Розділ 2 культура слова. Літературне слововживання

Серце тоді насичується, коли освічується.

Григорій Сковорода

Засоби масової інформації початку XXI століття зазнали суттєвих змін через вплив декількох чинників. По-перше, у світі активно відбувається перерозподіл пріоритетів унаслідок не тільки міжнародного співробітництва, інформаційного взаємовпливу, але й інформаційних війн, агресії, тиску, маніпулювання тощо. По-друге, кожна політична подія в Україні чи за її межами блискавично породжує процеси медіасприйняття, медіааналізу та медіарезонансу й, відповідно, медіатексту, основним промотором яких є професійна діяльність журналістів. По-третє, політика глобалізації в електронну епоху зумовила потребу в новій мові для масового спілкування, у мові з новими поняттями й значеннями, новою термінологією.

Останні події у світі ставлять перед людьми творчих професій проблему необхідності творити нову журналістику для нової епохи. Якою вона (журналістика) повинна бути? Не споглядальною, не угодовською, не безпринципною, не байдужою, а пристрасною в пошуку істини, в сприйнятті та об'єктивному передаванні новин, емпатичною (глибоко розуміти й співпереживати проблеми іншого народу, держави, окремої людини тощо). Здатність до емпатії сьогодні розглядають як важливу професійну рису журналіста. Нове тисячоліття має потребу в журналістиці мислячій, генеративній, аксіологічній (ціннісній, вартісній).

Якщо оцінювати ЗМІ з цих поглядів, то українська журналістика початку XXI століття активно інтегрується у світовий інформаційний простір. Але українською її не називають, частіше — вітчизняною. У ЗМІ щодня можна почути словосполучення вітчизняна опозиція, вітчизняний парламент, вітчизняний журналіст, вітчизняний товаровиробник, вітчизняний флот, вітчизняна мода, вітчизняний футбол, вітчизняний ринок і т. д. У новинах на першому каналі українського телебачення 24 січня 2003 року йшлося не про події в Україні, а про вітчизняні події, про вітчизняну державну інспекцію, про вітчизняний ринок. За Словником (ВТССУМ) слово вітчизняний є прикметником до вітчизна (Вітчизна, уроч. Батьківщина, рідний край). Позначка уроч. означає, що це слово урочистого звучання, піднесеності. Загальне тлумачення "Прикм. до Вітчизна" доповнено вказівкою на семантичний відтінок "Створений у своїй державі; не іноземний". Назва нашої держави за тим же Словником та й усіма іншими — Україна. Однак прикметник український відсунуто на периферію мовного вжитку. Основне значення Вітчизна — вітчизняний підмінено семантичним відтінком, навіть не другим значенням. Але ж, журналіст — це не винахід, не товар, щоб про нього писати й говорити вітчизняний журналіст, або про вітчизняний парламент, який не створений, а обраний народом. Отже, є українська журналістика, а не вітчизняна, є японський телевізор, швейцарський банк, китайський шовк, американський флот і т. д. Прикметники в аналогічних словосполученнях є важливим елементом етнопсихології: вони чітко вказують, якій державі належить та чи інша інституція, структура тощо. Це важливо також для формування іміджу України на міжнародному рівні. Тому все, що є в Україні, треба означати прикметником український. Адже саме українська журналістика покликана зберігати державну ідентичність у полікультурній мозаїці сучасного світу.

Зверніть увагу на прикметник-мутант в українських ЗМІ!