Словник-довідник

АБСТРАКТНІСТЬ (КНИЖНІСТЬ) СТИЛЮ (лат. abstractio — відтягнення, віддалення, відвернення) — характер висловлювання, ознака стилю, пов'язана з описом властивостей, станів, процесів, встановленням віддалених зв'язків між поняттями. Абстрактність стилю характеризує специфіку наукового мислення, виявляється у вживанні абстрактної лексики, відповідних типів словотворення, у формулюванні узагальнень, висновків.

АВТЕНТИЧНИЙ ТЕКСТ (гр. authentikos — справжній) — достовірний текст певного автора.

АВТОНІМ (гр. autos — сам і onima — ім'я) — справжнє ім'я автора, на противагу імені вигаданому — псевдоніму.

АВТОР (лат. au(c)tor — творець) — творець тексту, промови, наукового дослідження тощо.

АВТОРСЬКІ СЛОВА: 1) грам.: слова, за допомогою яких до тексту вводять пряму мову; 2) слова, що належать тільки певному авторові й не підлягають змінам: авторські слова Вацлава Гавела, авторські слова Юлії Мостової.

АГІТАЦІЙНА ПРОМОВА (лат. agitatio — спонукання до чогось) — промова, що зосереджується на якому-небудь політичному питанні, ідеї, факті, містить заклик до певної діяльності й адресована широкій аудиторії.

АДАПТАЦІЯ (лат. adaptatio — пристосування) — пристосування тексту до можливостей сприймання читача.

АКТИВНА АУДИТОРІЯ (active audience) — теоретичне твердження, за яким члени масової аудиторії не є пасивними одержувачами інформації чи жертвами впливу телебачення та інших мас-медіа, а натомість активно інтерпретують повідомлення ЗМІ і навіть використовують їх на свою користь.

АКТИВНИЙ СЛОВНИК (лат. activus — діяльний) — запас слів, які мовець не тільки розуміє, а й практично використовує в усній та писемній мові.

АКТУАЛІЗАЦІЯ (лат. aktualis — діяльний) — реалізація можливостей мовних одиниць відповідно до стилістичної мети

спілкування: семантико-стилістичне наголошення, змістове виокрем­лення мовних одиниць за несподіваними мовними зв'язками.

АКТУАЛЬНІСТЬ (від лат. aktualis — важливий у певний час, Мободенний, назрілий) — важлива ознака журналістики; оперативний нідгук на події, вчасне висвітлення злободенних тем.

АЛОГІЗМ (від гр. а — префікс, що означає заперечення, відсутність, і logiomos — судження, вислів) — несумісність, яка породжується невідповідністю граматичного руху мови значеннєвому.

АМФІБОЛІЯ (від гр. amphibolia — двозначність, неясність) — логічна помилка, що виникає внаслідок неясності чи багатозначності мовної конструкції. Фігура мови, яку можна тлумачити і розуміти двозначне.

АНАЛОГІЯ (гр. analogia — відповідність) — тенденція до збереження відповідності між думкою і висловом.

АНАНТАКСИС (гр. ananthaxis — вставка) — поєднання звуків для евфонічного звучання, полегшення вимови (зі мною, уві сні).

АНТИТЕЗА (від гр. antithesis — протиставлення) — стилістична фігура, що полягає в зіставленні протилежних явищ, образів, думок чи понять для підсилення виразності. Для створення антитези часто використовують антоніми.

АНТОНІМИ (від гр. anti — проти і опіта — ім'я) — слова з протилежним значенням. Антоніми виражають якісну протилежність, протилежність координаційних понять, понять взаємопов'язаних і взаємозумовлених, протилежну спрямованість дії тощо. Антоніми є постійні (загальномовні) і контекстуальні. Контекстуальні антоніми виникають унаслідок переносного вживання слова в значенні, яке не закріплене в мові, а з'являється тільки в певному контексті. В антонімічні зв'язки входять різнокореневі слова, що в цілому протиставляються своїм значенням одне одному, і однокореневі, що творяться за допомогою афіксів, які в сполученні з коренем і надають зіставлюваним словам протилежного значення. Антоніми є важливим засобом стилістичної виразності, за їх допомогою створюються антитези. Енантиосемія (від гр. enantios — протилежний і sema — знак) — розвиток у слові протилежних (антонімічних) значень. Напр.: слава — широка популярність, визнання чиїхось заслуг, таланту тощо; слава — поговір, пересуди, розмови; прослухати — слухати що-небудь з початку до кінця; прослухати — не слухати, не чути сказаного. Мезоніми (мезонім —

середнє) — проміжне поняття між антонімами. Напр.: початок — середина — кінець. Багатозначні слова вступають в антонімічні зв'язки своїми окремими значеннями.

АНТОНОМАЗІЯ (гр. antonomasia — найменування по-іншому): 1. Стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви описовим зворотом: Місто на Дніпрових горах — Київ; автор поеми "Кавказ "—замість Тарас Шевченко. 2. Різновид метонімії, який пов'язаний з уживанням широко відомого імені як загальної назви особи з перенесенням на неї властивостей носія цього імені. Напр.: Дон Кіхот — мрійник; Отелло — ревнивець; Колумб — першовідкривач.

АРГО (фр. arqot — жаргон) — це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для сторонніх (невтаємничених у справи цієї групи). Цією говіркою користуються злодії, вимагачі та ін. Арготизми — є соціальне забарвленим_розрядом лексики. Жаргонізми — соціальне нейтральні. Жаргон — (франц. jargon — соціальний діалект, базікання) — відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної й граматичної системи. 2. Те саме, що й арго. Сленг (англ, slang — жаргон) — слова та вислови в англійській усній мові, які вживають люди певних вікових, професійних, соціальних прошарків. До лексики обмеженого функціонування належать жаргонізми, арготизми, сленг.

АРТИКУЛЮВАННЯ (articulation) — пов'язування певного ідеологічного чи культурного поняття або ідеї з іншими, побудова понятійних сполук і взаємовпливів.

АРХАЇЗМИ (гр. archaios — давній) — стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, піднесеності, патетики або створення ефекту комізму, іронії, пародії, індивідуалізації мовлення персонажів.

АСИНДЕТОН (гр. asyndeton — незв'язане) — стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення.

АСОНАНС (фр. assonance, від лат. assono — відгукуюсь) — прийом фоностилістики, що полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустичне близьких голосних звуків.

ЛСТЕСМУС (гр. asteismos — причіпний зворот) — фігура думки, що прикрашає мовлення доречним висловом — вставкою, згадкою, цотепом, приказкою чи прислів'ям, сентенцією, афоризмом тощо.

АФЕКТИВНИЙ (лат. affectus — чуття) — такий, що стосується гострих неконтрольованих розумом емоцій.

АФОРИЗМ (гр. aphorismos — визначення, вислів) — короткий нлучний вислів, який у стислій, зручній для запам'ятовування формі подає глибоку думку: Стоячи на місці, людина рухається назад (Ю. Яновський); Музика спонукає нас красномовно мислити! (Р. Емерсон).

БРИФІНГ (англ. "інформаційна нарада") — це коротка нарада представників преси, на якій викладається позиція уряду з певного питання або позиція, узгоджена сторонами, що беруть участь у міжнародних переговорах, конференціях. Це, як правило, коротка Інформація для журналістів стосовно певної теми (без подальшого обговорення, з мінімальною кількістю питань).

ВАРВАРИЗМИ (гр. — властивий іноземцеві) — іншомовні слова та звороти, що не стали загальновживаними, повністю не засвоїлися и мові, використовуються в тексті зі стилістичною метою. Нерідко варваризми зберігають іншомовну графічну форму слова. Наприклад: iiota bene — зверни увагу, запам'ятай; semper tiro — завжди учень; alma mater — мати-годувальниця, старовинна студентська назва університету; idee fixe — нав'язлива ідея; terra incognita — невідома земля, невідома галузь; tete-a-tete — фр. наодинці, віч-на-віч, тільки удвох; хепі енд — щасливий кінець; уїк-енд — час відпочинку чи розваг від суботи до понеділка.

ВАРІАНТ (від лат. varians — змінний) — стилістичне поняття, за яким допускаються паралельні форми. Є варіанти комбінаторні, факультативні й стилістичні.

ВЕРБАЛЬНА МАПЯ — асоціативне сприйняття тих чи інших звуків, психологічна кореляція між звучанням і значенням слова. Сучасні звукосимволісти говорять про асоціативне сприйняття тих чи інших звуків і виявляють психологічні кореляції між звучанням і значенням слова. Наукове дослідження змісту, яке стоїть не за словом, а за звуком, почалось у руслі фоносемантики на початку 70-х років XX ст. під керівництвом А. П. Журавльова. Спеціальні формули дали змогу на основі оцінок усіх звуків російської мови (наприклад, добрий-

поганий, голосний-тихий, світлий-темний і т. д.) визначити емоційне враження від звучання тих чи інших слів і цілих текстів. Це враження не завжди усвідомлюють люди. Однак експерименти показали, що вплив на підсвідомість є, і цей вплив доволі сильний. Отже, крім поверхового рівня, на якому свідомо сприймається і аналізується суть повідомлення, існує і другий рівень, глибинний, на якому інформація сприймається несвідомо (друге дно повідомлення). Крім фоносемантичного, до компонентів глибинного, "магічного" рівня можна віднести синтаксичний. Реципієнт несвідомо сприймає довжину речень, кількість простих речень у складному, але те, якими сполучниками вони з'єднані (і, або, але, не тільки, але й і т. д., впливає на відповідні висновки. Вплив усіх глибинних рівнів (і фоносемантичного, і синтаксичного, і лексичного) доцільно оцінювати в комплексі. В. П. Белянін запропонував класифікацію текстів залежно від їх емоційно-змістової домінанти. Він ділить текст на "світлі", "темні", "активні", "сумні" і т. д. Наприклад, молитва є типово світлим текстом.

ВІДЧУТТЯ (sensation) — фізичні та емоційні реакції на впливи. Наприклад, впливи засобів масової інформації.

ВІНЧЕСТЕР — герметизований носій магнітного запису інформації. Від назви м. Вінчестер в Англії.

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ — частина реальності, що моделюється комп'ютерним пристроєм.

ВІРТУАЛЬНІ СПІВТОВАРИСТВА — нові типи співтовариства, які виникають і функціонують в електронному просторі. Об'єднання користувачів мережі в групи із спільними інтересами для роботи в електронному просторі.

ВКЛЮЧЕННЯ — стилістичний прийом, при якому вірш або речення починається і закінчується одним і тим самим словом.

ВОЛЮНТАТИВ (від лат. voluntarius — залежний від волі) — форми і конструкції, що виражають волю, рішучість мовця, суб'єктивну модальність.

ВСТАВНІ СЛОВА, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ, РЕЧЕННЯ — засіб стилістичного синтаксису. Слова, словосполучення і речення, які вводяться в інше речення, але синтаксично з ним не пов'язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять додаткові повідомлення, уточнення чи пояснення до змісту основного речення.

ГАБІТУС (habitus) — сукупність засвоєних культурних настанов і форм діяльності, яка забезпечує розрізнення людей за смаками та способами життя.

ГАРМОНІЯ (гр. harmonia — співзвучність, розміреність) — у стилістиці якість мовлення, якої має прагнути мовець (гармонія змісту і форми, звучання, настрою, тону).

ГЕГЕМОНІЯ — процес, під час якого поширюється й утверджується панівна ідеологія, формується свідомість та Ідійснюється суспільна влада, тобто влада, яку має одна суспільна група над усіма іншими. Гегемонія є не стільки прямим маніпулюванням людьми всупереч їхнім інтересам, скільки наслідком суспільної діяльності, суб'єкти якої сприймають свій підлеглий стан як нормальний. Інституції, що забезпечують поширення панівної Ідеології (школи, уряд, бізнесові структури, мас-медіа), підсилюють одна одну в намаганнях увічнити "статус-кво", зображуючи його продуктом здорового глузду.

ГЕРМЕНЕВТИКА — "герменевтика" походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який тлумачив людям волю богів. Смертним не дано було розуміти мову тих, кому вони молилися й приносили жертви. Одним із завдань Гермеса було пояснити, здійснити певний переклад або інтерпретацію того, що мають повідомити людям боги. Таким чином, герменевтика означає мистецтво тлумачити щось незрозуміле чи навіть викривлене, пояснювати сенс чужої мови чи знака. Герменевтика, тобто теорія (точніше — сам прогрес) інтерпретації, покликана розв'язувати загальні проблеми комунікації — з'ясовувати та пояснювати різні погляди з того чи іншого приводу, знаходячи спільний ґрунт для розмови, обміну думок, розуміння проблеми в межах певного колективу (нації, професійної групи тощо). У суспільстві функцію герменевтики виконує журналістика. Перетравлюючи найрізноманітніші факти, засоби масової комунікації представляють їх у доступній і зрозумілій для всіх формі, надаючи їм відповідного висвітлення та спрямованості. Іншими словами, через пресу людина одержує один із багатьох можливих варіантів інтерпретації навколишньої дійсності. Відповідно, хто керує ЗМІ, той має можливість нав'язувати суспільству свій погляд на дійсність, давати власну інтерпретацію подій і, зрештою, керувати поведінкою його

членів. Проблема інтерпретації безпосередньо пов 'язана з проблемою влади. Відомий вислів "преса — четверта влада" розкриває цю проблему у вузькому аспекті. У широкому розумінні справжня влада полягає в нав'язуванні суспільству певного світогляду. Три рівні інтерпретації тексту: для розуміння герменевтичної процедури треба розрізняти поняття тексту і дискурсу, дефініцій яких є сила-силенна. Виберемо по одній. Під текстом у широкому значенні будемо розуміти структуру, що складається з елементів значення, єдності цих елементів та вираження цієї єдності; у вузькому значенні — єдність мовних знаків, що організовані за нормами певної мови і є носіями інформації. Дискурс — це сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв'язках із цією проблематикою, а також у взаємних зв'язках між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір, у якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює. Сформульовано три рівні інтерпретації тексту. Філософічний рівень передбачає інтерпретацію з погляду відповідей на метафізичні питання. Така інтелектуальна діяльність піддається типологізації лише за способом мислення, але не прив'язується до конкретного знання або досвіду культурної традиції, окрім самої мови і суб'єкта мислення; філософування — це чисте міркування (філософська герменевтика Мартіна Гайдеґґера). Як правило, філосо­фія безпосередньо не є підставою для оцінки тексту. Вона готує ґрунт для розгортання тих чи інших критично-філософських стилів. Критично-філософський рівень окреслює наявність т. зв. критично-філософських стилів, що є практичними дослідницькими методологіями, які пропонують ту чи іншу систему інтерпретації тексту (теорія архетипів Карла Ґустава Юнґа, структуралізм Ролана Варта). Цей рівень, з одного боку, пов'язаний з відповідними філософськими передумовами, а з іншого — проектується на певну ідеологію. Ідеологічний рівень створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тексту, а не потребу його зрозуміти. У цьому випадку дослідник відштовхується не від самого тексту, а від цієї нормативної системи і вдається до інтерпретації з

готовою схемою (соціалістичний реалізм, постмодернізм як фетишизований лібералізм).

ГІБРИДИЗАЦІЯ — змішування різних культурних форм, часто чабезпечуване потоком медіаобразів.

ГІПЕРБОЛА (гр. hyperbole — перебільшення) — образне перебільшення за розміром, силою, здаченням.

ГІСТОРОЛОГІЯ — фігура думки, що виражає важливі, з погляду мовця, побажання, використовується на закінчення риторичного дискурсу, рідше — на початку.

ГЛИБИННА СЕМАНТИКА (deep semantics) — напрям лінгвістичної семантики та штучного інтелекту, який досліджує проблеми репрезентації та використання позамовних (екстралінгвістичних) чинників під час семантичного аналізу текстів. Глибинну семантику розглядають у колі таких дисциплін та дослідницьких напрямів, як інтерпретативна семантика, репрезентація знань, моделювання природної мови, штучний інтелект тощо. Завданнями глибинної семантики є аналіз різних видів розуміння природної мови з погляду їх моделювання; інвентаризації різноманітних типів знань, що використовуються для розуміння суті текстів; визначення одиниць та структур "знаннєвої" репрезентації змісту, а також механізмів глибинного семантичного аналізу текстів.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ (globalization) — процес глобального масштабу з потоками інформації, грошей і товарів, ідей та образів, який, на думку деяких теоретиків, врешті-решт утворить однорідну світову культуру.

ГЛОКАЛІЗАЦІЯ ("localization) — термін, утворений зі слів "глобалізація" та "локалізація" на означення поєднання глобалізаційних культурних впливів з місцевими контекстами, що має важливі суспільно-економічні наслідки.

ГЛОСАРІЙ (від лат. — glossarium ) — локальний тлумачний словник, що містить прагматично орієнтовані, стислі тлумачення. Вживається як тлумачний коментар до текстів, які містять багато незнайомих та незвичних понять.

ГНОМА (від гр. gnome — думка) — мудрий вислів, афоризм, викладений у формі двовірша.

ГРАДАЦІЙНІ СПОЛУЧНИКИ — складені сполучники, що утворюються з двох компонентів і виражають найчастіше зіставно-протиставні відношення, причому друга частина має більше змістове

навантаження порівняно з першою: не тільки..., а й; не стільки ..., скільки; не те щоб.., але.

ГРАДАЦІЯ (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура певної будови, в якій кожна наступна частина поси­лює (або послаблює), нагнітає змістове чи емоційно-експресивне значен­ня. При цьому посилюється стилістичний ефект висловлення та враження від нього.

ГУМОР (від лат. hymor — волога, рідина) — зображення смішного в жартівливому, добродушному тоні.

ДЕМОКРАТИЧНІСТЬ ЗМІ — свобода слова, самовираження; автономія асоціацій; норми, які гарантують існування багатьох альтернативних джерел інформації, доступ журналістів до цих джерел; інституції, які унезалежнюють ЗМІ; практичні механізми, які дають журналістам змогу добиватися виконання поставленої мети; повний спектр загальних громадянських прав та особистих свобод.

ДЕТЕРМІНІЗМ (determinism)—теоретичний підхід до причиново-наслідкових зв'язків. Зразками його є економічний детермінізм (за яким суспільно-класова позиція визначається матеріальними відносинами), ідеологічний детермінізм (за яким домінантні ідеї неминуче долають будь-які конкуруючі теорії), технологічний детермінізм (за яким соціальні наслідки таких мас-медіа, як, наприклад, телебачення, мають лінійний і легко передбачуваний характер).

ДИГРЕСІЯ (лат. digressio — відходжу) — стилістичний прийом миттєвого відхилення від теми, викладу для того, щоб слухачі відпочили від інтелектуального чи емоційного напруження (може бути жарт, примовка).

ДИЗ'ЮНКТУРА (disjunctive, від disjunction — роз'єднання, розчленування) — термін, яким означують сукупність суперечностей і контртенденцій у культурі, спрямованих проти консолідації панівних форм політичної та економічної влади.

ДИСКУРС (лат. discursus — міркування) — зв'язний текст у контексті багатьох соціокультурних, психологічних, прагматично-ситуативних, ментальних та інших чинників. Прагматично-ситуативний аспект з'ясовує зв'язність дискурсу, його комунікативну адекватність, ментальний аспект передбачає вивчення впливу етнографічних, соціокультурних, психологічних умов та розуміння дискурсу в "живому мовленні" тощо. Поняття "дискурс" та "аналіз

дискурсу" вперше використав у 50-х роках XX ст. 3. Харрис для аналізу текстів у контексті супроводжувальної соціокультурної ситуації. Чгодом у французькій лінгвістичній науці терміном "дискурс" позначали мову та мовлення. На початку 70-х років XX ст. "дискурс" часто вживається як синонім до поняття "функціональний стиль", а в словниках термінів з лінгвістики тексту подано такі тлумачення: чв'язний текст; усно-розмовна форма тексту; діалог; група висловлювань, зв'язаних між собою за змістом; мовленнєве творення як даність — письмова або усна. На думку сучасних лінгвістів, сприйняття дискурсу як суто "текстової" категорії було зумовлене тогочасними тенденціями лінгвістики: 1) намаганням вивести синтаксис за межі речення, що й було втілено, наприклад, у макросинтаксисі Т. ван. Дейка, а також у синтаксисі тексту В. Дресслера, одного із засновників лінгвістики тексту; 2) успіхами у вивченні мовної прагматики, теорії мовленнєвих актів; 3) трактуванням мовлення як соціальної дії; 4) прагненням до інтеграції гуманітарних досліджень тощо. Наприкінці 70 — поч. 80-х років XX століття поняття "текст" та "дискурс" розмежовуються: "текст" починає усвідомлюватися як статичний об'єкт, а "дискурс" — як спосіб його актуалізації в певних ментальних та прагматичних умовах (ван Дейк). Першим, хто закріпив за терміном "дискурс" нове значення, а саме: "мовлення, невід'ємне від того, хто говорить", або "мовлення плюс той, хто говорить", був Е. Бенвеніст. У 80-90-ті роки трактування дискурсу як складної комунікативної події, що містить, порад з текстом, й екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, настанови, мету адресата) стає панівним. Водночас виникає проблема спеціальних методів дослідження дискурсу. Одну з найвідоміших та конструктивних програм дослідження дискурсу було викладено спочатку в статті Т. ван Дейка, а потім і в його праці (у співавторстві) "Стратегії сприйняття дискурсу" (1978, 1983). Ця програма розглядає дискурс як складне когнітивне утворення, аналіз якого потребує структур для репрезентації знань, закладених у дискурс або ініційованих дискурсом, а також структур для репрезентації його концептуальної організації. Ван Дейк вибирає як основний тип репрезентації знань "модель ситуації". На його думку, в основі ситуативних моделей лежать не абстрактні знання про стереотипні події та ситуації — на відміну від ментальних моделей, сценаріїв,

фреймів — а особисті знання учасників комунікації, адресатів тексту. Ці особисті знання акумулюють попередній індивідуальний досвід, наміри та настанови, почуття та емоції. Ван Дейк вважає, що людина розуміє текст тоді, коли вона ідентифікує ситуацію, про яку йдеться в тексті, у власному, суб'єктивному внутрішньому світі, на базі власного, суб'єктивного досвіду, за допомогою власних, суб'єктивних моделей явищ та ситуацій. Цим пояснюються індивідуальні та групові розбіжності в опрацюванні соціальної інформації, які ван Дейк ілюструє на матеріалі дискурсу новин у пресі, а також на моделях сприйняття "етнічного дискурсу" (інформації про міжетнічні конфлікти, формування сукупного "образу етнічних меншин") звичайною людиною в умовах цілеспрямованого впливу мас-медіа на читачів. Розглядаючи новини в мас-медіа як певний тип дискурсу, ван Дейк пропонує конструктивний апарат декомпозиції такого дискурсу на кілька глибинних рівнів. Творення дискурсу тут визначають два узагальнювальні пласти, названі, відповідно, структурами релевантності та риторичними операціями. Вони формують наступний рівень репрезентації дискурсу — "стиль", що реалізує структури третього рівня. Ці останні структури також діляться на два типи: локальні, або мікроструктури, та глобальні, або макроструктури. До локальних структур належать морфологічні, синтаксичні та лексичні механізми формування фраз та певні "суперсинтаксичні" засоби творення когерентних (зв'язних) текстів. Глобальні структури містять семантичні макроструктури — топіки та теми, а також формальні суперструктури — схеми взаємодії текстів у дискурсі. Проте когнітивні структурно-орієнтовані стратегії опрацювання дискурсу становлять лише один блок його загальної проблематики. У 90-ті роки XX ст. структурно-орієнтована парадигма дослідження дискурсу поступається місцем новій парадигмі, яка тлумачить дискурс, за образним висловлюванням Ю. С. Степанова, як "мову в мові".

ДИСКУРС НОВИН У ЗМІ — певний тип дискурсу, який визначають два узагальнювальні пласти його структури — релевантності та риторичних операцій. Вони формують наступний рівень репрезентації дискурсу — "стиль", що реалізує структури третього рівня. Ці останні структури також ділять на два підтипи: локальні, або мікроструктури, та глобальні, або макроструктури. До

ІІокальних структур належать лексичні, морфологічні, синтаксичні механізми формування фраз та певні "суперсинтаксичні" засоби породження когерентних (зв'язних) текстів. Глобальні структури містять семантичні макроструктури — топіки та теми, а також формальні суперструктури — схеми взаємодії текстів у дискурсі.

ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursivus — discursus — здогад, міркування) — який здійснюється шляхом логічних, суворо послідовних міркувань, обґрунтований попередніми судженнями; у иогіці — який ґрунтується на міркуванні, що складається з послідовного ряду логічних ланок, кожна з яких залежить від попередньої і зумовлює наступну.

ДИСКУСІЯ — (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — обговорення якого-небудь питання або групи пов'язаних питань компетентними особами з наміром досягнути взаємно-прийнятного рішення. Дискусія — це різновид суперечки, близький до полеміки, і с серією тверджень, які почергово висловлюють учасники дискусії. Заяви учасників мають стосуватися одного і того ж предмета чи теми, що надає обговоренню потрібної зв'язності. Тема ж дискусії формулюється до її початку. Дискусія відрізняється від полеміки і своїм спрямуванням, і засобами. Якщо мета дискусії — досягнення згоди щодо обговорюваної проблеми, то мета полеміки — не згода, а швидше перемога над протилежною стороною, утвердження власного погляду. Дискусія містить й елементи компромісу. Ті чи ті засоби дискусії мають визнати всі учасниками. Використання інших засобів неприпустиме і веде до припинення дискусії. Засоби, вживані в полеміці, не обов'язково мусять бути такими нейтральними, щоб з ними погодились усі учасники. Кожна сторона застосовує ті засоби, які вважає за потрібне. Протилежна сторона в дискусії називається "опонент", а в полеміці — "супротивник".

ДІАЛОГ (від rp. dialogos — бесіда) — функціонально-комунікативний вид мовлення, що характеризується безпосереднім словесним обміном думками між двома мовцями.

ДІАХРОНІЯ (від грец. — крізь і час) — вертикальний зріз мови, при якому предметом лінгвістичного аналізу є історичний розвиток мови (різночасовий підхід, простежується весь шлях, який пройшов певний елемент мови).

ДІ-ДЖЕЙ (англ. deejay, DJ) — коментатор записів на дискотеках та в музичних радіо- і телепередачах.

ДОМІНАНТА (лат. dominantis — панівний) — одне зі стилістичних понять, що у низці однотипних мовних одиниць є носієм основного значення і підпорядковує собі всі інші змістові й стилістичні значення.

ДОМІНАНТНА ІДЕОЛОГІЯ (dominant ideology) — система ідей та переконань, яка виражає й забезпечує інтереси панівних соціально-фінансових груп суспільства через ЗМІ.

ЕВФЕМІЗМИ (від гр. euphemismos, eu — гарно, добре, phemi — говорю — добре говорю, пом'якшений вислів) — слова та вислови, які використовуються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або неприємним у певних умовах забарвленням.

ЕВФОНІЯ (від гр. euphonia — добре, приємне) — милозвучність мови, а також дотримання мовцями правил фонетичних чергувань: і-й, у-в, би-б та ін.

ЕКЗОТИЗМИ — слова та вислови, які засвоєні з інших мов, позначають предмети, явища неукраїнської дійсності, у їхній семантиці відображені поняття з життя інших народів: назви установ і організацій (сейм, меджліс, сенат), грошових одиниць (ліра, евро, долар), побутова лексика (аул, джигіт, кишлак) тощо.

ЕКСЛЮЗИВНИЙ (від фр. exclusif, з лат. excludere — вилучити) — винятковий, який поширюється на обмежене коло осіб, предметів.

ЕКСЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ'Ю — інтерв'ю, дане тільки одному журналістові або спеціально для певного друкованого органу, теле-чи радіопрограми.

ЕКСПЛАНАТОРНІСТЬ — "пояснювальна сила" моделі, генеративна теорія, спрямована на висвітлення глибинних процесів мовної діяльності. Експланаторність — це прагнення не стільки описати матеріал, скільки пояснити його, в її фокусі мають бути не стільки поверхневі мовні дані, скільки глибинні структури знань у свідомості людини.

ЕКСПРЕСІЯ (лат. expressio — вираження) — інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови.

ЕКСЦЕСИВ (лат. excessivus) — надмірний ступінь ознаки чогось.

ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА — інформаційна система, що дає змогу надійно зберігати й ефективно використовувати різнорідні

колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео тощо) Іиндяки глобальним мережам передавання даних у зручному для кінцевого користувача вигляді.

ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ — використання інформації і технологій зв'язку та стратегій демократичними акторами (державними Інституціями, парламентарями, медіа, політичними організаціями, І ромадянами) у межах політичного й управлінського процесів нокальних суспільств, країни в цілому і на міжнародній арені. Багато в чому, е.-демократія припускає, що ширшою та активнішою участь громадянина стала можливою завдяки Інтернету, мобільному зв'язку Іа іншим технологіям представницької демократії сьогодні, а також через партисипаторні чи прямі форми участі громадянина в розв'язанні суспільних проблем.

ЕЛЕКТРОННА ПОШТА (E-mail) — послуга, яка дає змогу комп'ютерним користувачам надсилати електронні повідомлення один одному; обмін повідомленнями за допомогою комп'ютера; засіб передачі інформації між двома чи кількома користувачами.

ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАВНИЦТВО — охоплює всі форми публікації і наступного передавання без будь-яких матеріалів з використанням електронних засобів. Прикладами засобів розповсюдження є електронна пошта, факс, електронні газети, сайти.

ЕЛОКУЦІЯ (лат. elokutio — вислів, стиль) — розділ античної риторики, що охоплював матеріал про впорядкування та висловлення думки, підпорядкування слів думці й потребам комунікації. Головні завдання теорії елокуції: типологія стилів, засади вибору мовних засобів відповідно до мети, творення тропів та фігур. Творцями елокуції як частини риторики були давньогрецькі ритори Сократ і Аристотель. У сучасній науці питаннями, що традиційно стосувались елокуції, займається лінгвістична стилістика.

ЕМОТИВНИЙ — синонім до слова емоційний, частіше вживається стосовно неконтрольованих емоцій — афектів.

ЕМПАТІЯ (від гр. "patho"): 1) розуміння почуттів, потреб інших;

2) глибоко чутливе сприйняття події, природи, мистецтва;

3) афективний зв'язок з іншими; відчуття стану іншої особи чи групи;

4) властивість (риса) психотерапевта. Феномен емпатії тісно пов'язаний з емоційно-пізнавальними та психологічними якостями особистості й виявляється насамперед у спілкуванні. У

багатоплановому процесі спілкування виокремлюють найголовніші Функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивну. Комунікативна

Функція забезпечує обмін інформацією індивідуально або через засоби ^м%сової інформації (ЗМІ) без обмежень у часі та просторі і є неодмінною умовою наступності розвитку генерацій, світового ^пРюгресу. Обмін інформацією передбачає і певний вплив на людей, їх поведінку, характер діяльності, суспільну свідомість, тобто Реалізовується функція впливу або інтерактивна функція. Проблема ефективності впливу ЗМІ на аудиторію, індивіда є однією з провідних У Сучасній теорії масової комунікації. Під цим поняттям найчастіше роїзуміють зміну поведінки, уявлень, думок читача, слухача чи телеглядача, які зумовлені дією ЗМІ. У відкритих суспільствах ЗМІ ^вп-ливають насамперед об'єктивністю подання новин та ініціюванням дискусій. Особистість журналіста та його роль у ЗМІ є надто вагомими У зщійсненні наступної функції спілкування — перцептивно! (функції ^сп!рийняття), тобто, аналізуючи подану інформацію в пресі чи теле-/ Радіопередачі, людина сприймає почуте через образ самого ^жУ1рналіста, його інтелектуально-психологічні якості, внутрішній світ, ставлення до подій. Перцептивна функція в сучасній психокому-^шк:ативістиці передбачає також здатність журналіста сприймати світ ^оч%ма інших, розуміти його так, як вони, аналізувати факти з їхніх позицій, висловлювати свої оцінки й надавати змогу продискутувати інфюрмацію, яку він подав.

ЕМФАЗА (від гр. emphasia — виразність) — інтонаційне виділення, ^ПІД⁽;силене повторення якогось елемента, частіше початкового.

ЕМФАТИЧНИЙ ВИСЛІВ — особливо інтенсивне або велемовне висловлення.

ЕНКЛІНОМЕН (гр. enklinomenos — той, що не має власного наголосу, menos — малий) — явище евфонії живого мовлення, суть якО)го у зміні інтонації з гострого (високого) тону (акут) на важкий (низький) тон (гравіс). Відоме в риториці як баритонічне слово.

ЕПІМОНА (лат. epimon — затримування над чимось) — фігура висловлення, в якій для підсилення якогось елемента думки затримується мовздення і на ньому концентрується увага (за допомогою паузи).

ЕПІСТОЛЯРІЇ (гр. epistole — послання, лист)—листи, послання, звернення письменників, громадських і культурних діячів, що мають ^хУД⁽;ожню, публіцистичну та пізнавальну цінність.

ЕПІТЕТ (від гр. epitheton — прикладка) — образне означення переважно метафоричного характеру.

ЕПІТРОП (гр. epitrope — ніби згода) — фігура думки, за якої нібито приймають позицію суперника, щоб потім аргументовано її спростувати.

ЕПІФОНЕМА (гр. epiphoneme — після звучання) — фігура в риториці, в якій додається пояснення до сказаного вище.

ЕТАПИ ПОЛІТИЧНОГО РЕКЛАМУВАННЯ В ЗМІ: 1 Вивчення ідеологічних і соціопсихологічних настанов громадян щодо іміджу "ідеального" політичного діяча, інституту і т. ін., який сформувався на певному етапі в суспільній свідомості. 2. Дослідження характеристик іміджу реального кандидата (наприклад, у президенти чи народного депутата), сформованого (якщо вже сформований) громадськістю на основі спонтанних, незрежисованих виступів по телебаченню, радіо, пресі — до початку політичної кампанії. 3. Створення (наповнення) іміджу претендента, який можуть "купити" виборці внаслідок проведення рекламної кампанії. 4. Створення форм, методів і засобів використання ЗМІ та результатів опитувань у поширенні політичної реклами, базуючись на обраному іміджі. 5. Реалізація ("продаж") створеного іміджу через засоби масової інформації.

ЖАРГОН (фр. jargon — базікання) — функціональний підвид просторічного мовлення, що перебуває за межами літературної мови. Залежно від віку, вподобань, діяльності виокремлюють жаргон дитячий, студентський, кримінальний, комп'ютерний та ін.

ЗАБАРВЛЕННЯ — додаткові стилістичні відтінки мовних одиниць, що надають висловлюванню чи тексту певного характеру (урочистості, книжності, розмовності тощо).

ЗАГАЛЬНА ПРЕСУПОЗИЦІЯ ТЕКСТУ (англ. general presupposition) — глибинний компонент змісту висловлювання, що має бути істинним для того, щоб речення не сприймалося як семантичне аномальне або нерелевантне для певного контексту. Цей компонент змісту залежить не від конкретної мовної одиниці, а від семантичної системи мови загалом.

ЗАГАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА — інваріантна частина значення слова, що реалізується в усіх версіях його вживання.

ЗАКОНИ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ: 1. Суспільна думка чутлива до важливих подій. 2. Вагомі події тимчасово відхиляють суспільну

думку від одного полюса до іншого. З. Думка більше визначається подіями, ніж словами. 4. Вербальні висловлення ефективніші тоді, коли слухачі мають потребу в інтерпретації з достовірного джерела. 5. Суспільна думка не прогнозує надзвичайних подій, вона тільки реагує на них. 6. Думка будується переважно на певному зацікавленні.

7. За умови розвинутої самооцінки, думку не так легко змінити.

8. Люди менше критикують рішення своїх лідерів, якщо відчувають, що якимось чином брали участь у їх прийнятті. 9. Суспільна думка, як і особиста думка, продиктована певним бажанням. 10. Важливими психологічними вимірами думки є спрямованість, інтенсивність, широта і глибина (Black S. The essentials of public relations. — London, 1993.— P. 49).

ЗВ'ЯЗНІСТЬ (ЦІЛІСНІСТЬ) ТЕКСТУ — одна з головних ознак тексту, що відрізняє його від випадкових послідовностей фраз. Це логічне, обдумане поєднання речень, а не фрази, об'єднані в псевдотекстов! ланцюжки суто формальними способами.

ІДЕЯ (від гр. idea — початок, онова уявлення): 1. Найвища форма пізнання й мислення, яка не тільки відображає об'єкт, а й спрямована на його перетворення. 2. Думка, загальне поняття про предмет чи явище. 3. Головна, основна думка художнього, наукового або політичного твору. 4. В ідеалістичній філософії — духовне першоджерело, що становить суть та першооснову всіх речей; "божественна думка", безособовий розум. 5. Основний принцип світогляду; переконання.

ІЛОКУТИВНИЙ АКТ — ключова категорія теорії мовленнєвих актів. Означає втілення у висловлюванні певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.

ІМІДЖ (англ. image — образ): 1. Образ ділової людини, уявлення оточуючих про неї; часто створюване цілеспрямовано. 2. Образ фірми, товарів, послуг, який забезпечує становище на ринку.

ІМІДЖМЕЙКЕР — особа, яка створює для лідера умови, у яких він буде найвигідніше представлений аудиторії. Іміджмейкер знає потреби виборців, що найбільше хвилює їх у певний момент. Максимальний ефект дає тільки та кампанія, автори якої запропонують людям розв'язати їхні проблеми навіть найфантастичнішими засобами.

ІМІДЖОЛОГІЯ — наука, що вивчає проблеми формування і створення у суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і шсобів формування у суспільній свідомості відповідних образів реальних суб'єктів політики.

ІМІТАЦІЯ (лат. imitatip — наслідую) — стилістичний прийом, яким створюється повна ілюзія чиєїсь манери мовлення або письма.

ІМПЕРАТИВ (від лат. imperativus — владний): 1. Наказовий спосіб дієслова. 2. Категоричний імператив в ідеалістичній етиці німецького філософа І. Канта безумовне моральне веління, яке нібито притаманне розуму, вічне й незмінне, що становить основу моралі. 3. Переносно — веління, настійна вимога.

ІМПЛІКАЦІЯ (лат. implicatio — тісно зв'язую) — логічна операція, за допомогою якої з двох висловлювань утворюється умовне висловлювання за схемою: Якщо..., то.

ІНВЕКТИВА (лат. invektiva, від invehor — нападаю) — гострий викривальний виступ, різке звинувачення, осуд когось.

ІНВЕРСІЯ (від лат. inversio — перестановка) — стилістична фігура, яка створюється зворотним порядком слів у реченні, щоб наголосити значення інверсованих одиниць і посилити виразність мовлення.

ІНКЛЮЗИВ (лат. include — замикати), включення—стилістичний прийом, де мовець виступає і від імені того, до кого говорить (включає його в поняття "ми").

ІНТЕЛЕКТ (від лат. intellectus — розум, розуміння, пізнання) — здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів, розумові, креативні, емпатичні здібності.

ШТЕНЦІЯ (лат. intentio) — комунікативний намір мовця.

ІНТЕНЦІЯ ТЕКСТУ (англ. intention of utterance) — комунікативний намір мовця, в той чи інший спосіб виражений у висловлюванні.

ІНТЕРАКТИВНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ (interactive television) — діалогове телебачення (двосторонній зв'язок телефоном чи кабельними мережами, що дає змогу абонентові запрошувати на екран свого телевізора текстову, графічну чи іншу інформацію (у США найвідоміша діалогова телемережа Qube, у Канаді — Telidon, у Великобританії — viewdata)

ІНТЕРНЕТ — глобальна комп'ютерна мережа або система сполучених між собою локальних комп'ютерних мереж, до якої входять

державні, академічні, комерційні, військові та корпоративні мережі всього світу, в основі якої лежить використання протоколу передавання даних, і яка забезпечує публічно чи приватно комунікаційний сервіс високого рівня. Мережа призначена для структурування і поширення інформації, а також виконання електронних трансакцій у локальних межах. Історія Інтернету починається приблизно з кінця 60-х років XX ст. Міністерство оборони США створило мережу з використанням нової на ті часи комунікаційної технології. Поступово мережа вийшла за рамки військового експерименту і стала інструментом спілкування вчених. Наприкінці 70-х років мережа настільки розрослася, що потрібно було розробити новий стандарт, який забезпечив би об'єднання комп'ютерних систем і допускав би практично необмежене нарощування мережі. Цей стандарт одержав назву ТСРІР і сьогодні є базовим протоколом зв'язку в Інтернеті. Велося багато досліджень, які б уможливлювали вільний доступ до інформації, що її представлено в різних мережах. Першим кроком на шляху до цього стала електронна пошта. Згодом розвинулися й інші види послуг. Найпоширенішими стали WWW (Word Wide Web) — всесвітня павутина і FTP (File Transfer Protocol) — протокол передавання файлів. Електронна пошта (E-mail) —= найпоширеніший засіб комп'ютерного зв'язку. Сьогодні вона дає змогу передавати не лише тексти. Зображення, звук чи креслення можуть бути частиною будь-якого листа. Основою такої універсальності є кілька стандартних протоколів, які дають змогу користувачам різних комп'ютерних систем обмінюватися повідомленнями. Протокол передачі файлів (FTP) дає змогу передавати свої файли і приймати з інших комп'ютерів. Всесвітня павутина (WWW) посідає чільне місце серед ресурсів Інтернету, що поєднує текст і зображення. Це своєрідна книга із зображенням і текстом, яка поділена на великі розділи, які також діляться — аж до конкретної інформації. За допомогою WWW можна переглянути шедеври, які є у всесвітньо відомих музеях, електронні версії газет і журналів, побувати на чемпіонаті світу з футболу, не виходячи з дому чи офісу. Як глобальна комп'ютерна мережа або система сполучених між собою локальних комп'ютерних мереж, Інтернет побудована на основі певних стандартів. А для звичайних користувачів — це "інформаційна магістраль", за допомогою якої вони добираються до джерел інформації.

ІНТЕРПЕЛЯЦІЯ (від лат. interpellate — переривання) — фігура, и якій автор перериває потік мовлення, щоб звернутися до слухача, щось ствердити чи заперечити.

ІНТОНАЦІЯ (від лат. intono — голосно вимовляти) — цілісна організація живого мовлення, що містить ритм, паузи, наголоси, мелодику, силу, висоту і тембр звуків; поняття фоностилістики, що характеризує ритмо-мелодійний аспект мовлення й виражає логіку змісту та емоційно-експресивне забарвлення (інтонація оклику, звертання, запитання, пояснення, переліку, закінченості, розповідності, спонукання, зіставлення тощо). Кожний тип стилістичного ефекту має свою інтонацію.

ІНТРОДУКЦІЯ (лат. introduction) — те саме, що й вступ.

ІНТЕРПРЕТАТИВНІ СПІЛЬНОТИ — групи людей, часом дуже різних і зовсім не знайомих між собою, які мають спільний культурний досвід, схильності, ідентичності та дискурси. Цю спільність, зазвичай, забезпечують мас-медіа та інформаційні структури.

ІНФОРМАТИВНІСТЬ — насиченість інформацією, змістовність, значна кількість відомостей, знань.

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ — процес інтенсифікації виробництва і поширення знань та інформації, оснований на використанні IT. Процес масштабного використання IT у всіх сферах соціально-економічного, політичного і культурного життя суспільства, щоб підвищити ефективність використання інформації і знань для управління, задоволення інформаційних потреб громадян, організацій і держави, створити передумови переходу держави до інформаційного суспільства.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА — конфіденційність, цілісність і доступність інформації. Конфіденційність належить до захисту чутливої інформації від несанкціонованого доступу. Цілісність означає захист точності та повноти інформації і програмового забезпечення. Доступність — це забезпечення доступності інформації й основних послуг для користувача в потрібний для нього час.

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА — дії, вжиті для досягнення інформаційної переваги через методи завдання шкоди інформації, процесам, що їх засновано на інформації та інформаційним системам супротивника при одночасному захисті власної інформації, процесів, що їх засновано на інформації та інформаційних систем.

ІНФОРМАЦІЙНА ЕКОНОМІКА — економіка, в якій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, опрацювання, зберігання і поширення інформації та знань.

ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ — сукупність спеціалізованих (фізичних, інформаційних, програмних, радіоелектронних) методів і засобів тимчасового або безповоротного виведення з ладу функцій і служб інформаційної інфраструктури загалом або окремих її елементів.

ІНФОРМАЦІЙНА ІНДУСТРІЯ — масштабне виробництво інформаційних товарів і послуг різного типу на базі найновіших IT (від газет, часописів, книжок до комп'ютерних ігор та інформаційного наповнення мереж). Воно складається з двох суттєво різних частин: виробництво інформаційної техніки (машин і обладнання) і виробництво безпосередньої інформації.

ІНФОРМАЦІЙНА РЕВОЛЮЦІЯ — метафора, що відображає в останній чверті XX ст. революційний вплив IT на всі сфери життя суспільства. Це явище інтегрує ефекти попередніх революційних винаходів в інформаційній сфері (книгодрукування, телефонія, радіозв'язок, персональний комп'ютер), оскільки створює технологічну основу для подолання будь-яких відстаней при передаванні інформації, що сприяє об'єднанню інтелектуальних здібностей і духовних сил людства.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗЛОЧИН — навмисні зловмисні дії, спрямовані на розкрадання або руйнування інформації в інформаційних системах і мережах, які виходять з корисливих або хуліганських спонукань.

ІНФОРМАЦІЙНІ ПОСЛУГИ — послуги, орієнтовані на задоволення інформаційних потреб користувачів через надання інформаційних послуг.

ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТРЕБИ—різновид нематеріальних потреб. Потреба в інформації, яка потрібна для розв'язання конкретної задачі або досягнення якоїсь мети.

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ — це технології збирання, передавання, опрацювання і зберігання даних (сканер, мікрофон, давачі різної фізичної природи, відеокамера; телефон, радіо, супутникові та стільникові системи зв 'язку, оптично-електронні лінії зв 'язку, Інтернет, електронна пошта; персональні комп 'ютери, комп 'ютери довільної

конфігурації, комп 'ютер-сервер, процесорні блоки сучасних пристроїв, наприклад, процесори в мобільних телефонах, відеокамерах), студійні станції, багатопроцесорні спеціалізовані системи, спеціалізоване програмне забезпечення; магнітна плівка, лазерні диски, дискети, тверді диски.

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ (information technology) — системи передавання, збереження й опрацювання інформації, від персональних комп'ютерів до Інтернету.

ІРОНІЯ (від гр. еігбпеіа — удавання, прихований глум) — троп, суть якого полягає в тому, що слову чи висловленню надається протилежне значення з метою насмішки, глузування; насмішка, якій навмисне надана форма позитивної оцінки або похвали. Іронія — важливий стилістичний засіб гумору або сатири.

ІРРАЦІОНАЛЬНІСТЬ — упередженість, яка може через ЗМІ формувати емоційний настрій людини, робити людину нездатною до сприймання нових фактів, до змінювання думок; планів антитеро-ристичної операції.

ІТЕРАЦІЯ (лат. itero — повторюю) — метод тренування, навчання, вироблення вправності, мовної досконалості.

КАДАНС (фр. cadence, від лат. cadens — який падає, закінчу­ється) — тип мелодики мовлення, характерний для кінця фрази при оповідній моделі мовлення.

КАЛАМБУР (фр. calembour — гра слів) — стилістичний прийом зближення різних за значенням слів, іноді схожих за звучанням, який створює комічний ефект.

КАЛЬКА (фр. caique — копія) — слово або вислів, утворені за взірцем іншого слова чи вислову через буквальний переклад його частин з іншої мови.

КАТЕГОРІЯ — когнітивна структура, що складається з елементів — членів категорії, об'єднаних "родинною схожістю". У всіх членів "родини" — слів або понять є цілком реальні спільні характеристики, але вони можуть бути виявами не зовнішньої схожості, а глибинної генетичної основи. Елементи, що входять до категорії, можуть становити єдине ціле, незважаючи на те, що не всі вони мають саме ті спільні властивості, які визначають суть категорії. Об'єкти — члени категорії, не є рівноправними: всередині кожної категорії одні об'єкти є психологічно набагато значущими, ніж інші.

Такі центральні члени мають особливий когнітивний статус — "бути найліпшим прикладом категорії, її головним репрезентантом", їх названо прототипами, або основними точками когнітивної референції. Навколо таких прототипів у свідомості індивіда об'єднуються усі інші об'єкти, що входять до категорії.

КЛІП — короткий телевізійний сюжет, що складається з естрадної пісні та зображення, яке його ілюструє. Інша назва — відеокліп.

КЛІШЕ (фр. cliche — відбиток) — зворот, що легко відтворюється в певних ситуаціях і контекстах, зберігає свою семантику та виразність, відповідає психічним стереотипам національного світобачення; через легкість до відтворення сприяє автоматизації мовлення, прискорює процес комунікації, економить час і зусилля мовців, але втрачає оригінальність мовотворення.

КОГНІТИВНА ЛІНГВІСТИКА — лінгвістична дисципліна, в якій функціонування мови розглядають як різновид когнітивної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджують через мовні явища.

КОГНІТИВІСТИКА, когнітивізм (англ. cognitive science) — інтегральна міждисплінарна галузь досліджень, що займається створенням моделей свідомості, пов'язаних з опрацюванням знань, прийняттям рішень, розумінням природної мови, логічними висновками, аргументацією та іншими видами когнітивної діяльності. Предметом когнітивної науки є дослідження механізмів людської свідомості, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу. Мета когнітивних досліджень — побудувати інтегральну картину процесів мовлення, мислення та інтелектуальної поведінки людини. Знання є основною досліджуваною категорією, їх розглядають як знаряддя, результат та інструмент когнітивних процесів, а також як самі когнітивні операції над знаннями.

КОГНІТИВНА СЕМАНТИКА (прототипічна) — когнітивний підхід до категоризації понять, а також аналізу організації понятійного простору у свідомості людини, де понятійні структури розглядають як носіїв базових знань про світ, а лексичне значення — як когнітивну категорію. Виникнення цього семантичного напряму стало наслідком бурхливого розвитку когнітивних ідей, зорієнтованих на дослідження мовних структур як засобів формування та репрезентації знань у свідомості носія мови. Прототипічну семантику кваліфікують з двох

позицій: розглядають її в контексті когнітивної науки та в контексті методів лексичної семантики, дисципліни, що досліджує значення слів і понять. У першому випадку у фокусі опиняються природно-мовні механізми концептуалізацїї простору свідомості, структури класифікації та катетеризації понять, відмінні від традиційних уявлень про таксономічні ієрархії понять на зразок "рід — вид", "ціле — частина" тощо (такі типи зв'язків у термінах Дж. Лайонса називають .гіпо-гіперонімічними). Прототипічна семантика як одна з дисциплін когнітивної науки має відповісти на такі запитання: як організовано знання про світ у свідомості людини, як формуються та фіксуються поняття про світ тощо. З погляду теорій лексичного значення, головною метою прототипічної семантики є опис структури концептів, що становлять підґрунтя іменування речей у лексичній системі мови, опис ідеї, а не просто чуттєвого образу об'єкта, що іменується опис прототипу (А. Вежбицька). На відміну від інших семантичних теорій, що трактують значення слова, базуючись тільки на реаліях природного світу та ігноруючи людський чинник у пізнанні реальності та в мові, прототипічна семантика виходить з розуміння значення слова як прототипу об'єкта, що позначається цим словом. Прототипічна семантика пов'язана якнайтісніше з теорією природної катетеризації та класифікації понять у свідомості людини. Концептуалізація простору свідомості, формування базових знань, категоризація та класифікація понять полягають у тому, що для кожного слова окреслюється семантичне коло споріднених слів за "принципом родинної схожості" (Л. Вітгенштейн) та встановлюється глибинний узагальнювальний репрезентант (прототип) — основне значення певного слова, що реалізується у його вживанні. Категоризація у стверджувальній модальності подається у текстах тлумачень у будь-якому тлумачному словнику. Отже, метою категоризації є пояснення нового через вже відоме та структурування картин світу за допомогою узагальнень.

КОЛОН (лат. colonus) — фігура, що коротко й точно передає думку за допомогою скорочених ритмічних членів вислову (колон): / недругам допомогли, і своїм не зашкодили.

КОМІКС — графічно-оповідний жанр, серія малюнків з короткими текстами, що утворює цілісну розповідь; книжка з такими малюнками.

КОМІСИВ — тип мовленнєвого акту, що виражає прийняття певних зобов'язань, відповідальності тощо.

КОМПАКТ-ДИСК — диск невеликого діаметра, призначений для відтворення запису на оптичних (лазерних) програвачах.

КОМПІЛЯЦІЯ (лат. compilatio — пограбування) — несамостійна літературна чи журналістська публіцистика, побудована на надмірному використанні чужих праць. Компіляційний твір не містить висновків і самостійних суджень автора.

КОМПОЗИЦІЯ (від лат. compositio — складання, розташуван­ня) — структура, побудова твору певного жанру, художній план твору, в якому співвідношення частин зумовлене темою і задумом.

КОМУНІКАНТ — той, хто ініціює процес спілкування, виступає його адресантом.

КОМУНІКАТ — той, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом.

КОМУНІКАТИКА — теорія масової комунікації — наука, що досліджує системи ЗМК, фундаментальні властивості, побудову комунікативних ланок і елементів, а також їхній вплив.

КОМУНІКАТОРИ — особи, між якими відбувається спілкування.

КОМУНІКАТИВНА ПОДІЯ — одиниця комунікації, елементар­ний комунікативний акт.

КОМУНІКАТИВНИЙ ЗМІСТ — комунікативний намір, комунікативна мета, бажаний комунікативний ефект, що закладається у висловлювання в комунікативному акті.

КОМУНІКАТИВНИЙ ЕФЕКТ — дієвість комунікативного акту, тобто відповідність комунікативної інтенції мовленнєвого акту його результатам.

КОМУНІКАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — механізми комунікатив­ної спроможності та передумови комунікативного успіху, закладені у висловлюваннях.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ — система знань про правила мовної комунікації, що складається із знань моделей комунікативної поведінки, знання мовного етикету, шаблонів спілкування.

КОМУНІКАТИВНА МЕТА — мета комунікативного акту: інформування, навмисне створення непорозуміння, ескалація напруженості, створення певної думки.

КОМУНІКАЦІЯ (від лат. соттипісаге — "перебувати у зв'язку, брати участь, об'єднуватися, спілкуватися з кимось", англ.

communication) — термін, що має понад 200 значень, з них головні такі: трансмісія (трансляція, передавання) інформації, ідей, емоцій, умінь; порозуміння; вплив на людей за допомогою знаків і символів; об'єднання за допомогою мови чи знаків; взаємодія за допомогою символів; обмін думками між людьми; комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координації зусиль; взаємодія (інтеракція, від англ. interaction — "взаємодія"); сприймання людини людиною (перцепція, від пат.регсерпо — "сприймання") тощо. Спілкування має два види, які реалізуються здебільшого одночасно: вербальне (лат. verbum — "слово"), тобто словесне; і невербальне — поглядами, мімікою, жестами, штучними умовними знаками та ін. (дорожні знаки, певні символи).

КОНКЛЮЗІЯ. (лат. conclusio — кінець, закінчення) — те саме, що й висновки.

КОНОТАЦІЯ (лат. соп — разом, notatio — позначення) — одне з основних понять стилістики, яке означає додаткові семантичні та стилістичні відтінки, що накладаються на основне значення слова в процесі комунікації і надають вислову експресивного забарвлення, певного тону, колориту.

КОНСТРУКТИВІЗМ (constructivism) — соціальна теорія, основою якої є твердження, що люди витворюють (конструюють) свої світи через соціальну практику та комунікацію. Такий підхід відмінний від уявлень, за якими особистість набуває свідомості й культури, а не витворює їх сама.

КОНСТРУКТИВІЗМ — соціальна теорія, основою якої є твердження, що люди витворюють (конструюють) свої світи через соціальну практику і комунікацію.

КОНТЕКСТ (від лат. contextus — тісний зв'язок, з'єднання) — лінійне синтагматичне оточення, яке потрібне (чи достатнє) для реалізації потенцій значення слова або таке, що здатне творити певні зміни в значенні. У широкому розумінні контекстом вважають мовне оточення, ситуацію й умови спілкування, а також національно-культурне довкілля.

КОНФЕРЕНЦ-ЗВ'ЯЗОК — система зв'язку між учасниками наради на основі техніки для передавання інформації.

КОНЦЕПТ (лат. concipere, conceptus — сенс, думка, поняття) — комплекс культурно зумовлених уявлень про предмет, що співвідноситься з поняттям, ментальний прообраз, ідея поняття, саме поняття. У мові концепт має певне ім'я, оскільки реальність відбивається у свідомості не безпосередньо, а через мову. У логіці — сутність знака (імені). Загальна думка, формулювання.

КОНЦЕПТУАЛІЗМ (від лат. conceptus — думка, поняття) — напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнавального суб'єкта, а є особливими формами пізнання дійсності. В умовах середньовіччя концептуалізм був прогресивною течією, що сприяла розвиткові матеріалістичних ідей.

КОПІРАЙТ — авторське право — позначка, яка ставиться на друкованому виданні перед прізвищем автора і вказує на захищеність авторських прав відповідно до закону.

КОРИСТУВАЧ (споживач) інформації—суб'єкт, що звертається до інформаційної системи або посередника за одержанням потрібної йому інформації, щоб користуватися нею.

КСЕРОКС — спосіб фотографічного відтворювання зображення, заснований на перетворенні променистої енергії на електричну; апарат для одержання такого відтворення, за допомогою якого виготовляють копії документів, креслень тощо.

КРЕАТИВНІСТЬ — тип інтелектуально-творчих здібностей особистості, здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв'язувати проблемні ситуації. З-поміж усіх інших інтелектуальних здібностей психологи виокремлюють креативність в окремий тип. Вивчення чинників творчих досягнень особистості проводять у двох напрямах. Це пізнання життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої людини (особистісні чинники) й аналіз творчого мислення та його продуктів (чинники креативності: чіткість, гнучкість мислення, чутливість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність під час розв'язання проблем та ін.).

КУЛЬТУРА — рівень досягнень народу в їх матеріальному і духовному житті. До матеріальної культури належать техніка, матеріальні цінності. До культури духовної належать наука, мистецтво, література, філософія, освіта, а також традиції. Побутова

культура, щоденне спшкування, звички людей, норми спілкування, коди міміки і жестів, національні картини світу, які віддзеркалюють специфіку сприйняття навколишньої реальності, національні особливості мислення представників тієї чи іншої культури. Національні особливості мислення і поведінки відображаються у мові. Мова впливає на розуміння світу. Люди живуть не тільки в

об'ЄКТИВНОМу СВІТІ речей І НЄ ТІЛЬКИ В СВІТІ СУСПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ,'ЯК ЦЄ

переважно розуміють, вони перебувають під істотним впливом тієї конкретної мови, яка є засобом спілкування для цього суспільства.

КУЛЬТУРА МОВИ: 1) лінгвістична наука, що вивчає суспільне життя мови в конкретний історичний час і регламентує користування мовою в суспільстві; 2) досконале володіння літературною мовою; 3) система ознак і вимог досконалої літературної мови; 4) мовна культура особистості, колективу, певної групи населення. Культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності; граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова); орфографічні (написання). З часу виникнення науки про мову говорять й про частину мовознавства — культуру мови. Адже при створенні словників, граматик, тлумачень текстів завжди доводилося вибирати, оцінювати, класифікувати мовні факти, а узагальнені в лінгвістичних працях, вони-сприяли усталенню, поширенню тих чи тих норм, їх кодифікації. Ця галузь оформилася в системі лінгвістичних дисциплін як власне практичний курс у 50-60-ті роки нашого століття. Вона невіддільна від іншої філологічної дисципліни — стилістики, спирається на факти лексикології, граматики, історії мови, зокрема, літературної, мови художньої літератури, теорії перекладу тощо. Власне, різнобічну гуманітарну — та й не лише гуманітарну освіту — важко уявити без культури мови. Культура мови — це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові форми вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується. Соціолінгвістичні, етнопсихологічні моменти донедавна не залучали до сфери культури мови, яку розглядали як рекомендації щодо правильності-неправильності, нормативності-

ненормативності висловів. Культура мови починається з само­усвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймають їхню мову в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості. Лінгвостилістику і культуру мови називають вершиною науки про мову.

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ (cultural identity) — культурні вартості, стиль життя та інші характеристики певної групи чи кількох груп людей, з якими члени цієї групи асоціюють чи пов'язують себе. Завдяки їм людину часто трактують як члена певної культурної групи.

КУЛЬТУРНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ (cultural imperialism) — критичне уявлення, за яким поширення у світі модерних артефактів, образів та стилів життя (від панівних світових мов і поп-музики — до побутової електроніки) є сучасною формою культурного гноблення або ж "імперіалізму". Згадані процеси працюють на інтереси (економічні, політичні, культурні) великих світових держав — США, Британії, Німеччини, Японії.

КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ — знання і стилі, сформовані культурою, як ресурси формування особистостей та досягнення суспільного впливу.

КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР (cultural territory) — географічні й символічні терени, в яких шляхом людської комунікації твориться культура.

ЛАКУНИ (gap, random holes in patterns) — базові елементи національної специфіки лінгвокультурної спільноти, які створюють труднощі інокультурним реципієнтам у розумінні деяких фрагментів тексту. До мовних лакун належать лексичні, граматичні, стилістичні, а також національно-специфічні (лакунізовані) особливості мовлення: спосіб заповнення пауз, етикетні характеристики актів спілкування тощо. Головними ознаками лакуни вважають малозрозумілість, незвичність (екзотичність) і т. д. Процес розкриття значення національно-специфічного слова називають заповненням лакун — тлумачення, морфологічний переклад, дослівний переклад, докладний коментар (зокрема в післятекстових виносках).

ЛЕКСИКА (від гр. lexikos — словесний) — словниковий склад мови. У стилістиці кваліфікується як стилістичний матеріал. За призначенням і сферою використання виділяють різні групи лексики: загальновживану, термінологічну, професійну, спеціальну, активну, пасивну, застарілу. За стилістичною активністю лексика поділяється на нейтральну і стилістично забарвлену. До стилістично забарвленої належить емоційно-експресивна, поетична, книжна, просторічна та ін.

ЛЕКСИКА ЕМОЦІЙНА (емотивна) — слова на позначення емоцій, почуттів, переживань (або які надають такого емоційно-експресивного забарвлення іншим) та слова, що здатні впливати на емоційну сферу мовців.

ЛЕКСИКА КНИЖНА — слова, що пов'язані своїм походженням і використанням з книжними стилями.

ЛЕКСИКА НЕЙТРАЛЬНА — слова, що не мають стилістичного забарвлення і стильового призначення, можуть однаково вживатися в усіх стилях. У стилістичній парадигмі вони є нейтральною основою, домінантою, до якої додаються стилістично забарвлені синоніми, утворюючи синонімічний ряд.

ЛЕКСИКА ОФІЦІЙНО-ДІЛОВА — слова та усталені вислови (кліше, штампи), що є стилістично визначальними для документів і офіційних паперів.

ЛЕКСИКА РОЗМОВНА — слова, що виникли і вживаються в живому усному мовленні.

ЛЕКСИКА ФАМІЛЬЯРНА — слова, що вживаються у спілку­ванні, не обтяженому етичними нормами, безцеремонна лексика.

ЛЕКСИЧНА СТИЛІСТИКА — розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики та доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних типах мови.

ЛІНГВІСТИЧНА СТИЛІСТИКА — мовознавча наука про стилі, стилістичні засоби мови і прийоми їх використання.

ЛІНГВІСТИЧНА ДЕМАГОГІЯ — використання в мовленні ЗМІ універсальних висловів як конкретних субститутів, які пов'язані зі здатністю мови видавати одне за інше.

ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ (text linguistics) — комплексна дисципліна, що досліджує багатоаспектну внутрішню організацію зв'язного тексту — семіотичну, семантичну, структурну, комуніка-

тивно-прагматичну. Становлення лінгвістики тексту відбувалося, на думку дослідників, у переломовий у парадигмальному плані період, коли намітився та очікувався перехід від дескриптивного та статичного структурного аналізу тексту до вивчення тексту як "мови в дії", зокрема тексту в комунікативних процесах. Саме розгляд структури тексту як засобу комунікації й став одним з магістральних напрямів лінгвістики тексту, а це означало, що на передній план у лінгвістиці тексту виходять не проблеми семантичної або формальної близькості послідовно розташованих висловлювань, а проблеми комунікативної організації тексту та текстової діяльності. У цьому випадку текст розглядається як засіб мовної комунікації, що вимагає від мовця під час розгортання текстового змісту дотримуватися певних прагматичних правил, які мають забезпечувати спільний для комунікантів фонд знань — картину світу, пресупозицію тощо. Орієнтуючись на вивчення комунікативно-прагматичних аспектів побудови та функціонування текстів, лінгвістика тексту наближується до таких дисциплін, як логічний аналіз мови, лінгвістична прагматика, теорія мовної комунікації, психолінгвістика тощо. Ще один з напрямів лінгвістики тексту був пов'язаний з функціональним підходом до мови, що давало концептуальну основу для дослідження лінійної структури тексту та створення граматик лінійних послідовностей, або мікроструктур. Проте не менш важливою прагматичною частиною тексту виявилася і його глобальна когерентність, або глобальна структура. Глобальні структури містять семантичні макроструктури — топіки та теми, а також формальні суперструктури — схеми взаємодії текстів у дискурсі. Названі категорії об'єднують поняття "текст" та "дискурс", і саме на цьому ототожненні в 70-ті роки створюється такий напрям лінгвістики тексту, як аналіз дискурсу. Наступні напрями лінгвістики тексту становлять: "герменевтичний", що займається виявленням та тлумаченням глибинних, неявних сутностей (смислів), закладених у текст, а також "наративний", де аналізується наративна структура тексту, тобто розповідь про послідовність подій тощо. Погляд на текст як засіб комунікації актуалізує низку нових комунікативно-прагматичних категорій, таких як намір адресата та інтенція тексту, генеративні типи текстів, тип комунікативного процесу, до якого належить текст (наукове, побутове мовлення), категорія контактності, комунікативні стратегії автора, комунікативна

ефективність, комунікативно-функціональна типологія текстів (наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, астрологічні прогнози, анекдоти, листи тощо. Таку систематизацію зробила Т. В. Радзієвська. І саме такий підхід втілено у її багатоплановому дослідженні тексту як засобу комунікації, де на матеріалі різних класів текстів розглянуто процес текстотворення. Вивчення тексту як засобу комунікації має ще один важливий асцект, а саме, визначення типів спілкування, на які орієнтовані певні типи текстів. З цього погляду розрізняють два типи спілкування — "спрямоване на процес" та "на результат". Спілкування, націлене на процес, не призводить до зміни взаємин між комунікантами та зміни внутрішнього стану адресата (його знань, емоційного стану тощо). Воно пов'язане з емоційними потребами комунікантів та реалізується як певний вид проводження часу. До "процесних" текстів належать тексти-розповіді, традиційні мемуари, науково-популярні тексти, переважна більшість художніх творів тощо. Спілкування, спрямоване на результат, обслуговують текстові жанри, що впливають на адресата. Такими вважають ділові листи, наукові тексти тощо.

ЛІНГВІСТИЧНІ ГЕШТАЛЬТИ, або мовні (від нім Gestalt — фігура, структура) — гіпотетичні універсальні структури, що "вписують" мову в загальний контекст свідомості людини, відтворюють її взаємодію з іншими когнітивними процесами свідомості — мисленням, сприйняттям світу, емоціями, різноманітними локальними операціями когнітивної та моторної діяльності тощо.

ЛІНГВОЕКОЛОГІЯ — лінгвістична дисципліна, що досліджує проблематику мовного мовленнєвого середовища в її динаміці, передусім проблематику мовної та мовленнєвої деградації (тобто чинники, що негативно впливають на розвиток мови та її мовленнєву реалізацію) і проблематику мовної й мовленнєвої реабілітації (тобто чинники, шляхи і способи збагачення мови і вдосконалення суспільно-мовленнєвої практики). Предметом дослідження лінгвоекології є взаємодія (у широкому значенні) суспільства і мови, а завданням — досягнення гармонії в цій взаємодії.

ЛІТОТА (від гр. litotes — простота) — образне применшення.

МАКАРОНІЗМИ (від іт. maccheroni — макарони) — жартівливо перекручені на лад іншої мови слова.

МАРКОВАНИЙ (від фр. marquer — відмічати) — вживається у вислові "стилістично маркований", тобто такий елемент, що має стилістичне значення або забарвлення.

МАКРОСОЦІАЛЬНЕ — великі суспільні інституції, структури, системи, контексти, форми діяльності та культурні тенденції.

МАРГІНАЛЬНЕ — термін стосується особистостей, груп, цілих країн і культур, політичні, економічні та культурні можливості і вплив яких — порівняно незначні.

МАСКУЛІЗМИ (від лат. masculinus — чоловічий) — іменники, які мають форму граматичного чоловічого роду, але позначають осіб обох статей; слова спільного роду, розмежування статі не закладене у формі слова. Це назви офіційних адміністративних, посадових осіб: президент, прем 'ср-міністр, посол, дипломат; назви наукових ступенів і звань: кандидат або доктор наук, доцент, професор; назви осіб за військовим фахом: лейтенант, капітан, офіцер; назви соціально-оцінних характеристик: депутат, член уряду.

МАС-МЕДІА (засоби масової інформації (комунікації) — комунікаційні галузі та технології, серед них преса, радіо, телебачення, кіно. Поняття "масовий" означає здатність ЗМІ доводити свої повідомлення до величезної кількості людей на великих територіальних просторах.

МАСОВА АУДИТОРІЯ — поняття, згідно з яким читачів, глядачів та слухачів засобів масової інформації трактують як нерозрізнену безлику групу, а не як сукупність особистостей.

МАСОВА КОМУНІКАЦІЯ — передавання та приймання інформації, розважального матеріалу також, за допомогою таких мас-медіа, як преса, радіо, телебачення, кіно. Такій комунікації притаманні мала кількість надавачів і дуже велика — отримувачів, які мають доволі обмежені можливості зворотного зв'язку.

МАСОВЕ СУСПІЛЬСТВО—сукупність розпорошених, безсилих, відчужених одне від одного людей, що вимушено й тяжко працюють і цілковито залежать від мас-медіа в плані інформації, розваг і людського спілкування. Таке уявлення про сучасне суспільство було поширене в "критичній теорії" першої половини XX століття.

МЕДІАЦІЙНІ СИСТЕМИ ОБРАЗІВ (mediational image systems) — способи опрацювання й вираження ідеології через технічні засоби і міжлюдське спілкування.

МЕДІАТЕКСТ — це усний чи писемний твір масовоінформа-ційної діяльності та масової комунікації. Сутність медіатексту — конкретна інформація, що виражена мовленням з метою впливу та переконання. За медіатекстом стоїть мовна особистість журналіста, його світосприйняття, інтелектуальний рівень, когнітивна здатність. Для медіатексту, як і тексту взагалі, характерні логічна завершеність висловлювань, комунікативний намір та прагматична установка. Відображення в тексті події передбачає наявність у ньому затексту (те, що за кадром) — фрагменту події, що описується в тексті. Затекст присутній тут неявно. Одним із комунікативних завдань медіатексту — описати затекст так, як його бачить журналіст. Підтекст — це прихована інформація, яка випливає з тексту завдяки асоціативності його одиниць і їх здатності виявляти сутність висловлюваних думок. Читач чи глядач може не зрозуміти підтексту, якщо він не помітить у тексті сигналів, що натякають на неявні оцінки автора. Текст як засіб комунікації вимагає від автора під час розгортання текстового змісту дотримання певних прагматичних правил, які мають забезпечувати спільний для комунікантів фонд знань — картину світу, загальну пресупозицію, тобто має бути глибинний компонент змісту висловлювання, який забезпечує істинну суть думки, щоб речення не сприймалося як семантичне аномальне або нерелевантне для певного контексту (релевантный — від англ, relevant — доречний, істотний — здатний служити для розрізнення мовних одиниць). Цей компонент змісту залежить не від конкретної мовної одиниці, а від семантичної системи мови загалом.

МЕЙНСТРІМ (mainstream — "головне річище") — узвичаєні, панівні соціокультурні форми.

МЕЙОЗИС (від гр. mejosis — зменшення) — вислів зі значенням навмисного применшення якоїсь оцінки. Наприклад, замість добре вживають так собі, може бути. Використання демінутивних утворень не для зменшення, послаблення ефекту, а для підсилення, інтенсифікації: у керівника зубки прорізались.

МЕЛЮРИЗАЦІЯ (лат. melior — кращий) — процес набування словом позитивного значення.

МЕЛОДИКА (від rp. melodos — співучий) — звукова крива фразової інтонації; композиційна ознака тексту.

МЕНТАЛІТЕТ, МЕНТАЛЬНІСТЬ (фр. mentalite, від лат. ments (mentis) — розум, мислення) — образ думок, світосприйняття окремої людини, соціальної групи, національної спільноти. "Ментальність — це спільне "психологічне оснащення" представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення"...У перекладних, етимологічних лексиконах написано, що слова ментальність, ментальний пов'язані з латинськими mentalis — "розумовий", mens, mentis, — "розум, думка, інтелект". Філософи тлумачать поняття ментальність як характер думок, сукупність розумових навичок і духовних інтересів, притаманних окремій людині або суспільній групі. Англійське відповідне слово означає "інтелект, розумовий розвиток, склад, напрям розуму, спосіб мислення". Подібно до української тлумачиться і французьке слово, але додаються ще поняття "розумовий рівень", "мислення", "психологія". Отже, переважає у відповідних перекладах поняття розуму, інтелекту, а функціонує в українському мовному обігу це слово як світосприйняття, світогляд, бачення світу, картина світу, мовна картина світу, душа, психологія, національний характер, вдача, спосіб мислення.

МЕНТАЛЬНА СТРУКТУРА—функціонально визначена, умовна структура свідомості, призначена для сприйняття, усвідомлення (інтерпретації), зберігання та опрацювання інформації; структура, на якій ґрунтується когнітивна діяльність.

МЕНТАЛЬНИЙ — такий, що належить до сфери певного способу мислення, світосприйняття.

МЕНТАЛЬНИЙ ЛЕКСИКОН — набір семантичних одиниць, що використовуються для опису мисленнєвих процесів та когнітивних значень мовних висловів.

МЕНТАЛЬНІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ — умовні, функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що виконують певні функції: відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про реальний світ та почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення.

МЕТАЛІНГВІСТИКА (від гр. meta — між, після, через і мова) — мова, яку використовують для опису самої мови (лінгвістична термінологія, використання одиниць самої мови: пишу — особова форма дієслова).

МЕТАПЛАЗМ (від гр. meta — після і plasma — створене) — різні види змін у межах слова, його форм. До метаплазм належать протези, епентези, метатези, стягнення тощо; у стилістиці ці процеси можуть супроводжуватися стилістичним забарвленням.

МЕТАФОРА (гр. metaphora — переміщення, віддалення) — один із найпоширеніших тропів, що виникає в результаті вживання слова в переносному значенні за схожістю означуваного предмета з іншим. Метафора нагадує згорнене порівняння, компактна й образна.

МЕТОД — цей термін вживається у двох сенсах. З погляду соціологічної традиції етнометодології, метод означає спосіб, у який люди оформлюють, означують, осмислюють навіть найбуденніші дії у своєму житті. Натомість з погляду теорії використань і задоволень метод означає стратегії щодо мас-медіа, які застосовуються людьми, щоб задовольнити свої потреби.

МЕТОДОЛОГІЯ — стратегії та процедури, що їх застосовують соціологи у своїх дослідженнях.

МЕТОНІМІЯ (від гр. metonymia — перейменування) — троп, образний переносний вислів, в якому предмет замінюється іншим, але не за подібністю, а за суміжністю і реальними зв'язками між ним.

МИСТЕЦТВО МОВЛЕННЯ В ЗМІ — майстерне поєднання творчого мислення, переконливої аргументації та культури мовлення з метою ефективного інформаційного впливу. Мистецтво мовлення інтегрує в собі комплекс якісних рис професіоналізму журналіста: глибокі знання з теорії масової комунікації, логіки, лінгвістики, риторики, еристики, психології, етики та ін. наук.

МІКРОСОЦІАЛЬНЕ — на противагу всеохопній, структурній природі "макросоціального", цей термін застосовується до всього невеликого, локального, "рідного", технологічно нескладного серед суспільних середовищ і взаємин.

МНЕМОНІКА (гр. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування) — сукупність прийомів запам'ятовування підготовленої промови або її нотаток, плану, композиції, яке потребує володіння технікою ефективної оперативної пам'яті. На відміну від природного запам'ятовування таку техніку називали штучною пам'яттю.

МОВА: 1. Найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і повідомлення думок, почуттів і волевиявлень людини. Мова нерозривно пов'язана з мисленням і служить не тільки засобом

вираження думок, а й знаряддям думки, засобом формування і оформлення думки. Мова — це "природна категорія" мислення. Мова становить систему знаків, матеріальних за природою і соціальних за своїми функціями. Кожний елемент мови виявляє себе і виконує певну функцію лише у взаємному зв'язку і в єдності з іншими елементами мови. Існування мови виявляється в її функціонуванні, у мовленні. У процесі функціонування мова перебуває в стані постійного розвитку. Закони розвитку мови є об'єктивними законами. 2. Будь-яка мовна система, що відтворює одну з функцій природної мови, або функціонує як її замінник. 3. Те саме, що стиль. Мова автора. Мова газети. Мова книжна. Мова є знаковим механізмом спілкування; сукупність і система знакових одиниць спілкування. Мова у мовленні відтворює мислення людини, яке є продуктом її когнітивної здатності та психіки. Важливим є розуміння творчого, креативного характеру мови та потреби вивчати саме цей аспект діяльності комунікантів. Мова є виявом ментального феномену, тобто феномену психіки людини. Когнітивна наука трактує мову як ментальну сутність. Крім того, вона запозичила в генеративізму динамічний принцип моделювання замість статичного. З початку 80-х років XX сторіччя у взаємодії генеративної теорії та когнітивної науки, що розвивається в цей період дуже інтенсивно переважно в психологічному напрямі, спостерігаються дві тенденції. З одного боку, генеративізм все більше справляє враження ідейно вичерпаного наукового напряму, а з іншого, когнітивні дослідження, що увібрали в себе розуміння мови як певної когнітивної спроможності та когнітивного процесу, все більше відокремлюються від генеративної лінгвістики, наближаючись натомість до вивчення реальних процесів генерації та розуміння мови. У цей же час під впливом когнітивних ідей у лінгвістиці формується нова, йостгенеративна парадигма. Нова парадигма, у певному розумінні, змінює статус лінгвістики, перетворює її з автономної дисципліни на дисципліну з "розмитими" межами, що активно взаємодіє з деякими іншими галузями знань. Така несподівана орієнтація лінгвістики ґрунтується на новому принципі тлумачення мови, мовної спроможності, мовної поведінки. На відміну від генеративної парадигми, у якій мову розглядали як незалежний, самодостатній когнітивний феномен, у когнітивній парадигмі все більше утверджується думка про те, що мова тісно пов'язана з іншими видами когнітивної діяльності, а успіх опрацювання людиною мовної

інформації можливий лише в комплексі з інформацією, яку постачають усі інші сенсорні канали та аналізатори. До того ж, набувають популярності концепції, де організація мови розглядається як залежна від принципів сприйняття світу та його концептуалізації людиною.

МОВА ІМПРОВІЗОВАНА — мовлення на певну тему без попередньої підготовки, спричинене конкретною ситуацією або є живою компіляцією відомих мовцеві виражальних засобів. Така мова потребує від автора досвіду, великих знань, смаку і таланту імпровізації.

МОВЛЕННЯ — процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує і в процесі функціонування перебуває у постійному розвитку. Мова і мовлення взаємно і нерозривно пов'язані між собою. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне, вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж — часткове, окреме, індивідуальне щодо мови. Це одна з багатьох форм загального, що виникає у процесі спілкування в устах окремих осіб у різних життєвих обставинах. Основою всякого мовлення є елементи мови, але водночас у мовленні можуть бути (і здебільшого є) й такі елементи, яких у мові немає, бо кожна людина є не тільки носієм певної мови, але й її творцем. Це послідовність мовних знаків (насамперед слів), організована (побудована) за правилами мови й відповідно до вимог висловлюваної інформації.

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ — сукупність психофізіологічних робіт людського організму, важливих для побудови (організації) мовлення.

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ — це поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення усебічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі. Словесне мистецтво, на відміну від живопису, музики, скульптури, акумулює всі зорові, слухові, дотикові відчуття в синкретичному знакові — слові. Синкретизм, універсальність слова щодо передавання, відтворення чуттєвих змістових відтінків зумовлює особливе значення мови як

чинника формування особистості. Ще в перші десятиліття XIX ст. В. Гумбольдт започаткував напрям досліджень, який розробляв питання зв'язку мови з мисленням людини, її внутрішнім світом та культурними цінностями. У науці цей напрям одержав назву антропоцентричного, що підкреслювало пріоритет психологічного й етносоціологічного елементів у його розбудові та концентрацію уваги на людській особистості як носієві та творцеві мовної картини світу. Ю. Караулов запропонував трирівневу структуру мовної особистості. Нульовим є вербально-семантичний рівень, або лексикон особистості, що містить фонд лексичних та граматичних засобів, які особистість використовує при створенні значного масиву текстів, тобто в дискурсі мовної особистості. Дискурс особистості може й має містити різножанрові й різностильові комунікативні одиниці. Перший рівень — це лінгвокогнітивний рівень, представлений тезаурусом особистості, у якому відбитий "образ світу", або система знань про світ. В аналізі мовної особистості Ю. Караулов на перший план ставить інтелектуальні характеристики, притаманні її картині світу, тобто тезаурусові. Інтелект найінтенсивніше виявляється в мові й досліджується через мову, а мовна особистість починається по інший бік буденної мови, коли в гру вступають інтелектуальні сили. Тому цей рівень ще називають інтелектуальним. Одиницями тезаурусу є поняття, слова-символи, образи, "уламки" фраз, формул, ідеї, що складаються у кожної мовної індивідуальності в більш або менш упорядковану, більш або менш систематизовану "картину світу", яка відбиває ієрархію цінностей. Тезаурус збагачується через пізнання світу. За Ю. Карауловим, поняття мовної особистості переплітається з етнокультурними й національними рисами індивідуальності, мовна особистість є глибоко національним феноменом. Важливим складником національної свідомості є ставлення до мови, оцінка її як окремішньої, самобутньої, здатної до культурного акумулювання знань, досвіду інших народів і до якнайповнішого вираження національної мовної картини світу. Національне пронизує всі рівні організації мовної особистості, у тому числі й другий рівень — мотиваційний, або рівень діяльнісно-комунікативних потреб, що відбиває прагматикой особистості, тобто систему її цілей, мотивів, настанов, життєвих та ситуативних домінант, що виявляється в процесі творення текстів і їх змісті, а також особливостях сприйняття чужих

текстів, що в кінцевому результаті визначає ієрархію цінностей у мовній моделі світу особистості.

МОВНІ НОРМИ: 1. Нормою називають загальноприйняте вживання, яке закріпилося в мові. 2. Нормою називають вживання, рекомендоване граматикою, словником, довідником, підкріплене авторитетом відомого прозаїка, поета і т. д. Культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова); орфографічні (написання).

МОДЕРНІСТЬ — стан в економічному, технічному, політичному й культурному розвитку; зазвичай розглядається щодо націй та країн. Нині модерність здебільшого означає сукупність таких ознак, як постіндустріальна, орієнтована на споживання економіка, високий рівень технологічного розвитку, певна форма політичної демократії та загальне домінування світського світогляду. Слова "модерність" і "постмодерність" нерідко вживаються щодо певного історичного періоду, однак таке вживання є проблематичним, оскільки надто багато регіонів світу ще не є "модерними".

МУЛЬТИСЕМІЧНІСТЬ (multisemy) — погляд на символічні форми як такі, що мають не лише різний сенс для різних людей, але й кілька можливих значень для тієї самої людини.

МУЛЬТИМЕДІА — комбінування різних медіа з використанням звуку, образів і тексту. Взаємодія візуальних і аудіоефектів з інтерактивним програмним забезпеченням. Зазвичай означає поєднання тексту, звуку і графіки, а останнім часом все частіше — анімації і відео. Характерна, якщо не визначальна, особливість мультимедійних веб-вузлів і компакт-дисків — гіперпосилання. Поняття, що означає сполучення звукових, текстових і цифрових сигналів, а також нерухомих і рухомих образів. Комбінація двох чи більшої кількості каналів засобів масової інформації.

МОНОЛОГ (від гр. monos — один і logos — слово, мовлення) — функціонально-комунікативий вид мовлення однієї особи, не розрахований на словесну реакцію інших.

МОТИВ — імпульс чи порух, що зумовлює людську дію.

НАУКИ ПРО МОВУ, ЩО СФОРМУВАЛИСЯ В XX СГОЛГГП —

соціолінгвістика — наука про функціонування мови в суспільстві; психолінгвістика — наука про взаємозв'язок мови з психічною діяльністю людини; нейролінгвістика — наука, що концентрує свою увагу на мовленні людей з відхиленнями у психіці; етнолінгвісти­ка — наука про національну специфіку мов; інтерлінгвістика — наука про спілкування в багатомовному світі; лінгвогеографія — наука про ареальне розміщення мов та діалектів; паралінгвістика — наука про засоби спілкування, що використовуються поряд з мовою; математична лінгвістика — наука, що займається вивченням мови через кількісні параметри мовних та мовленнєвих явищ; інженерна лінгвістика — наука, що вивчає мову з метою застосування її до потреб НТП. Інші науки: кібернетика, семіотика, теорія комунікації, теорія інформації, теорія мовленнєвих актів, когнітивна лінгвістика, комунікативна лінгвістика, лінгвістика тексту тощо.

НОРМА (від лат. norma — правило) — систематизована сукупність ознак мови, що сприймається як взірець для всіх мовців.

НОТАБЕНЕ (від лат. nota bene — зазнач добре, зверни увагу) — помітка, позначка в книзі, газеті, журналі, рукописі, документі біля слів чи висловів, на які слід звернути особливу увагу (скорочено NB).

НОТАЦІЯ (від лат. notatio — позначення, зауваження) — настанова, повчання з осудом чиєїсь поведінки, вчинків і т. ін.

НОУМЕН (гр. — осягнуте розумом) — у платонізмі та середньовічній схоластиці те, що осягається розумом на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії Канта — поняття, яке фіксує, що межею пізнання є чуттєвість.

НОУ-ХАУ (від англ, know how — знати, як): 1. Технічні знання, досвід, додаткова документація, передача яких обумовлюється спеціальною угодою між сторонами. 2. Те саме, що новація.

ОБРАЗ: 1. Особлива форма естетичного освоєння світу, при якій збігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність — на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять; 2. Персонаж у художньому творі; 3. Те саме, що й риторична фігура або троп.

ОКСЮМОРОН (ОКСИМОРОН) (гр. oxymoron, від oxys — гострий, колючий і moros — дурний, безглуздий) — стилістична фігура, в якій поєднуються протилежні за змістом, контрастні поняття, що

спільно дають нове уявлення, новий яскравий образ. "Несумісність" частин оксюморона становить основу експресивного ефекту. Напр.: гарячий сніг, дзвінка тиша, гірка радість, плюралізм єдності (Літ. Укр.), гіркий цукор; їй право, не страшно вмерти, а страшно мертвому жить (В. Симоненко); Джерелом вдарить ніжність із грубості, Заворкують з/сиві струмки (В. Симоненко); Живий труп. Щаслива печаль (Д. Павличко). Вільна неволенька (М. Грабовський).

ОН-ЛАЙН МЕДІА, режим реального часу — сеанс комунікації в режимі реального часу, пов'язаний з передаванням повідомлення віддаленому користувачеві на його комп'ютер з використанням протоколів Інтернету.

ОРАТОР (лат. orator, від ого — говорю) — особа, яка виголошує промову чи інший ораторський твір; той, хто володіє мистецтвом публічного виступу.

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО — майстерність виголошення усних промов, що ґрунтується на засвоєнні основних тверджень риторики та особливих якостях мовця; те саме, що й вітійство, елоквенція, красномовство.

ОРАЦІЯ (лат. oratio — голосна вимова). Предметом, матеріалом античної, зокрема еллінської, риторики спочатку була тільки жива, гарно виголошувана мова. Риторика писемної мови з'явилася пізніше як відображення живого красномовства. Ораціями називали красномовні виступи. У "Лісовій пісні" Лесі Українки: Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!

ОРНАМЕНТ (лат. ornamentum — прикраса) — елементи прикрашання.

ОРНАМЕНТАЦІЯ — сукупність мовних елементів, що прикрашають, декорують стиль.

ОРТОДОКСІЯ (гр. orthodoxia — мислю правильно) — неухильне дотримання постулатів, тверда послідовність у поглядах; а) позитивна о. — вірність поглядам; б) негативна о. — застиглість, відсталість думки.

ОРТОЛОГІЯ (від гр. ори — правильний і — слово, вчення) — розділ науки про культуру мови, який вивчає доцільність використання варіантних мовних засобів — лексичних, граматичних, лексико-граматичних. Ґрунтуючись на поняттях культури мови (нормативність мови), ортологія вилучає зі своєї сфери помилкові мовні явища і зосереджує увагу лише на варіантах, що стали фактом літературної

мови, але вщрізняються частотою вживання, семантичними вщтінками, стильовою орієнтацією... Як відомо, процес кодифікації відбувається із запізненням щодо часу виникнення й поширення у мові новотворів. Ортологія покликана регулювати використання останніх у сучасній мовній практиці, оцінювати їхні потенційні можливості щодо усталення у певних функціональних різновидах мови чи їхню семантичну відмінність. Ортологія регулює вживання варіантних засобів у різних мовних ситуаціях, розглядає питання вибору словоформ, конструкцій у певному функціональному стилі, нормативність конструкції з погляду сучасної літературної мови тощо.

ПАНСЛАВІЗМ — теорія всеслов'янської єдності у тій чи іншій формі, а також відповідний політичний рух.

ПАПАРАЦІ — журналіст-фотограф, який усіма способами намагається зробити сенсаційні знімки знаменитих людей.

ПАРАБОЛА (від гр. parabole — зіставлення, порівняння) — притча, коротка казка, анекдот, алегорична розповідь повчально-моралізаторського змісту, які додають до тексту твору, щоб активізувати увагу слухачів.

ПАРОНІМИ — однокореневі слова, які подібні за структурою і вимовою, належать до однієї частини мови чи мають спільні граматичні ознаки, але різняться за своїм значенням. Наприклад: Адрес — адреса. Гривна — гривня — грива. Тактовний — тактичний. Ознайомитись — познайомитись. Як стилістичний засіб пароніми підсилюють виразність думки, використовуються для створення гри слів, каламбурів, забезпечують милозвучність архітектоніки тексту.

ПАТОГЕННИЙ ТЕКСТ (хвороботворний) — гр. patnos — біль, страждання; genes — ген, генний — народжений, який народжується — частина складних слів, що означає "який походить від чогось", "який утворює щось". Напр.: гомогенний, гетерогенний, патогенний текст.

ПАРЕНТЕЗА (гр. parenthesis — внесення) — введення у фразу елементів, не пов'язаних з нею синтаксично (вставні та вставлені слова, словосполучення і речення): Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вэюе почалось (Л. Костенко).

ПЕЙДЖЕР — портативний бездротовий пристрій для приймання та запису інформації.

ПЕРВАЗІЯ (від лат. pervasio — переконання, віра, заспокоєння) — синтез інтелектуальних, моральних, емоційних складників (елементів,

компонентів) мови, скерованої до розуму, волі й почуттів адресата. Це основна ознака гарної риторичної мови, що покликана переконувати слухача.

ПЕРЕКОНАННЯ ЧЕРЕЗ ПІДСВІДОМІСТЬ — спроби впливати на мислення й діяльність людей, використовуючи опосередковану (через мас-медіа) образність, яка ніби діє за порогом свідомого сприйняття. Звернення до підсвідомих прагнень.

ПЕРІОД (гр. periodos — кругообертання) — стилістична фігура, що є ускладненим простим, а частіше багаточленним складним реченням (інколи низкою речень), яке характеризується повнотою і завершеністю змісту та інтонаційно-логічним поділом на дві частини: протазис — накопичення інформації і підвищення тону, пауза і аподозис — завершення думки й зниження тону.

ПЕРСОНІФІКАЦІЯ (від лат. persona — особа і fasio — роблю) — троп, що утворюється перенесенням ознак особи на предмети, речі, явища, тваринний і рослинний світ.

ПЛАГІАТ — привласнення тексту з чужого літературного чи іншого твору без дозволу автора і без зазначених джерел.

ПЛЕОНАЗМ (гр. pleonasmos — перебільшення) — надмірність слів у фразі або тексті з погляду точної передачі думки. Різновидами плеоназму можуть бути тавтологія, перифраза, лексична надлишковість.

ПОВІДОМЛЕННЯ або послання — зміст комунікації; символічні форми, які створюють, щоб репрезентувати певні наміри відправника, але можуть інтерпретуватися по-різному.

ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС — сприйняття політичних новин. Розглядають три дискурсні компоненти: когнітивні, формальні та емоційні. Когнітивні схеми містять пресупозиції стосовно побудови світу, знання про політичну ситуацію, здатність робити висновки та визначати наміри дійових осіб або організацій, про які йдеться; формальні схеми — текстові структури, знайомі читачам або слухачам (одержувачам інформації про новини); емоційні схеми — носії норм та цінностей, властивих групам людей та індивідам.

ПОЛІСЕМІЧНІСТЬ — поняття з галузі семіотики, згідно з яким знаки (символи, образи) мають багато можливих значень та інтерпретацій.

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ — критична теорія марксистського походження, згідно з якою світові засоби комунікації та культури '•] контролюються суспільними елітами за посередництвом потужного політичного й економічного впливу.

ПОПУЛЯРНА КУЛЬТУРА — цей термін зазвичай використовується на означення комерційне успішних, "мейнстрімових", поширюваних засобами мас-медіа культурних явищ та їхніх творців. Таку культуру часто протиставляють "високій культурі". Однак у нашому випадку термін використовуватиметься на означення культурного досвіду звичайних людей, як творців, інтерпретаторів і користувачів символічних ресурсів.

ПОПУЛЯРНИЙ КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ — сенс цього поняття в тому, що символічні ресурси популярної культури можуть використовуватися як своєрідна конвертована валюта в суспільних стосунках.

ПОСТМОДЕРНІСТЬ — хаотичний, роздроблений і заплутаний стан суспільства, що виявляється мало не в усьому, від міжлюдських стосунків до архітектури. Вважають, що притаманні постмодерності дезорієнтованість і спустошеність розвиваються лише тоді, коли суспільство стає цілком модерним.

ПОТРЕБИ — на погляд багатьох психологів, потреби є біологічними, когнітивними та емоційними передумовами, які спрямовують людську поведінку. Задовольняючи потреби, людина забезпечує свою психічну й розумову стабільність.

ПРАВИЛА — експліцитні коди та їх імпліцитні розуміння, що вони формують і регулюють соціальну поведінку. Правила визначають, що є нормальним, прийнятним чи бажаним і в який спосіб слід організовувати соціальні взаємини.

ПРАВНИЧА ЛІНГВІСТИКА — новий перспективний напрям міждисциплінарних досліджень, що набуває особливої актуальності в умовах розбудови правової держави, реформування правової системи, активізації кодифікаційного процесу в Україні. Предметом вивчення правничої лінгвістики є мова, яка функціонує у сферах законодавства і правозастосування, судочинства і нотаріату, юридичної документації, правничої науки й освіти, правової інформації та правової публіцистики. Вона визначає функції та специфіку мови права, її основні різновиди і жанри, систему правил

створення й інтерпретації правових текстів. Правнича лінгвістика розглядає мову права як найважливіший засіб правової комунікації, правового пізнання та передавання правової інформації в суспільстві.

ПРАГМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА: 1) лінгвістична дисципліна, яка вивчає використання та функціонування мовних знаків у мовленнєвій комунікації; 2) вимір формування мовних висловлювань, що визначається функціональними особливостями партнерів у мовленнєвому акті, наприклад, комунікативною інтенцією мовця та характером мовних засобів, що він використовує, самою ситуацією спілкування тощо.

ПРАИМ-ТАИМ (від англ. prime — основний, найкращий і time — час) — найзручніший, найкращий час для розміщення реклами в електронних засобах інформації.

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ — зустріч державних, політичних, громадських, наукових діячів із представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, що цікавлять широку громадськість (тут активні обидві сторони: це не лише інформування, а й обговорення).

ПРЕС-РЕЛІЗ — оглядова інформація для преси, спеціально-підготована для поширення в пресі інформація про товар або фірму.

ПРИСВОЄННЯ (appropriation) — використання чогось для власних потреб, часом — усупереч його первісному призначенню.

ПРІОРИТЕТНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ (preferred interpretation) — термін лінгвістики медіатексту, який трактує, в який спосіб певні ідеологічні, соціальні й культурні сили суспільства спонукають решту інтерпретувати символічні повідомлення, що формуються основними суспільними інституціями, особливо мас-медіа, щоб суспільна еліта зберегла свою владу.

ПРОСТОРОВА СВІДОМІСТЬ — способи сприйняття відстані й простору, від впливів всесвітніх мас-медіа до сприйняття домашнього оточення.

ПСИХОЛІНГВІСТИКА — наука, яка вивчає процеси мовної діяльності, сприймання й творення мови, наміри мовця в процесі здійснення мовного акту. До сфери психолінгвістики входять питання мовного впливу, зокрема й через засоби масової інформації, на суспільну свідомість. Психолінгвістика досліджує зв'язки між змістовою частиною мови, її реалізацією в конкретному мовленні та суспільним мисленням. У результаті вивчення асоціативного мислення

^-мовців створюються словники асоціативної сполучуваності, добирається базовий матеріал для вивчення рідної, а також іноземної мови. Отже, психолінгвістика пов'язана і з психологією, і з лінгвістикою. Сучасний період розвитку психолінгвістики пов'язаний з дослідженнями когнітивних наук. Психолінгвістика стала частиною дисциплін, які вивчають характер знань, структуру ментальних уявлень і як вони діють у таких фундаментальних розумових процесах, як логіка та прийняття рішень. Психолінгвістика описує процеси сприйняття інформації, становлення та функціонування мовної свідомості, яка віддзеркалює систему образів дійсності.

ПСИХОЛОГІЯ ТВОРЧОСТІ (самотворчості) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креативність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процес продукування творчого результату. Творчість — це відкриття себе, самовираження власного "Я", самореалізація. Предметом психології творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденції формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.

ПСИХОЛОГІЯ МИСТЕЦТВА — окрема галузь, що тісно пов'язана з психологією творчості; є психологія мистецтва, предметом якої є властивості індивідуальності, що зумовлюють створення й сприйняття художніх цінностей, і вплив цих цінностей на її життєдіяльність. Предметом досліджень психології мистецтва є специфічні характеристики образно-емоційного ладу особистості; художнє сприймання як форма співтворчості в різні періоди розвитку індивіда; вплив мистецтва на ціннісні орієнтації й мотивацію поведінки суб'єкта, його світогляд; процес художньої творчості з погляду реалізації в ньому здібностей і характеру особистості, її інтелекту та емоцій, мотиваційних чинників, міжособистісних стосунків; переживання особистості та її стан на шляху від задуму через різні * спроби й варіанти до кінцевого результату; значення інтуїції та особливих емоційних способів осягнення художником дійсності; феномени катарсису.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ — характеризується такими підстилями: 1) власне публіцистичним (повідомлення, хроніка, прокламації, відкриті листи, передові статті, огляди міжнародного життя); 2) науково-публіцистичним (великі матеріали на теми сучасної політики, економіки та суспільних відносин, літературно-критичні

статті, наукові та літературно-мистецькі огляди, рецензії); 3) художньо-публіцистичним (нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, політичні доповіді); мовою преси (інтерв'ю, репортаж, хроніка, нарис); мовою радіо і телебачення (мова дикторів); усною публічною мовою (промови, виступи на зборах, мітингах); стиль церемоній.

РЕЛЕВАНТНИЙ (від. англ. relevant — доречний, істотний): 1. Важливий, істотний. 2. Здатний служити для розрізнення мовних одиниць.

РЕПРЕЗЕНТАТИВ — один з основних п'яти типів мовленнєвих актів (інші чотири — директиви, комісиви, експресиви, декларативи). Його ілокутивна мета полягає в експлікації почуттів та ставленні мовця до ситуацій, подій, фактів, про які він повідомляє, зважаючи на те, що саме ці почуття та індивідуальні оцінки можуть вплинути на адекватність та істинність висловлювання.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ — кодування і відображення символічних форм, які виражають певні ідеологічні положення.

РИГІДНІСТЬ — нездатність журналіста, читача, слухача, глядача до сприйняття та розуміння чужих поглядів, жорстка регламентованість мислення.

РИТОРИКА (гр. rhetoriKe — ораторське мистецтво) — наука про красномовство. В основі цього слова — форма грецького дієслова гео, що означала "говорити цілісно, доречно, гарно". Від нього утворився іменник rhetor (ритор), що в процесі розвитку еллінської культури набув кілька значень: мовець на публіку, людина стану (вищого), політик, оголошувач вироку в суді, вчитель вимови, освічена людина, красномовець. Термін риторика з'явився зі значенням "уміння, вправність, мистецтво говорити" і став назвою методичних посібників з гарної мови, підручників вимови, а згодом — назвою теорії красномовства для переконання живим словом, шкільного навчального предмета з рідної мови. Передумовами виникнення риторики були суворе право і вільна думка. Проте, з'явившись, риторика стала в обороні краси слова. Латинський термін oratoria означав мистецтво красномовства і часто вживався як синонім практичної риторики. Від нього походить термін "ораторство", який , означає те саме поняття, що й красномовство.

РИТОРИКА НАТУРАЛЬНА — краса природної, живої мови.

РИТОРИКА ОПИСОВА — опис, аналіз, класифікація риторичних засобів мови; виникла на основі опису й аналізу ознак натуральної риторики народної мови.

РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ (АПОСТРОФ) — стилістична фігура, якою мовець звертається до слухача, щоб безпосередньо адресувати зміст йому.

САТИАЦІЯ — втрата значення слова через багаторазове повторення або його позаситуативне вживання.

СВІДОМІСТЬ (consciousness) — сукупність (тотальність) світоглядних настанов, поглядів і відчуттів особистості чи групи. Витворюється вона через артикулювання і поширення різних ідей у суспільстві.

СЕЛЕКТИВНІСТЬ — психологічні процеси, за допомогою яких людина вибирає, уникає, сприймає, тлумачить, запам'ятовує або забуває символічні образи.

СЕНТЕНЦІЯ (лат. sententia — думка, судження) — вислів, що коротко повчає, як є чи має бути в житті. Сентенція буває безпосередня або алегорична.

СИМВОЛІЧНА ВЛАДА (symbolic power) — використання символічних форм, особливо медіаобразів, для впливу на суспільну діяльність і події.

СИМВОЛІЧНА ФОРМА — зміст міжлюдської комунікації, що здійснюється опосередковано, тобто через пресу, фотографію, фільм, телебачення, електронні чи інші технології відтворення й поширення інформації.

СИНХРОНІЯ (від гр. — одночасний) — горизонтальний зріз мови, умовне виділення одного стану, одного історичного етапу розвитку мови, який береться як об'єкт дослідження. Синхронне є все, що стосується статичного аспекту науки; діахронне є все те, що стосується еволюції (Фердинанд де Соссюр).

СИСТЕМА ПОВІДОМЛЕНЬ (message system) — спосіб концептуалізації усієї сукупності змісту, що передається певним засобом комунікації, як єдиного ідеологічного цілого.

СОЦІАЛЬНА ПРАКТИКА — процеси повсякденної, неопосередкованої соціальної взаємодії, включно з вербальним і невербальним міжлюдським спілкуванням.

СОЦІАЛЬНЕ ОПОСЕРЕДКУВАННЯ (social mediation) — шляхи поширення, підсилення й змінювання суспільної ідеології через міжлюдську комунікацію з використанням мас-медіа.

СПІЛКУВАННЯ — обмін інформацією (комунікація, від лат. соттипісо — спілкуюся з кимось), взаємодія (інтеракція, від англ. interaction — взаємодію), сприймання людини людиною (перцепція, від лат. perceptio — сприймання). Вербальне спілкування (лат. verbum — слово), тобто словесне. Невербальне спілкування — спілкування поглядами, мімікою, жестами, штучними умовними знаками та ін. (дорожні знаки, певні символи).

СУБКУЛЬТУРА — увесь спосіб життя (чи його істотні частини) групи людей, що їхні вартості й культурні практики відрізняються від панівної культури ("мейнстріму"), тому вони об'єднують членів групи і формують спільну ідентичність. Субкультури можуть опинятися в опозиції до "мейнстріму", а можуть існувати поряд із ним, як неконфронтаційні альтернативи.

СУПЕРКУЛЬТУРА — персоналізована матриця символічних форм, неопосередкованих елементів повсякденного життя та інших набутих культурних репрезентацій і форм діяльності.

СУСПІЛЬНИЙ ІМІДЖ — (букв. англ. — образ) — це цілеспрямовано сформований образ якоїсь особи, якогось явища, предмета, що посилює певні ціннісні характеристики і покликаний здійснювати емоційно-психологічний вплив на кого-небудь з метою популяризації реклами тощо.

СУЧАСНА ЛІНГВІСТИЧНА ПАРАДИГМА — система поглядів на мову як об'єкт дослідження, втілена у відповідних концепціях, теоріях, методологіях та дослідницьких програмах, на базі яких створюються нові дослідницькі напрями, зокрема "гібридні" лінгвістичні дисципліни. Поняття наукової парадигми як певного стилю наукового мислення обґрунтував Т. Кун на початку 60-х років XX сторіччя. Парадигмальну динаміку лінгвістики сучасні науковці представляють трьома рівнями: макрорівнем; рівнем парадигмальних векторів і тенденцій; рівнем дослідницьких програм та домінуючих лінгвістичних теорій. На "макрорівні" розвиток лінгвістики в останні два сторіччя розглядають як послідовні зміни чотирьох великих наукових парадигм: порівняльно-історичної, структурної, генеративної та постгенеративної, якою вважають когнітивну

парадигму. Власне парадигмами XX—XXI ст. є останні три. Структурну лінгвістику визначають як сукупність таких поглядів на мову та методи її дослідження, в основі яких лежить розуміння мови як знакової системи з добре визначеними структурними елементами, тобто одиницями мови. Структурна лінгвістика прагне до формального опису мови, де її будова розглядається як сітка відношень (протиставлень) між елементами мовної системи. У розвитку структуральної лінгвістики виділяють кілька етапів. Для першого етапу (до 50-х років XX ст.) характерною є спрямованість переважно на структурні аспекти мови та ігнорування смислових, соціальних та психологічних чинників функціонування мови. Другий етап (50—70-ті роки) характеризується звертанням до структур семантичного плану та інтенсивним розробленням динамічних моделей граматики та семантики. Третій етап починається з 70-х років XX ст. та характеризується широким запровадженням структурних методів у традиційні лінгвістичні дослідження, що призводить до поступової нейтралізації, розмивання опозиції між структурним та іншими методами, які починають органічно вживатися у поєднанні зі структурними. У 50-60-ті роки XX ст. закладаються концептуальні засади нової, постструктуральної парадигми, що одержала назву генеративної, її засновником стає автор генеративно-трансформа­ційної теорії мови Н. Хомський. Генеративну парадигму називають "хомськіанською революцією", її революційний характер вбачають у висуванні принципово нових ідей та установок. Але якщо спочатку вона творила "парадигму розриву" і була свідомо спрямована на руйнування старих уявлень про мову та лінгвістику, то згодом вона еволюціонувала, що вже у 80-ті роки XX ст. призвело до зближення позицій деяких шкіл та, у певному розумінні, їх інтеграції у межах нової постгенеративної парадигми. Систематизуючи методологічні узагальнення попередніх дослідників, О. С. Кубрякова виділяє, принаймні, п'ять базових принципів цієї теорії: проголошення пріоритету гіпотетико-дедуктивного підходу до мови замість суто емпіричного, індуктивного; переміщення у центр граматики вже не фонології та морфології, а синтаксису та синтаксичних відношень; визнання творчого, креативного характеру мовної діяльності та потреби вивчати саме цей аспект діяльності комунікантів; розгляд мови як ментального феномену, тобто феномену психіки людини.

Об'єднання двох дослідницьких програм — лінгвістичної та психологічної, представлених Н. Хомським та Дж. Міллером, стало джерелом створення нової міждисциплінарної галузі знань — когнітивної науки, у межах якої сформувалася когнітивна лінгвістика. Когнітивна наука сприйняла від генеративізму ті його ознаки, які принципово відрізняли трансформаційно-генеративний підхід до мови від його попередників — дескриптивізму та структуралізму, а саме, ідею трактування мови як ментальної сутності, як когнітивної спроможності та як механізму мовної діяльності. До того ж, когнітивна наука запозичила в генеративізму динамічний принцип моделювання замість статичного. З початку 80-х років XX століття у взаємодії генеративної теорії та когнітивної науки, що розвивається у цей період дуже інтенсивно переважно у психологічному напрямі, спостерігаються дві тенденції. З одного боку, генеративізм все більше справляє враження ідейно вичерпаного наукового напряму, а з іншого — когнітивні дослідження, що увібрали в себе розуміння мови як певної когнітивної спроможності та когнітивного процесу, все більше відокремлюються від генеративної лінгвістики, наближаючись натомість до вивчення реальних процесів генерації та розуміння мови. У цей же час під впливом когнітивних ідей у лінгвістиці формується нова, постгенеративна парадигма. Нова парадигма, у певному розумінні, змінює статус лінгвістики, перетворює її з автономної дисципліни на дисципліну з "розмитими" межами, що активно взаємодіє з деякими іншими галузями знань. Така несподівана орієнтація лінгвістики ґрунтується на новому принципі тлумачення мови, мовної спроможності, мовної поведінки. На відміну від генеративної парадигми, у якій мова розглядалася як незалежний, самодостатній когнітивний феномен, у когнітивній парадигмі все більше утверджується думка про те, що мова щільно пов'язана з іншими видами когнітивної діяльності, а успіх оброблення людиною мовної інформації можливий лише в комплексі з інформацією, яку постачають усі інші сенсорні канали та аналізатори. Набувають популярності концепції, де організація мови розглядається як залежна від принципів сприйняття світу та його концептуалізації людиною. Основними парадигмальними векторами лінгвістики кінця XX сторіччя вважають експансіонізм/антропоцентризм, функціоналізм (неофункціоналізм), експланаторність (О. С. Кубрякова). Ці тенденції

підтверджують глобальний аналіз і регіональні спостереження. Лінгвістичний експансіонізм як тенденція розвитку сучасної лінгвістики виявляється у послідовному розширенні дисциплінарних меж лінгвістики, у її "вторгненні" на території інших наук, створенні "гібридних", інтердисциплінарних дослідницьких програм та дисциплін, наприклад таких, як когнітивна лінгвістика, соціо­лінгвістика, філософія та логічний аналіз мови, психолінгвістика, соціосемантика, психосемантика, мовна інформатика, комп'ютерна лінгвістика тощо. Проте відбуваються і зворотні процеси, а саме: "вторгнення" у лінгвістику завдань, методів та категорій з інших наукових дисциплін, наприклад, логіки (теорія мовленнєвих актів, прагматика), філософії (герменевтика, комунікативна філософія), штучного інтелекту (семантична сітка, фрейми, плани, сценарії у репрезентації знань). Другий із зазначених парадигмальних векторів сучасної лінгвістики — антропоцентризм, тобто "людино-орієнтований" підхід до дослідження мовних явищ, зближує лінгвістику з багатьма іншими галузями знань. Він відбиває загальну методологічну переорієнтацію, що спостерігається у багатьох інших науках (наприклад, у фізиці — це визнання позиції спостерігача), де людина розглядається як "глибинний центр" дослідницької програми. Антропоцентричний принцип у сучасній лінгвістиці має різноманітні індивідуальні прояви. Дію антропоцентричного принципу в генеративній граматиці можна вбачати у тому, що у фокусі дослідження опиняється мовна спроможність людини, складна інфраструктура мовних механізмів, що забезпечують володіння мовою, її знання та використання. Абсолютно антропоцентричними сучасними напрямами є когнітивна лінгвістика, а також антропоцентрична теорія значення, або "концептуальний аналіз" А. Вежбицької концепція мовної особистості (Ю. М. Караулов, Б. О. Серебренніков та ін.). Третій парадигмальний вектор сучасної лінгвістики — функціоналізм та неофункціоналізм, продовжує традиції функціональних концепцій та теорій, прийнятих у різних лінгвістичних школах та напрямах (Празький лінгвістичний гурток). Один з його засновників Р. Якобсон називає функціоналізмом такий підхід, у межах якого "структурні властивості мови роз'яснюються у контексті тих функцій, що виконують ці властивості в різноманітних процесах комунікації". Основний постулат функціональної

лінгвістики проголошує, що мова — це Інструмент, знаряддя, механізм для здійснення певних цілей та намірів — і у сфері пізнання і його описі, і в актах особистого та соціального спілкування за допомогою мови. Отже, функціоналізм, або неофункціоналізм розуміють як вивчення мови "у дії", маючи на увазі використання мови, її вживання. На думку О. С. Кубрякової, функціональний підхід, зрештою, приводить до визнання головної ролі категорії значення. Зокрема зв'язок між функціоналізмом і когнітивізмом здійснюється саме через поняття репрезентації знань, а для цього потрібні функціональні концепції та моделі мовної репрезентації знань, моделі оперування знаннями та передачі знань через мову. Отже, якщо ототожнювати значення та знання за функціональними критеріями, то функціонування мови можна розглядати як вираження та передавання значень. Нарешті, останнім парадигмальним вектором сучасної лінгвістики є експланаторність, яку розуміють як прагнення знайти адекватні пояснення різноманітних мовних явищ та процедур, що їх породжують, структурної організації мовних об'єктів, а відміну від дескриптивної лінгвістики, завданням якої вважалося "констатувати те, що є, без пояснення", проблему експланаторності почали конструктивно розв'язувати у лінгвістиці з 60-х років XX сторіччя. У цей час у лінгвістичному моделюванні, в теорії генеративної граматики виникає навіть поняття "пояснювальної сили" моделі, не кажучи вже про те, що сама генеративна теорія спрямована на висвітлення глибинних процесів мовної діяльності. Експланаторність притаманна, і когнітивній парадигмі: серед її специфічних властивостей зазначають прагнення не стільки описати матеріал, скільки пояснити його, а також той факт, що у її фокусі опиняються не стільки поверхневі мовні дані, скільки глибинні структури знань у свідомості людини. Деякі дослідники вбачають завдання когнітивної лінгвістики у поясненні того, "що саме репрезентується у голові людини та як людина оперує цими репрезентаціями" (М. Бірвіш). Третій рівень репрезентації парадигмальної динаміки має доповнювати попередні два окремими концепціями та теоріями, серед яких варто зазначити такі: 1) інтерпретаціонізм, де значення обчислює інтерпретатор, а не існують у мовній формі; 2) категоріальні граматики, або граматики, побудовані на принципі композиційності у синтаксисі, семантиці та прагматиці; 3) теорія прототипів; 4) лінгвістика тексту,

Іе досліджують одиниці, більші за речення; 5) теорія мовленнєвої Ііяльності, де висловлювання розглядають не як предмет, а як дію; і) "принцип кооперування", або максими успішності комунікації; ') когнітивна лінгвістика, яка визнає, що мова є лише одним з виявів югнітивної діяльності людини у всьому комплексі її когнітивних лроможностей тощо (І. Штерн).

СТИЛІСТИКА (лінгвостилістика) — розділ мовознавства, що Іивчає: а) закономірності існування й структурну будову суспільне умовлених різновидів мови — функціональних стилів; б) мовні Ідиниці щодо їх додаткового експресивно-стильового забарвлення; І) взаємодію різних рівнів словесно-виразових засобів у конкретному ексті, зв'язок їх із позамовними чинниками; г) типологію стильової пецифіки текстів. Як наймолодша мовознавча дисципліна стилістика Іиокремлюється в 20-30-ті роки XX ст., набуваючи ознак системи Іпорядкованих і взаємопов'язаних понять, проектуючись на галузь агального, теоретичного мовознавства, а також на сферу фактичного оволодіння мовою. У сучасній стилістиці простежуються і зв'язок із риторикою, поетикою — навчальними дисциплінами, що іули відомі з античної доби: риторика як наука про ораторське шстецтво; поетика як галузь, що займається проблемами художньої ворчості, використанням тропів, фігур — художніх засобів, заємодією різних компонентів художнього цілого. Якщо риторика ивчає правила й прийоми виголошення промов, враховуючи їхній плив на аудиторію, то поетика орієнтована на образність писемної шви, на художні тексти, створені за певними нормами. Сучасна тилістика в її практичному спрямуванні має охоплювати частково авдання і риторики, і поетики. Проте як власне лінгвістична галузь она ґрунтується насамперед на вивченні мовної діяльності в різних успільних сферах, на пізнанні механізму, за допомогою якого мовні Ідиниці, виконуючи комунікативну функцію, передають відтінки місту, додаткові емоційно-експресивні забарвлення вислову. Із тилістикою пов'язують майстерність володіння усним і писемним ловом, опанування правил, за якими будуються текстові, більші, ніж Іечення, одиниці, а також правил переходу від одного типу пілкування до іншого.

ТАБУ (полінезійське) — заборона вживання певних слів з Іелігійних, політичних, моральних, етичних причин, що зумовлює

потребу заміни і тим створює умови до виникнення нових стилістичних засобів: парафраз, метафор, евфемізмів.

ТАВТОЛОГІЯ (гр. tautologia, від tauto — те саме і logos — слово) — стилістична фігура, що твориться повторенням подібних за змістом і звучанням слів: долом-долиною, рано-пораненьку. Тавтологія — фігура думки, що полягає у свідомому її дотриманні. Тавтологія як невиправдане повторення є стилістичною помилкою: перший дебют'.

ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ — інтелектуальна здатність людини сприймати, аналізувати, узагальнювати. Творче мислення, як і мислення взагалі, на першому етапі містить такі елементи: образи, уявлення, поняття, судження, висновки. До основних операцій мислення належить: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація, абстрагування, конкретизація. Здатність творчо мислити є великою людською цінністю. Творчі люди успішно розв'язують складні проблеми, знаходять нестандартний вихід з проблемних ситуацій. Існує безпосередній зв'язок між творчим мисленням, успіхом та продуктивністю праці. У журналістській творчості важливими є активізація та розвиток мислення. Дослідники наголошують на особливій ролі самоорганізації та усвідомленні правил розумової діяльності. Для підвищення продуктивності інтелектуальної праці можна використовувати вміння керувати такими етапами мислення: правильна постановка завдання, створення оптимальної мотивації, регулювання напряму спонтанних асоціацій, максимальне застосування образних і символічних компонентів, зниження зайвого критичного ставлення до оцінки результатів. Це дасть змогу активізувати процес мислення й зробити його ефективнішим. Динаміку творчого мислення активізує й уміння правильно ставити питання, оскільки вони зосереджують увагу, обмежуючи перебирання гіпотез у пам'яті. Важливим є мистецтво будувати бесіду. Саме запитання чи ланцюжок взаємопов'язаних запитань є надзвичайно важливими у скеруванні мисленнєвого процесу в потрібному напрямі, оскільки не дає думці розповзтися. Наприклад, розвиткові здібностей вміло ставити запитання сприяє метод проблемного навчання. Викладач подає кілька поглядів на певну подію у світі (за матеріалами ЗМІ) і пропонує студентам самостійно визначити правильну оцінку, міру об'єктивного висвітлення і т. д. Учасники діалогу (полілогу), аналізуючи факти

послідовним формулюванням запитань і відповідей на них, мають розв'язати проблему. Наука переконує: якщо людина слухає відповідь на запитання, яке в неї ще не визріло, то здобуті "готові" знання засвоюються погано. У проблемному навчанні студентам надається можливість ніби самостійно пройти всі ланки в ланцюжку мислення, якими йшов, скажімо, вчений до свого відкриття. Сучасна психолінгвістика активно розробляє нові методики вивчення творчого мислення та оцінки творчих здібностей особистості. Розроблені тести креативності, тобто здатності людини творити незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв'язувати проблемні ситуації. З-поміж усіх інших інтелектуальних здібностей психологи виокремлюють креативність в окремий тип. Вивчення чинників творчих досягнень особистості проводять у двох напрямах. Це пізнання життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої людини (особистісні чинники) й аналіз творчого мислення та його продуктів (чинники креативності: чіткість, гнучкість мислення, чутливість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструк­тивність під час розв'язання проблем та ін.). Отже, новітні дослідження на перетині різних наук не припиняють вивчати феномен творчої людини в усіх її когнітивних вимірах.

ТВОРЧІСТЬ — вид діяльності, у результаті якої народжується щось нове, досі невідоме, цінне, суспільне корисне.

ТЕЗА (від гр. thesis — положення, твердження) — фігура думки, яка в лаконічній формі містить основне змістове навантаження повідомлення.

ТЕКСТ (лат. textus — тканина, сплетіння, з'єднання) — це усний чи письмовий твір мовотворчого процесу, логічно завершений, складений з низки особливих мовних висловлювань, які об'єднані різними типами лексичних, граматичних, логічних, стилістичних зв'язків, має відповідну скерованість та прагматичну установку. Текст — це єдність змісту та мовлення, яке формує і виражає цей зміст. Текст — максимальна одиниця мови найвищого рівня мовної системи. Текст — це продукт мислення та інтелектуальної діяльності. До загальних особливостей системно-структурної організації тексту належать: архітектоніка тексту, його структурованість і системність, цілісність (когерентність — зв'язний, взаємопов'язаний), просто­рово-часова дискретність.

І

ТЕЛЕКОНФЕРЕНЦІЯ — вид заходу, в якому групова комунікація здійснюється між територіальне розподіленими учасниками за допомогою технічних засобів. Приклади: телефонна конференція, аудіоконференція, чат, поштові конференції, відеоконференції тощо.

ТЕЛЕМАТИКА — об'єднання.телебачення з комп'ютерними пристроями для інтегрування, опрацювання і передавання інформації.

ТЕЛЕПОСЛУГА — послуга, що надається дистанційно з використанням інформаційно-комунікативної інфраструктури.

ТЕМП — у фоностилістиці може бути засобом увиразнення мовлення, досягнення певного стилістичного ефекту.

ТЕМПОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ — спосіб сприйняття часу. Спосіб, у який мас-медіа впливають на уявлення про час.

ТЕОРІЯ ВИКОРИСТАНЬ І ЗАДОВОЛЕНЬ (uses and gratifications) — теоретичний напрям у культурних дослідженнях, ключовим поняттям якого є "активна аудиторія" мас-медіа. Згідно з ним, люди використовують мас-медіа та інші соціально-культурні ресурси, щоб задовольнити свої потреби.

ТЕОРІЯ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ — теоретичний напрям, який вивчає ефективність сприйняття текстів радіо, телебачення, друкованих видань (газет, журналів, плакатів, лозунгів), реклами, їхній вплив на свідомість людини.

ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ — логіко-лінгвістична теорія, що вивчає прагматику та структуру мовленнєвих актів як одиниць мовної комунікації та мовної діяльності загалом. Теорія мовленнєвих актів розвивалася як комплексний дослідницький напрям зусиллями філософів, логіків та лінгвістів. Виділяють п'ять типів мовленнєвих актів: репрезентативи, або асертиви (зобов'язують мовця відповідати за істинність висловлювання), директиви (директиви мають "імперативну" спрямованість, спонукають слухача до здійснення асертивного мовленнєвого акту...), комісиви (накладають на того, хто говорить, обов'язок виконати певні дії в майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки), експресиви (виражають психологічний стан того, хто говорить, стосовно реальних справ, характеризують ступінь його відвертості), декларативи (встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлюванням та реальністю).

ТЕОРІЯ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ — напрям сучасної інгвістики, що вивчає феномен мовного спілкування. Теорія мовної омунікації щільно пов'язана зі спорідненими напрямами, зокрема з еорією мовленнєвих актів, лінгвістичною прагматикою, теорією Іалогу тощо.

ТЕОРІЯ ПРЯМОГО ВПЛИВУ (direct effects) — рання теорія успільної ролі мас-медіа, згідно з якою вплив засобів масової «формації є потужним, безпосереднім, переважно негативним і езалежним від інших чинників.

ТЕОРІЯ РЕЦЕПЦІЇ — напрям лінгвістики медіатексту, який осліджує, як люди формують значення й досвід, вступаючи у заємодію з текстами і технологіями мас-медіа.

ТЕХНОЛОГІЧНЕ ОПОСЕРЕДКУВАННЯ — участь омунікаційних технологій у процесі соціальної взаємодії, зокрема часть мас-медіа у поширенні ідеології.

ТОН (від гр. tones — напруження) — у стилістиці характер мови, окрема мовлення: тон розмови звичайний, рівний, серйозний, іднесений, урочистий, схвильований, іронічний, саркастичний.

ТОНЕМА (фр. tonema) — мовна одиниця, що диференціюється :аголосом: замок — замок, дорога — дорога, стилістичний засіб у юностилістиці: Все квапимось із ніколи в ніколи (Л. Костенко).

ТОПІКА (гр.): 1. У риториці вміння користуватися загальними Ііркуваннями при викладі якоїсь теми. 2. Загальне твердження, яке южна застосувати до всіх однорідних випадків.

ТОПОС (гр. topos — місце) — риторичне поняття: місце (у агальному розумінні) творчості мовця, письменника, в якому ароджуються задуми, теми і т. ін. Топоси є загальні й конкретні цумки, пам'ять, тексти, приклади, символи, знаки), внутрішні й овнішні, причинові, порівняльні тощо.

ТРАГЕДІЯ (від гр. tragoedia) — драматичний жанр, для якого арактерні гострота й непримиренність зображуваних конфліктів: 'Король Лір", "Макбет" (В. Шекспір), "Сава Чалий" (І. Карпенко-Сарий).

ТРАНСКУЛЬТУРАЦІЯ — процес переходу культурної форми наприклад, мови, кухні, музики) з одного фізичного оточення в інше, Іе вона починає взаємодіяти з місцевими аналогічними формами і іііливати на них, унаслідок чого виникають нові культурні гібриди.

ТРАНСЦЕНЗУС — це нескінченний вихід за власні межі, це найвища свобода саморозвитку.

ТРОП (гр. tropos — зворот) — переносне вживання слів, при якому відбувається нарощення змісту і конотації. Тропи — це словесні образні засоби, словесні фігури: метафори, епітети, порівняння, метонімія, синекдоха, літота, гіпербола, перифраза, персоніфікація, алегорія, гіпербола, іронія.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА — це унормована форма української національної мови, яка обслуговує всі сфери суспільного і культурного життя українського народу. Найважливіша ознака літературної мови — її унормованість. Норми літературної мови — це система загальноприйнятих правил, дотримання яких обов'язкове для всіх мовців. Питання про норми української літературної мови тісно пов'язане з практичними завданнями культури мовлення. Висока культура мовлення — це передусім знання й дотримання фонетичних, орфоепічних, орфографічних, лексичних, граматичних і стилістичних норм.

УНАОЧНЕННЯ (visibility) — концепція, за якою мас-медіа та інформаційні технології відкривають (унаочнюють) широкій аудиторії дії осіб та інституцій, які мають політичну, економічну й культурну владу.

ФАЙЛ — набір інформації, однотипної за структурою і способом використання в ЕОМ, який у процесі опрацювання та передавання розглядають як єдине ціле.

ФАКС — електричний спосіб передавання графічної інформації; апарат, який передає й приймає таку інформацію; повідомлення, передане у такий спосіб.

ФАНТОМ (фр. — привид, примара): 1. Примара, привид, ілюзія. 2. Модель людського тіла або його частини натурального розміру, що служить наочним посібником.

ФЕМШАТИВИ — потенційно є виразниками чоловічої і жіночої статі, а в структурі мови марковані граматичним жіночим родом, що й зумовило їх назву (лат. femina — жінка): невдаха, нероба, плакса, нахаба, непосида, сирота, всезнайка, забіяка, сіромаха. Маскулізми і фемінативи: суддя, слуга, листоноша.

ФЕНОМЕН (гр. — те, що з'являється): 1. Виняткове, незвичайне, рідкісне явище; людина надзвичайних здібностей, властивостей.

!. У філософії І. Канта явище, протиставлене ноумену як чуттєво дане, цо не осягається досвідом і недоступне людському пізнанню. 3. Явище, цо дано нам у досвіді; сприйняте органами чуттів.

ФЕНОМЕНАЛІЗМ — філософське вчення, за яким можливе Іізнання лише феноменів, а не сутності речей.

ФІГУРА (гр. schemata, лат. figura — образ, вид) — певний лад уклад) висловів, конструкцій, тексту. У давніх греків означало кшталт, •ишкїл постава, постать, фігура, форма, характер, поза в танцях.

ФІГУРА СЛІВ — свідомо спрямований уклад стилістичних Іиразів додаванням, насиченням ознак (анафора, полісиндетон, инонімія), фігури мінусового характеру, що характеризуються •ідсутністю якоїсь ознаки чи елемента (асиндетон, еліпсис), і фігури а схожістю (параномазія, антитеза).

ФОКУС — комунікативний (логічний центр) висловлювання, фера дії правила.

ФОЛЬКЛОРИЗМИ — стилістичні одиниці, що мають виразне юльклорне походження: орел сизокрилий, червона калина, чорнії брови, арії очі.

ФОРМУВАННЯ ТЕМАТИКИ (agenda setting) — здатність мас-Іедіа визначати основну суспільну тематику й проблематику ("порядок енний", англійською — agenda) через активне висвітлення одних тем у новинах, розважальних програмах, навіть рекламі), уникаючи исвітлення інших.

ФРАЗА (від гр. phrasis — вираз, зворот мови) — ритмомелодійна диниця спілкування, що не завжди збігається з реченням, але завжди омунікативно інформативна.

ФРАЗОВИЙ ЧЛЕН — частина вислову, проміжна між словом і еченням (більша за слово, менша за речення), член речення із алежними від нього словами: Сказку я вам, скучаю дуже за вами; гилістичне явище, що виразно виявляється в живому мовленні.

ФРЕЙМ (framing) — спосіб репрезентації об'єкта, образу чи оняття, який впливає на інтерпретацію цього об'єкта, образу чи оняття.

ФУНКЦІЯ СТИЛІСТИЧНА — роль мовного знака, що сприяє осконалості, доречності, адекватності мовлення і сприймання.

ФУНКЦІОНАЛІЗМ — неоднозначне сприйнята соціальна теорія, основі якої лежить твердження, що суспільство успішно функціонує

як система завдяки тому, що різні його інституції (наприклад, школи, політичні партії, мас-медіа) забезпечують суспільну стабільність.

ФУНКЦІЇ МОВИ — комунікативна (спілкування); мислетворча (формування, формулювання думки); репрезентативна (представ­ницька) або інформаційна; акумулятивна, гносеологічна або пізнавальна (акумулює в собі досвід людських поколінь); емоційна (емотивна, виразова); експресивна (вираження, увиразнення), естетична (наша мова розвивається за законами евфонії, милозвучності); імпресивна (вираження) або апелятивна (звертання, вплив мови на слухача); культуроносна; номінативна (усе, пізнане людиною, одержує свою назву і тільки так існує в свідомості. Цей процес називається лінгвалізацією, "омовленням" світу); іденти­фікаційна (лат. ототожнювати).

ХАКЕР — особа, яка через власний комп'ютер проникає в інформаційні мережі банків, промислових та інших установ із злочинною метою (щоб здобути секретні відомості, заразити мережі комп'ютерним вірусом тощо).

ХАРИЗМА (гр. — милість, божий, божественний дар) — особливий тип легітймності, організації влади та лідерства, заснований на виняткових якостях тієї чи іншої особистості, що дає змогу їй здійснювати у суспільстві функції пророка, вождя чи реформатора. "Харизма: 1. Виняткова обдарованість. 2. Високий авторитет, який базується на вмінні підкоряти інших своїй волі. Харизма, як і авторитет, репутація, популярність, передбачає наявність у певної особистості відповідної "аудиторії". Не можна стати авторитетним лідером, не одержавши позитивних оцінок у читача чи глядача. На відміну від авторитетності чи впливовості, харизма вимагає обов'язкової публічності: насамперед тому, що людина набуває харизму, звертаючись не до розуму, а до почуттів тих, у чиїх очах вона із простого смертного перетворюється на пророка, володаря розуму, власника істини. Для цього люди мають бачити і чути її, відчувати магічні сили, що випромінює ця особистість. Ця "магія", оцінена ніби безстороннім спостерігачем, і описується як харизма. Харизма — це сплав фактів і легенд, вона формується надіями та вірою людей, щоб згодом живитися тією вірою.

ХАРИЗМАТИЧНИЙ — той, що має харизму.

ЩОДЕННИК — різновид мемуарної літератури, в якому записи про події, факти, думки і переживання викладено в хронологічній послідовності, часто з елементами художньої оповіді.

ШТАМП МОВНИЙ (від нім. Stampfe — печатка, друк) — типовий, зручний для певних ситуацій вираз, що через часте вживання втрачає свіжість: розвиток науки і техніки, відбудова народного господарства, в умовах економічної кризи.

ШТУЧНА МОВА: 1) та, що твориться на основі взаємної погодженості мовців; міжнародні, допоміжні мови (есперанто, інтерлінгва та ін.); 2) нарочита мова, позбавлена стилістичного забарвлення.

ЯКІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ — сукупність властивостей, що відображають ступінь придатності конкретної інформації про об'єкти та їхній взаємозв'язок, для досягнення цілей, що стоять перед користувачем.