Пропозицію вносити чи подавати?

Офіційно-діловий стиль послуговується здебільшого словами з прозорою семантикою, уникає багатозначності сприйняття.

В українській мові слова вносити, подавати поза контекстом сприймаються як різні за значенням. Коли чуємо вносити, то відразу уявляємо певний процес або дію: "заносити в середину чого-небудь". Можна вносити прізвище нового співробітника у загальний список працівників закладу або вносити заробіток у гуртовий казан. Тут ідеться про конкретні предмети або особи, але так само скажемо і про абстрактні поняття: "Кому ж потрібно було каламутити воду, вносити сум'яття в роботу численних колективів підприємств акціонерного товариства?".

Одинадцятитомний Словник української мови подає й інше значення: "ставити на обговорення, розгляд". Але основне значення "нести", "носити" відбивається й тут, а саме: йдеться про конкретну, певною мірою завершену роботу над чимось, тобто якийсь результат праці окремої людини чи всього колективу. У засобах масової інформації часто повідомляють, що Кабінет Міністрів вніс на розгляд Верховної Ради законопроект, депутати вносять зміни в Конституцію України тощо.

Офіційний вислів вносити пропозицію потрапляє і в художню літературу: "Стратон Стратонович Ковбик, вручаючи преміальні, грамоту і значок, образно назвав цей селекційний подвиг Ховрашкевича "восьмим чудом світу" і вніс пропозицію зареєструвати його, як третю теорію Ховрашкевича". Тут первісне значення слова вносити втрачається і акцентується увага більше на лексемі пропозиція.

Подавати насамперед асоціюється з тим, що хтось що-небудь буде давати, передавати комусь або кудись. Подають папку, документи, книгу, заяву та ін. Наприклад: "До фонду державного майна подали заяву про необхідність конкурсного відбору експерта для проведення оцінки майна". Прозора семантика і частота вживання слова подати сприяли усталенню в мові вислову подавати пропозицію, що означає повідомляти свої міркування, поради, вказівки комусь (переважно у письмовій формі) з метою оцінки повідомлюваного або прийняття рішення. Наприклад: "Видавництву "Наукова думка" НАН України необхідно розробити та подати на розгляд Бюро Президії НАН України пропозиції щодо реорганізації книготорговельної мережі "Академкнига" та книгарні "Наукова думка".

Аванс — завдаток

Уже з першого погляду помітно, що слова ці різняться походженням. І справді, якщо завдаток — питомо українське, то аванс має кілька етапів переходу в нашу мову. Це переконливо ілюструє Словник іншомовних слів: "Аванс (франц. Avance — виплата наперед < avancer — авансувати < лат. abantiare — просування вперед < лат. Abante — попереду).

Сьогодні кожен знає, що аванс — це "частина грошової суми, яка сплачується наперед у рахунок майбутніх платежів за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги тощо" (Словник термінів ринкової економіки). У такому значенні слово вживалося ще у XIX ст., про що красномовно свідчить українська класична література: "От мені дасте сто тисяч авансу, то я вам на весь завод постачу буряка" (І. Карпенко-Карий). З часом це іншомовне запозичення щораз більше адаптувалося в нашій мові, відбувалася активна розбудова його словотвірного гнізда. Тож нині вільно послуговуємося цілим рядом похідних, як-от: авансовий, авансований, авансування, авансувати, авансодавець, авансотримач тощо.

А що ж означає чи називає давнє українське слово завдаток! Порівняно з авансом воно має більш "прозоре" значення, а тому й віддавна вживалося частіше як у розмовній мові, так і мові фольклору та художньої літератури: "Ударили по руках, пан заплатив завдаток та й розійшлися" (з казки); "Після такого завдатку хлопці трохи присмирніли, відступилися від першого слова, прецінь ще косо поглядаючи один на другого" (І. Франко).

Спробу лексикографічного осмислення цього слова спостерігаємо уже в Словнику Б. Грінченка, де засвідчено його існування в українській мові у двох фонетичних варіантах: завдаток і задаток. Характерно, що вчений не подає жодного тлумачення, а лише підкріплює гасло ілюстраціями: "Добре слово стоїть за завдаток" (Номис); "Я трохи дам завдатку, а там зароблю в кого майструючи та й оплачусь" (Ганна Барвінок). Форму задаток вживала Леся Українка: "Гроші 25 рублів посилаю як задаток на друк моїх віршів".

Натомість Словник української мови детально пояснює, що завдаток - це "наперед видана частина тієї грошової суми, яка має бути виплачена за що-небудь, щоб забезпечити виконання умови", тобто значеннєве збігається із проілюстрованим вище авансом.

Однак такий помітний збіг значень зовсім не означає, що ці слова є взаємозамінними у будь-яких текстах. Мовна практика свідчить, цю їх стилістичне розрізнення все-таки існує: слово аванс термінологізувалося у фінансово-банківській діловій мові, тоді як завдаток має виразніший відтінок розмовності.