Рюкзак — наплечник

Слова рюкзак та наплечник належать до числа тих лексичних синонімів, які стали активно вживатися практично нещодавно.

За тлумачним словником, "сумка, яку носять за плечима", має тільки одну назву — рюкзак, а наплечник не зафіксований узагалі. Однак більш сучасні словники вже відбивають тенденцію до стилістичного "відродження" наплечника. Так, Словник синонімів української мови подає названі слова в одному значеннєвому гнізді, тобто унормовує паралельність уживання іншомовного запозичення рюкзак (нім. Rucksack, від Rucken — спина і Sack — мішок) та його українського відповідника наплечник. Нормативність лексеми наплечник не викликає сумніву також у авторів Нового російсько-українського словника-довідника (за ред. С. Єрмоленко), у якому до російського гасла рюкзак подано відповідниками і наплечник, і рюкзак, але наплечник — на першому місці.

На наших очах це слово почало своє друге життя. І немала заслуга у цьому людей, яких часом називають "мовними консерваторами" чи "мовними традиціоналістами". Вони послідовно і цілеспрямовано віддавали йому перевагу перед вже усталеним, але усе ж іншомовним запозиченням. За останні два десятиліття уживання назви наплечник (як і низки інших слів типу летовище, лещата, лазничка, слухавка) стало модним, до певної міри, навіть знаковим — як свідчення глибокого знання мови, вільного володіння її лексичним фондом. Легко прижилося воно і в мові публіцистики та модерної української літератури, пор.: "І таки незамінними для мандрівників-любителів, навіть тих сучасних, що вирушають у подорож на авто, є наплечники" (з газ.).

Можливо, друге життя слова наплечник — данина мовній моді, що відбиває моду соціокультурну, а можливо — закономірний наслідок активізації глибинних пластів пито мої української лексики. Але у будь-якому разі сьогодні ми констатуємо його популярність не як одиниці периферійної, застарілої чи сленгової, а нормативної, літературної.

Свята чи свята

В українських акцентованих пам'ятках кінця XVI ст. іменник свято у відмінкових формах множини послідовно вживається з наголошеним коренем. Кореневе акцентування у множині (Різдвяні свята, Великодні свята, Зелені свята) має ця лексема у лексикографічних працях кінця XIX — початку XX ст. (у Словниках М. Левченка, М. Уманця і А. Спілки; Словнику української мови за ред. Б. Грінченка). Уперше подвійне наголошування (свята і свята) подає І. Гануш (1884). Сучасні українські словники засвідчують різне наголошування названого слова. У виданнях "Правописний словник" Г. Голоскевича, "Словник наголосів" М. Погрібного, "Українська літературна вимова і наголос" кодифіковано наголос свята, а в Орфографічних словниках 1968 p., 1994 p. — свята. "Орфоепічний словник" М. Погрібного і словник-довідник "Складні випадки наголошення" С. Головащука рекомендують: свята і свята, різдвяні свята, але два свята. В одинадцятитомному Словнику української мови простежується непослідовність щодо засвідчення наголосу в множині згаданого іменника: Зелені свята (т. III, 554) і Зелені свята (т. IX, 105). Така розбіжність у наголошуванні того самого слова пояснюється хитанням мовних норм. Хоч словники переважно рекомендують у множині кореневий наголос свята, протягом двох останніх років по радіо і телебаченню послідовно чуємо лише флексійне наголошування свята. Це впливає і на поширення флексійного наголошування в мовній практиці. Однак варто пам'ятати, що в українській мові існує прикметник святий, у жіночому роді — свята, а мова не любить такого збігу в акцентуванні, бо має бути різниця в наголошуванні іменника і прикметника, які збігаються за написанням.

До речі, колись прикметник святий мав кореневий наголос. Ще й досі таке наголошування виступає як церковне. Можливо, через відштовхування від кореневого наголосу іменника свято у множині (свята) прикметник святий (свята) і перейшов у тип із флексійним акцентуванням.

Можливе протиставлення форм однини й множини, коли наголос виконує розрізнювальну функцію: свята, родовий відмінок однини — свят^`а, називний відмінок множини.

Отже, не варто захоплюватися флексійним наголошуванням іменника свято у множині — свята, як це роблять наші диктори радіо і телебачення, оскільки рекомендованим треба вважати кореневий наголос у множині — свята, а прийнятним (можливим) — свята.