального розвитку і рівня життя населення створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність. На теперішній час, регіони України мають різні рівні життя населення. У зв’язку з цим актуальною є сьогодні політика спрямована на створення умов для поетапного подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів [1].

Різні аспекти рівня життя населення досліджувалися вітчизняними і закордонними вченими: О. І. Амошею, Д. П. Богинею, П. Т. Бубенко, М. І. Долішнім, В. В. Онікієнком, С. І. Дорогунцовим, В. С. Пономаренком, М. О. Кизимом, Е. М. Лібановою, С. Валентеєм, А. Дауренбековим, В. Ф. Майєром, В. М. Жеребіним, Т. С. Клебановою, О.  В. Кузнєцовою, В.  О. Мандибурой, Н. М. Рімашевською, О. Ф. Новиковою та іншими.

Мета статті – на основі теоретичних положень розглянути сутність поняття рівень життя населення, зробити аналіз та визначити шляхи для його покращення.

Основний розділ. Соціально-економічна категорія «рівень життя населення» використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських документах для характеристики ступеня задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

Для аналізу й оцінки рівня життя використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і реального доходу на душу населення, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на душу населення та інші. Про рівень життя побічно свідчать також показники народжуваності і смертності населення, середньої тривалості життя й інші [2].

Найвідомішим і найбільш інтегрованим показником оцінки рівня та якості життя населення є Індекс людського розвитку (ІЛР). Компонентна структура ІЛР представлена системою показників рівня життя, яка рекомендована ООН і включає найбільш характерні умови існування людини, такі як соціальне забезпечення населення, свобода життя, доходи і витрати населення, житлові умови, освітній рівень та інші. Низьким при цьому вважається ІЛР менший за 0,5, високим - 0,9-1. Протягом останніх років в Україні ІЛР знаходиться у межах 0,71-0,78.

У 2006 році за ІЛР із 117 країн світу Україна посідала 77 місце і 2007 році - 76 місце, її сусідами по даному показнику є Колумбія, та маловідома Самоа з двохсоттисячним населенням. Ця країна ненабагато поступається Україні за показником ВВП на душу населення, але тривалість життя в ній на три роки більша, ніж у нас [3].

Таким чином, проведені дослідження свідчать, що перебудова економічних відносин в Україні призвела до зниження рівня життя переважної частини населення, зменшення його платоспроможності, зростання безробіття, розшарування суспільства за рівнем доходів. Така нерівномірність створює передумови для соціальної напруги у суспільстві, і тим самим уповільнює ринкові перетворення. Основною причиною низького рівня життя населення в України є: відсутність оплачуваної роботи для частини працездатного населення, низька оплата праці працюючим громадянам, існування певних диспропорцій в заробітній платі, важкі умови праці тощо.

Висновки. З метою підвищення рівня життя населення та дотримання законодавчо встановлених державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій було б раціональним:

-поліпшення планування сім'ї, вдосконалення системи надавання відповідної кваліфікованої медичної допомоги сім'ям, які бажають мати дітей;

-поліпшення здоров'я населення шляхом збільшення видатків на охорону здоров'я, насамперед підлітків, молоді, а також зниження рівня професійних захворювань, побутового та виробничого травматизму населення;

-відновлення мережі дошкільних навчальних заходів, особливо у сільській місцевості, з метою забезпечення доступності дошкільної освіти.

Показники рівня життя населення України підтверджують, що заходи, які держава приймає для поліпшення життя (підвищення мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, тощо) є недостатніми. Українська держава в умовах відсутності достатніх фінансових коштів повинна створити такі умови, щоб працездатні громадяни - отримали гідний захист.

Тому нині важливою для України є виважена соціальна політика, спрямована на регулювання соціальних відносин, соціальний розвиток та забезпечення соціальної перспективи. Пріоритетами такої соціальної політики мають бути: створення умов для забезпечення достатнього рівня життя населення, розвитку трудового потенціалу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, науки, поліпшення охорони здоров'я населення та інші.