Кардіоваскулярна (гемодинамічна) гіпертензія

Для артеріальної гіпертензії за коарктації аорти характерні наступні ознаки: добре розвинені м’язи верхньої половини тулуба, від­сутність або послаблення пульсу на стегнових судинах, зміщення меж серця вліво, узури III-IV ребер у задніх відділах, які виявляють під час рентгенологічного дослідження.

Артеріальна гіпертензія у дітей розвивається в разі цілковитої та тривалої атріо-вентрикулярної блокади, її генез пов’язаний з по­довженням діастоли, збільшенням припливу крові до серця та ударного викиду в разі брадикардії. Частіше це виникає в разі природженої блокади.

Застійна серцева недостатність також приводить до виникнення АГ (застійна гіпертензія) в 4-5% випадків, частіше при знач­них ступенях СН і великих термінах захворювання.

Патогенез АГ при СН пов’язаний, вірогідно, з компенсаторним збільшенням периферійного судинного опору за рахунок спазму судин прекапілярного русла у відповідь на знижений серцевий викид. Зменшення ударного і хвилинного об’ємів крові може викликати, з одного боку, гіпоксію вищих вазомоторних центрів, а з другої – ішемію нирок вклю­ченням системи РАА (ренін-ангіотензин II – альдостерон) з наступним підвищенням рівня катехоламінів в крові.

Співпадання підвищення рівня АТ і його зниження та з появою і, відповідно, зникненням набрякового синдрому свідчить на об’єм – (натрій)–залежний характер АГ. Випадіння одного із головних меха­нізмів підтримання АТ супроводжується компенсаторною активацією ін­ших.

Артеріальна гіпертензія помірна (130-180–150/90 мм рт.ст.) має систоло-діастолічний характер і в міру зменшення ударного об’єму крові стає все більш діастолічною.

Перебіг коарктації аорти визначається станом колатерального кро­вообігу, який гірше розвинутий при переддуктивному типі коарктації, що й пояснює його несприятливий прогноз.

В колишні роки без хірургічної корекції 80% хворих помирало від ускладнень АГ в 2-4-й декадах життя. Найбільш розповсюдженими ускладненням були враження серця (50%), внутрішньочерепні крововиливи, в тому числі викликані розривом аневризми церебральних артерій (13%), розшаровування і розрив аорти (20%).

Лікування оперативне, однак, якщо корекція вади здійсню­ється в старшому дитячому віці, то гіпертензія може зберігатися на верхніх кінцівках протягом багатьох років, що потребує постійного курсового призначення гіпотензивних засобів, частіше інгібіторів АПФ, антагоністів кальцію.

Лікування. Артеріальна гіпертензія при серцевій недостатності з успіхом лікується серцевими глікозидами і діуретиками, а також інгібіторами АПФ. Відзначають високу ефективність комбінова­ної терапії інгібіторами АПФ і α-, β-адренорецептером карведілолом.

Нейрогенні артеріальні гіпертензії

Нейрогенні артеріальні гіпертензії обумовлені первинним уражен­ням головного і спинного мозку запального та дистрофічно-ішемічного генезу.

Так, спостерігається стійке підвищення АТ при діенцефальному синдромі, вертебро-базилярній недостатності, шийному остеохондрозі, при внутрішньочерепній гіпертензії, порушеннях мозкової і ліквородинаміки, а також при енцефалітах. До нейрогенної відносять і психогену АГ.

Окрім хронічної АГ при нейрогенних ушкодженнях мозку інколи ви­никають кризові стани внаслідок підвищення внутрішньомозкового тиску (при запальних ураженнях мозку, а також при пухлинах, травмах мозку та ін.) їх часто об’єднують терміном «синдром Пенфілда».

Клінічно синдром Пенфілда характеризується пароксизмальними підйомами АТ, які нагадують кризи при феохромоцитомі (псевдофеохромоцитома), тахікардією, головним болем, запамороченнями, ністагмом, судомами, болями в животі, пітливістю, слюнотечею.

Необхідно відмітити, що нейрогенні АГ можуть бути пов’язані з важкими стресорними реакціями, які викликають гостре підвищення то­нусу симпатичної нервової системи (значне емоційне напруження, травма, больовий синдром та ін.) і супроводжується гіперренінеміею, гіперглі­кемією та іншими метаболічними зрушеннями.

ЕКЗОГЕННІ ( ЛІКАРСЬКІ ТА ІНШІ ) АРТЕРІАЛЬНІ ГІПЕРТЕНЗІЇ

Екзогенні (лікарські та інші) артеріальні гіпертензії можуть розвиватися внаслідок нераціонального або тривалого застосування нижчеперерахованих препаратів та речовин.

1. Глюкокортикостероїди. Розвивається синдром Кушинга (екзогенний) з характерними порушеннями вуглеводного, жирового, білкового та мінерального обмінів. Артеріальна гі­пертензія систоло-діастолічного типу зі стабільним підвищен­ням АТ (до 140-150/90-95 мм рт.ст.), розвитком дистрофії міо­карда, порушеннями серцевого ритму та провідності. В лікуванні застосовують діуретики зі спіронолактоном або без нього.

2. Пероральні контрацептиви. Тривале застосування пероральних контрацептивів (комбінація естрогенів з прогестеронами) на протязі декількох років може викликати в 5% молодих жінок помірну систоло-діастолічну гіпертензію.

У жінок, які використовують пероральні контрацептиви, АГ виявляється в 3-4 рази частіше, ніж у жінок, які не застосо­вують ці препарати. Особливо часто це відбувається при наяв­ності супутнього ожиріння і палінні.

В патогенезі передбачають роль підвищеного утворення в печінці субстрату реніна з наступним виникненням гіперренінемії і АГ. Гіпертензія протікає нетяжко і зменшується через 3-6 місяців після відміни препаратів.

3. Симпатоміметики (адреналін, норадреналін, гутрон та ін.). Їх тривале застосування викликає вазоконстрикцію з підвищенням як судинного опору, так і серцевого викиду. Ці сполуки входять до складу анорексантів та деяких препара­тів, які використовуються наркоманами. Підвищується САТ, ДАТ, середні АТ і ЧСС. Лабеталол ефективно купірує їх дію.

4. Циклоспорин, НПЗЗ (індометацин, вольтарен та ін.). Пригнічуючи синтез судинорозширюючих простагландинів, вони зменшують активність депресорних систем і викликають розвиток систоло-діастолічної АГ.

Лікування. При застосуванні циклоспорину не слід призначати препарати, які сповільнюють його метаболізм (ділтіазем, нікардипін, верапаміл), а призначити лабеталол або центральні α-адреностимулятори. Замість НПЗЗ можна перейти на приймання парацетамолу або використати ефективну дозу гіпотензивних засобів.

5. Кокаїн. Вважається, що до 3-4% молодих людей вживають наркотики, серед яких домінуючими є підлітки та юнаки 11-17 років. В Росії опіатна наркоманія складає 50-60% усіх видів наркоманії. Кокаїн стимулює звільнення норадреналіну і галь­мує його зворотне захоплення нервовими закінченнями, що суп­роводжується вазоконстрикцїєю з підвищенням САТ, ДАТ, серед­нього АТ, ЧСС, аритміями, судомами.

Лікування: призначаються гіпотензивні (фентоламін) і антиаритмічні (Я-адреноблокатори) препарати.

6. Алкоголь. Хронічна зловживання алкоголю є причиною роз­витку АГ у 10% юнаків та молодих чоловіків.

7. Лакриця. Лакричний корінь (корінь солодки) міститься в деяких сортах жувального тютюну, входить до складу ряду відхаркувальних, шлункових, сечогінних та інших лікарських засо­бів. Присутня в ньому гліциринова кислота здібна викликати «лакричну гіпертензію», яка нагадує по клінічній картині син­дром Конна (гіпокаліемія, алкалоз, затримка натрію і води та ін.).

Лікування: призначаються діуретики в поєднанні зі спіронолактоном.

8. Гіпертонічні кризи можливі при отруєні свинцем, талієм, тираміном які викликають токсичне ураження симпатичної нервової системи. Крім того, тирамін володіє прямим пресорним ефектом.

Лікування: Застосовують фентоламін, який уводять в/в.