Погодити — узгодити

У публіцистичному та офіційно-діловому стилях слова погодити, узгодити часто функціонують як взаємозамінні, хоч кожне має свою сполучуваність.

Говоримо: погодити робочі плани з дирекцією, погодити методи наукових досліджень з експериментальним відділом, погодити проекти з головним архітектором, погодити комерційні справи із законодавчою владою, погодити вимоги до робочого дня з Міністерством охорони праці, погодити умови праці з роботодавцем тощо. У цих висловах змістове навантаження слова погодити виявляється у необхідності згоди вищих інстанцій або посадових осіб робити, планувати, вимагати, діяти так, а не інакше. Таке значення цієї лексеми подає і одинадцятитомний Словник української мови: "одержувати чиє-небудь схвалення, згоду на щось". Отже, стилістично правильними є конструкції, в яких йдеться про певні нормативні, правові, законодавчі і т. ін. акти, документацію, результати наукових досліджень, діяльність різноманітних організацій та установ і т. д., що вимагають дозволу, підтвердження, регулювання, згоди вищих інстанцій, посадових осіб тощо. Погоджувати свої розробки можна також добровільно з авторитетними колами чи окремою людиною. Наприклад: "Затверджені методичні рекомендації щодо підготовки обгрунтування проектів регуляторних актів та Положення про порядок їх підготовки вимагають погодити всі законодавчі акти з вимогами відповідних правових інстанцій".

Слово узгоджувати має інше значення, а саме: "встановлювати відповідність, єдність між чимось": узгодити позиції цивільного і процесуального кодексів, узгодити дії людей всередині колективу, узгодити напрямки діяльності двох інститутів, узгодити роботу Президента і Верховної Ради, узгодити плани з їх реальним утіленням у життя.

Отже, слово узгоджувати доречніше використати, коли йдеться про діяльність двох чи більше суб'єктів. Це можуть бути службові, приватні особи, установи, організації, які шукають гідності, відповідності як у методах, так І в результатах своєї праці. Наприклад: "Нині ситуація змінилася, і діячі православ'я намагаються узгодити своє вчення про абсолютного і всеблагого Bora з реальною дійсністю, теологічне мотивувати участь віруючих у вирішенні сучасних глобальних проблем". Контекст визначає правильний вибір синонімічної одиниці.

Позика — позичка

Спільнокореневість та близькозвучність слів позика і позичка часто призводить до того, що їх вважають і змістове, і стилістично рівноцінними, тобто взаємозамінними. Таке позірне враження підтверджується паралельним вживанням їх у мові засобів масової інформації: "підприємству була надана пільгова безпроцентна позика" і "При виникненні незабезпеченої заборгованості по позичках застосовано особливий режим кредитування". Із таких контекстів пересічному читачеві не завжди вдається вловити значеннєві відтінки, закладені у цих словах. І саме їх спробуймо з'ясувати.

Очевидно, часте сплутування позики та позички зумовлене їх спільним значенням "дія за значенням позичати, позичити", з яким обидва слова функціонують у мові художньої літератури та фольклору: "Батька й матір у такі позики втопив, що й ушей не видно" (Ганна Барвінок); "Вічні позики докучили всім і навіть Маланці" (М. Коцюбинський); "Позика — не штука, то віддача — мука" (А. Головко); "Був голосок, та позички з'їли" (Номис); "Позичка босоніж ходить" (Номис).

За тлумаченнями, поданими в академічному СУМ, виявляємо ще й інші точки значеннєвих перетинів: "фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах", а також "те, що взяте або дане в борг". До речі, Б. Грінченко теж вважав ці слова тотожними за значенням.

То, можливо, й справді з погляду чинної літературної норми немає жодного значення — позика чи позичка вживати в усній та письмовій мові?

Для з'ясування цієї проблеми не зайвим буде врахувати, який саме зміст вкладають у ці поняття фахівці. "Словник термінів ринкової економіки" (К., 1996) зазначає, що позика — це "передача грошей або матеріальних цінностей угодою юридичній або фізичній особі на умовах повернення з виплатою винагороди за позику чи без неї", тоді як позичка — "договір, в силу якого одна сторона (позикодавець) передає позичальнику у власність гроші або речі, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму чи кількість речей такого самого роду і якості".

Таке фахове пояснення розставляє остаточні значеннєві акценти. І тепер розуміємо, що на позначення форми залучення коштів до державного бюджету слід вживати терміносполучення державна позика. А слово позичка у його складі було б недоречне. Так само, як і в словосполученні консолідована позика. Натомість позичка має своє широке коло сполучуваності, як-от: безповоротна, грошова, довгострокова (довготермінова), короткострокова; насіннєва, пільгова, поворотна. Також часто вживаними є вислови позичка під будування; позичка під заставу та ін.

Характерно, що прикметникові похідні теж позиковий та позичковий теж не є взаємозамінними, тому й утворюють специфічні терміносполучення: позикова операція, позиковий лист, позикові зобов'язання. Але: позичковий капітал.

Отже, сьогодні у активному мовному фонді маємо обидва слова — і позика, і позичка. Слід лише зважувати, у яких випадках правильно їх уживати.

Завдання 39. Уважно опрацюйте матеріали зі збірника "Культура слова" Інституту української мови НАН України. Складіть речення з поясненими словами та словосполученнями.