Медикаментозна терапія

Завжди перед лікарем виникає питання: що для дитини та підлітка найнебезпечніші – артеріальна гіпертензія, чи прийом антигіпертензивних препаратів?

Дійсно, ризик виникнення таких життєзагрожуючих станів, як інфа­ркт, інсульт, раптової смерті у підлітків значно нижчий, ніж у осіб похилого віку.

Медикаментозне лікування дітей та підлітків з первинною артері­альною гіпертензією слід проводити так, щоб за мінімальних доз і найменшої кількості препаратів досягти максимально можливого та стійкого гіпотензивного ефекту.

Стійка нормалізація АТ, інших гемодинамічних параметрів, зникнення суб’єктивних симптомів є показанням до відміни препаратів.

Перерву в медикаментозному лікуванні слід використовувати для продовження інших немедикаментозних та оздоровчих заходів.

Нове підвищення АТ є показанням для відновлення приймання гіпо­тензивних і седативних засобів.

Більшість хворих дітей та підлітків з ВСД та АГ не потребують медикаментозної гіпотензивної терапії.

Показання до призначення медикаментозної та іншої симптоматичної терапії:

1. Лабільне або стабільне підвищення САТ на 10-15 мм рт.ст., а ДАТ на 5-10 мм рт.ст. вище вікової норми, кризовий перебіг АГ.

2. Неадекватна реакція ЧСС і АТ (особливо ДАТ) на функціональну пробу з дозованим фізичним навантаженням.

3. Відсутність ефекту від немедикаментозної терапії протягом 6-12 місяців.

4. Наявність більше двох факторів ризику розвитку ЕГ (обтяжена спадковість, ожиріння, підвищене вживання солі та «сільчутливість», гіподинамія, паління та вживання алкоголю, травми че­репа в анамнезі, тривалий емоційний стрес), найбільш важливим із яких є генетична обтяженість по АГ.

В останніх рекомендаціях В003 і МТГ (1999) зазначено, що як препарати першого ряду слід використовувати антигіпертензивні препарати шести класів:

1/ діуретики;

2/ блокатори Я-адренорепепторів;

З/ антагоністи кальцію;

4/ блокатори α-адренорепепторів;

5/ інгібітори АПФ;

6/ блокатори /антагоністи/ рецепторів ангіотензину II.

Препаратами другого ряду є:

1/ α1 – адреноблокатори;

2/ алкалоїди раувольфії;

З/ центральні α2 – агоністи (клонідін, гуанабенз, гуанфацин, метилдопа);

4/ прямі вазодилататори (гідралазин, міноксиділ).

Є також нові препарати, до яких належать агоністи імідозолінових рецепторів (моксонідін, рилменідін), інгібітори нейтральної пептидази, антагоністи ендотеліну.

Вибір препаратів для лікування кожного конкретного хворого залишається за лікарем і залежить від багатьох факторів.

Існують рекомендації В003.І МТТ (1999) щодо вибору антигіпертензивних препаратів (табл. 12).

Медикаментозна терапія проводиться на фоні продовження немедикаментозного лікування і проведення заходів по нормалізації стилю життя. Лікування АГ краще починати з фітотерапії, схема і засоби якої за­лежать від психоемоційного статусу дитини і типу його гемодинаміки.

Дітям з симпатикотонією, психоемоційним напруже­нням і гіперкінетичним типом кровообігу призначають рослинні препарати, які володіють седативною дією: бояришник, пустирник, багульник, звіробій, валер’яна або збори трав.

При гіперкінезії можна застосовувати настій кореня шлемника байкальського і кори або листків евкомії.

При АГ, яка супроводжується церебральною симптоматикою, тахікар­дією і неврозом, добрий ефект чинить д е в і н к а м (вінкамін) по 5-10 мг 3 рази на добу до отримання ефекту із наступним переходом на половинну дозу 2 рази в день протягам 1-1,5 місяців.

Денні транквілізатори:тиреодазин (сонапакс) по 20-50 мг/кг/добу; фенібут по 0,25-0,75 г/добу; при м’язовому напру­женні, неспокою, безсонні – феназепам по 0,5-1,5 мг/добу.

При відсутності ефекту від цієї терапії протягом 3 місяців і збереженні гіперкінетичного типу кровообігу з тахіаритміею, переважним підвищенням САТ, поганому самопочутті і зниженні толерантності до навантажень препаратами вибору є Я-а д р е н о- б л о к а т о р и (пропранолон, обзідан, віскен та ін.).

У 10% хворих може відзначатись резистентність до Я-адреноблокаторів і у 26% – підвищена чутливість до них (появлення судинних розладів і неадекватне підвищення ДАТ). Тому перед початком лікування бажано провести пробу на індивідуальну чутливість до препарату.

Таблиця 12