Профілактика артеріальної гіпотензії

Профілактика артеріальної гіпотензії складається з:

• упорядкування раціонального режиму активності та відпочинку, харчування;

• лікування астеноневротичного синдрому;

• збільшення фізичної м’язової активності;

• проведення постійних гідропроцедур;

• санаторно-курортного лікування.

Раціоналізація режиму активності та відпочинку складається з за­безпечення нічного сна достатньої тривалості (не менше 8-9 годин) і денного відпочинку (не менше 1 години). Необхідно приймати їжу не менше 5 разів на добу, раціон повинен містити підвищену кількість тваринних білків (м’ясо, риба, яйця, сир та ін.) і вуглеводів ( у вигляді меду).

Рекомендується вживати достатню кількість рідини у вигляді соків, відварів шипшини, тонізуючих напоїв, свіжозавареного чаю, чорної кави.

Можна дещо збільшити кількість споживаного хлориду натрію.

Обов’язкові щоденні фізичні вправи з тренінгом вестибулярного апарата, спортивне плавання, взимку – прогулянки на лижах.

Обов’язково щоденний самомасаж, приймається прохолодний душ вранці і ввечері.

Ці профілактичні заходи слід проводити постійно. Важливо вироби­ти у дитини і підлітка психологічний стереотип на багато років жит­тя, що допоможе краще переносити можливі стресові ситуації.

Пролапс мітрального клапана

Найбільш розповсюдженою формою порушення структури і функції клапанного апарату серця є пролапс мітрального клапана (ПМК). Рідше виявляється пролапс аортального клапана (ПАК) і тристулкового клапа­на (ПТК). Нерідко виявляється сполучене пролабування клапанів.

Пролапс мітрального клапана представляє собою окрему нозологічну форму неревматичних уражень мітрального клапана і належить до морфо­логічної групи некоронарогенних хвороб та ушкоджень серця.

Пролапс мітрального клапана – це клініко-анатомічний синдром, який характеризується аномальним прогинанням стулок у ліве передсер­дя під час систоли та супроводжується розвитком мітральної регургітації.

Вперше термін «пролапс мітрального клапана» запропонував І. Кriley у 1966 році.

Поширеність цього захворювання серед дорослого населення колива­ється від 0,5 до 38%, а частота його в загальній популяції не пере­вищує 5%. Частота ПМК у дітей у популяції коливається від 2,2 до 14%. Пролапс мітрального клапана частіше виявляється у віці 9-15 років, хоча можливий і у новонароджених.

Такі великі розбіжності за частотою виявлення ПМК, за даними різ­них авторів, залежить від методу і критеріїв його діагностики.

І на сьогоднішній час існує значна гіпердіагностика і неоднозна­чність трактування цього захворювання, а також відсутні єдині схеми лікування та диспансерного спостереження за дітьми з різними клініч­ними проявами ПМК.

Це нерідко призводить до недооцінки виникнення можливих усклад­нень, з одного боку, та до призначення великої кількості медикамен­тів, невиправданим обмеженням дітей щодо занять фізичною культурою та спортом, з іншого.

Актуальність даної проблеми підкреслюється зростанням частоти випадків раптової серцевої смерті у дорослих людей з ПМК, що потре­бує своєчасних профілактичних заходів ще у дитячому віці.

Класифікація ПМК. Розрізняють первинний (ідіопатичний) ПМК, який має нозологічну самостійність, та вторинний.

Розвиток первинного ПМК обумовлено міксоматозною тран­сформацією клапанного апарата серця, проліферацією губчатої зони кла­пана, накопиченням кислих мукополісахаридів, фрагментацією колагено­вих волокон та заміною їх кислими глікозаміногліканами.

Вторинні пролапси нерідко формуються внаслідок різних вражень серця: постгіпоксичні і токсико-інфекційні кардіопатії, природжені вади серця (дефекти міжшлуночкової і міжпередсердної перегородок, аномалія Ебштейна та ін.). природжена патологія провід­ної системи серця, ревматизм, неревматичні кардити, кардіоміопатії, первинна легенева гіпертензія (хвороба Аерса), нейроендокринні і ме­таболічні захворювання (вегетативно-судинна дисфункція, неврози, істерія тощо) або спадкового захворювання сполучної тканини (синд­ром Марфана, Елерса-Данлоса тощо), малих аномалій розвитку, що мають єдину генетичну основу.

З 1981 р. використовується робоча класифікація ПМК, яка була за­пропонована Н.Я.Мухарлямовим. Згідно з нею, ПМК розрізняють:

• За формою (вроджений, набутий або ідіопатичний).

• За кількістю уражених стулок МК (однієї, обох).

• За часом виникнення (ранньосистолічний, пізньосистолічний, пансистолічиий).

• За ступенем пролабування стулок (I, II , III ст.).

• За наявністю порушень внутрішньосерцевої гемодинаміки (без мітральної регургітацїї, з мітральною регургітаціею).

• За перебігом (асимптаматичний, легкий, середньої важкості, важкий).

Для оцінки ступеня міксоматозної дегенерації доцільно використо­вувати класифікацію Я.А.Сторажакової (1997):

I ступінь, мінімальний – потовщення стулки або стулок на 3-5 мм, акроподібна деформація мітрального отвору у межах 1-2 сег­ментів, змикання стулок не порушене.

II ступінь, помірний – потовщення на 5-8 мм, подовження стулок, глибина пролабування понад 10 мм, деформація контуру мітра­льного отвору у межах кількох сегментів, розтягування хорд, можливі поодинокі їх розриви, мітральне кільце помірно розширене, змикання порушене або відсутнє.

III ступінь, значний – потовщення стулок понад 8 мм, їх подовження, максимальна глибина пролабування, численні розриви хорд, значне розширення мітрального кільця, змикання відсутнє, систолічна сепарація стулок, можливий багатоклапанний пролапс, розширення коре­ня аорти.

Г.Дорофеева і А.Чуриліна (1999) запропонували таку класифікацію ПМК І ПКС (пролапсу клапанів серця).

1. За етіопатогенезом:

А. Ізольований ПМК або ПКС.

В. ПМК або ПКС у разі захворювань серця і (або) сполучної тканини (деякі є основним захворюванням).

• За захворювань серця:

а/ природжених (вказати конкретно яких);

б/ набутих (вказати конкретно яких).

• За захворювань сполучної тканини:

а/ природжених (вказати конкретно яких);

б/ набутих (вказати конкретно яких).

2. За ураженням клапанів серця:

• Пролапс мітрального клапана (ПМК):

а/ передньої стулки;

б/ задньої стулки;

в/ обох стулок.

• Пролапс немітрального клапана (вказати якого).

• Багатоклапанний пролапс (вказати яких клапанів).

3. За ступенем пролабування стулок:

• І ступеня /3-5 мм/;

• II ступеня /6-9 мм/;

• III ступеня /понад 9 мм/.

4. За геодинамічною характеристикою:

• Без ретургітації;

• З регургітаціею.

5. За провідним клінічним симптомокомплексом (варіантом):

• Малосимптомний;

• Псевдокоронарний;

• Аритмічний;

• Астеноневротичний;

• Синкопальний.

6. За перебігом (за даними повторного обстеження):

• Непостійний;

• Стабільний;

• Прогресуючий;

• Регресуючий.

7. За наявністю ускладнень:

• Без ускладнень;

• З ускладненнями.

В сучасній зарубіжній медичній практиці використовується класи­фікація ПМК, в основу якої закладено ступінь міксоматозу мітрального клапана (С.М. Schannwell та ін.,2001):

1. Класичний ПМК – пролабування стулки МК більш ніж як на 2 мм та потовщення стулки МК до 5 мм та більше;

2. Некласичний ПМК – пролабування стулки МК більш як на 2 мм та потовщення стулки МК менше ніж 5 мм.

Розрізняють ПМК «аускультативний» (з типовими аускультативними змінами у вигляді клацання і /чи пізньосистолічного шуму) і «німий», що виявляють тільки під час ехокардіографії (ЕхоКГ). За даними Н.А. Белоконь та М.Б. Кубергер (1987), аускультативна форма частіше трапляється у дівчаток, німа – однаково поширена у хлопчиків і дів­чаток.

У дітей відзначаються різні варіанти ПМК: як первинні, так і вто­ринні, а також «аускультативні» і «німі» Для дітей раннього віку з високим інфекційним індексом та однаковою обтяженістю щодо захворю­вання серця був характерний вторинний ПМК.

Клініка ПМК

• клінічні прояви захворювання визначаються переважно ступенем сполучнотканинної дисплазії та вегетативними порушеннями;

• у більшості дітей із ПМК скарг немає і його виявляють випадково при аускультації або під час ехокардіографії;

• найчастішою скаргою у дітей, особливо в препубертатному і пубер­татному віці, є біль у ділянці серця, який має різний характер, тривалість, іррадіацію. Інколи фізичне навантаження сприяє пере­ключення уваги дитини на зникнення болю;

• більше ніж у 2/3 хворих при ПМК виявляються типові міофасціальні болі у ділянці грудної клітки;

• Іноді біль у лівій половині грудної клітки пов’язують з наявні­стю органічних змін з боку верхнього відділу шлунково-кишкового тракту;

• у більшості дітей з ПМК відзначаються скарги неврогенного ха­рактеру, що мають виражений дисвегетативний характер: слабкість, запаморочення, головний біль, швидка втомлюваність, задишка, від­чуття серцебиття, схильність до синкопальних нападів;

• у низці випадків головний біль виникає вранці, поєднується з порушенням сну, тривогою, запамороченнями. Кількість скарг збіль­шується пропорціонально віку хворих;

• задишка, втомлюваність, слабкість не корелюють із вираженістю гемодинамічних порушень та толерантністю до фізичного наванта­ження, а мають психоневротичний генез;

• часто відзначається гіпервентиляційний синдром у вигляді глибо­ких вдихів, періодичних апное, відчуття недостачі повітря, в ос­нові якого лежить невроз дихального центру;

• .серед дітей із ПМК часто спостерігається диспластичний тип фі­зичного розвитку: астенічна конституція за високого зросту або зниження фізичного розвитку, вузька грудна клітка, лійкоподібна груднина, підвищена рухливість дрібних суглобів, слабкий розви­ток м’язової системи, готичне піднебіння, кіфоз, сколіоз, міопія тощо.