Тема 39. Об’єктивні ознаки співучасті у злочині

План

Вступ.

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині.

2. Множинність учасників.

3. Спільність участі у вчиненні злочину.

4. Проблема встановлення причинного зв’язку між діяннями кожного з співучасників та вчиненим злочином.

Висновки.

Література

1. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − М., 1958.

2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.

3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. − Свердловськ, 1960.

4. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − К., 1969.

5. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.

6. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.

7. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Х., 1997.

8. Солопанов Ю. О соучастии. // Соц. законность. − 1989. − №2. − С. 35-36.

9. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

10. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.

11. Алешин Д.П. Соучастие по уголовному законодательству России и Украины // Российская юстиция. – 2002. - №9. – С.66-68.

Безпосередньому викладу матеріалу повинно передувати обґрунтування актуальності, теоретичного та практичного значення проблематики співучасті в науці кримінального права.

Для глибокого засвоєння цієї теми слід піддати ретельному аналізу визначення співучасті, що міститься у ст. 26 КК України. Спочатку необхідно розібратися у соціальній сутності співучасті, зрозуміти її підвищену суспільну небезпечність.

Характеризуючи множинність співучасників слід зазначити, що не завжди у випадках заподіяння суспільно-небезпечних наслідків двома або більше особами має місце співучасть, також слід підкреслити, що кожен із співучасників має відповідати ознакам суб’єкта злочину, торкнутися питання про посереднє виконавство, тобто саме про той випадок, коли фактично діють дві особи, але неосудна особа чи особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності є як би знаряддям вчинення злочину. Потребує уваги новела щодо форм співучасті, яка закріплена в ст. 28 КК. Саме наявність визначеної кількості осіб (дві або три) для певної форми співучасті обумовило визначення співучасті як участь у вчиненні злочину декількох осіб.

При розкритті спільності як об'єктивної ознаки слід зазначити, що в об’єктивному сенсі спільність - має місце при вчиненні злочину спільними, загальними зусиллями двох або більше суб'єктів, єдності злочинного результату для всіх співучасників, знаходження його у причинному зв'язку з діями кожного співучасника. Слід також відобразити значення ознаки спільності як в об'єктивному так і у суб'єктивному сенсі.

Розкриваючи четверте питання слід показати залежність між діями окремих співучасників та вчиненням злочину загалом, незалежно від виконуваної окремими співучасниками ролей.

У заключній частині потрібно зробити самостійні висновки про ступінь розробки інституту співучісті у законодавстві та науці кримінального права, його значення та перспективи розвитку.

Тема № 40. Суб’єктивні ознаки співучасті у злочині

План

Вступ.

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині.

2. Умисний характер злочинів, що вчинюються у співучасті. Питання про можливість співучасті у необережних злочинах.

3. Спільність умислу співучасників. Проблема одностороннього суб’єктивного зв’язку при співучасті.

4. Характеристика інтелектуального та вольового моменту умислу співучасників.

Висновки.

Література

1. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. − М., 1958.

2. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. − М., 1959.

3. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. − Ч.1. − Свердловск.. − 1960.

4. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. − К., 1969.

5. Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. − М., 1974.

6. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. − К., 1986.

7. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. − Харьков., 1997.

8. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

9. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. – СПб., 2001.

10. Алешин Д.П. Соучастие по уголовному законодательству России и Украины // Российская юстиция. – 2002. - №9. – С.66-68.

Починаючи роботу над темою, слід ретельно проаналізувати законодавче визначення поняття співучасті, що дається в ст. 26 КК України. Доцільно розглянути точки зору А.Н.Трайніна та М.Д.Шаргородського про можливість співучасті у необережних злочинах, а також думку багатьох інших вчених, що обстоювали точку зору про те, що співучасть можлива лише в умисних злочинах, сформулювати власні висновки з цього питання. Проте висновки по даному питанню повинні базуватися не тільки на підставі теоретичних розробок, а перш за все з урахуванням визначення співучасті, яке міститься в ст. 26 КК.

При характеристиці спільності умислу співучасників необхідно описати структуру психологічної спільності співучасників, зазначити необхідний мінімальний психологічний зв'язок між співучасниками, його критерії. Особливу увагу слід приділити науковій дискусії про суб’єктивний зв’язок між співучасниками, ретельно проаналізувати аргументи як прибічників двостороннього суб’єктивного зв’язку, що передбачає знання організатором, підмовником та пособником про діяльність виконавця та бажання спільної з ним діяльності, а також аналогічне знання та прагнення діяти у виконавця, а також і одностороннього суб’єктивного зв’язку, прибічники якого розглядають можливість незнання виконавця про приєднану діяльність інших співучасників.

Характеризуючи умисел співучасників слід вказати на усвідомлення кожним співучасником суспільно небезпечного характеру не лише своїх дій чи бездіяльності, але й суспільно небезпечний характер дій принаймі виконавця злочину та передбачення кожним співучасником злочинного результату, що настає в результаті дій виконавця, бажання чи свідоме припущення кожним співучасником саме цього злочинного результату, причому по відношенню до самого факту сприяння іншій особі умисел співучасника може бути лише прямим. Слід дати аналіз інтелектуального та вольового моментів умислу співучасників, показати співвідношення мотивів та цілей різних співучасників, розглянувши специфічну дворівневість умислу при співучасті.