Вміння розмовляти

...Навіщо вирушати на пошуки істини зі супутником, що не вміє йти так рівно й прудко, як треба? Предметові не завдається ніякої шкоди, якщо від нього відступають, щоб знайти правильний спосіб міркувати про нього. Я маю на увазі не прийоми схоластичних силогізмів, а природний спосіб здорової людської тями. До чого це все може привести? Один із опонентів поривається на захід, другий — на схід, обидва втрачають з уваги найголовніше, никаючи в нетрях неістотних дрібниць. Після години бурхливого обговорення, вони вже самі не знають, чого шукають: один поринув на дно, другий занадто високо заліз, третій метнувся вбік. Той чіпляється за одне якесь слово чи порівняння; цей настільки захопився власною промовою, що не чує співбесідника й віддається лише своєму перебігові думок, не зважаючи на ваш. А третій, усвідомлюючи свою недолугість, всього боїться, все відкидає, з порога плутає слова та думки або ж у розпалі дискусії раптом роздратовано вмовкає, напускаючи на себе гордовиту зневагу від досади за своє невігластво чи з фальшивої скромності ухиляється від заперечень. Одному важливо лише завдавати ударів, байдуже, що при цьому він відкриває свої слабкі місця. Другий зважує кожне слово, і воно заступає йому докази. Один діє лише міццю свого голосу й легень. Другий робить висновки, що суперечать його ж аргументам. Цей забиває вам вуха пустослів'ям усіляких передмов і відхилень убік. Той, озброєний лише лайливими словами, шукає будь-якого дріб'язкового приводу, щоб розсваритися й тим самим уникнути співбесіди з людиною, з якою йому годі змагатися інтелектом. І нарешті ще один — найменше стурбований логічністю доказів, — зате він забиває вас у кут діалектикою своїх силогізмів і доймає формулами ораторського мистецтва.

Одне слово, треба жити серед живих людей і не турбуватися про те, а точніше, не втручатися в те, як вода тече під мостом. І правда, чому без усякого роздратування ми бачимо людину кривобоку, клишоногу — і страшенно лютуємо, зустрівшись із людиною, у якої розум недалекий? Джерело цієї зловредної гнівливості — не стільки провинність, скільки — сам суддя. Завжди пам'ятаймо вислів Платона: "Якщо що-небудь, по-моєму, не здорово, то чи не тому, що це я не здоровий? Чи не сам я в цьому винний? Не можна ж мій докір обернути проти мене самого?" Слова — божественно мудрі, вони бичують найпоширенішу з людських облуд (Мішель де Монтень).

Культура мови

...Мовна майстерність здобувається не лише навчанням, сумлінною працею, а й талантом. У понятті "Культура мови" можна виділити кілька рівнів: 1) граматична правильність; 2) стилістична виразність; 3) комунікативна оптимальність; 4) мовна майстерність.

Мовна майстерність талановитого мовця може почати виявлятися уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі опанування мовою. Абсолютно чіткої межі між рівнями немає. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності, тому що неграмотне мовлення не може бути стилістично виразним.

Рівень правильності мовлення досягається при засвоєнні основних норм (вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних) літературної мови.

Стилістична виразність і комунікативна доцільність спираються на здобутки першого рівня — правильності. Проте досягається він дотриманням ще й інших вимог, за якими формуються такі комунікативні якості мови, як точність, логічність, ясність, чистота, виразність, різноманітність, багатство та естетичність виражальних засобів ... (Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько).