І змістовний модуль розділ і. Вступ. Рівні організації живої системи

1.1.Предмет, завдання, методи анатомії і фізіології

Анатомія і фізіологія належать до біологічних наук, які вивчають живі організми.

Анатомія людини – наука про зовнішню форму і внутрішню будову людського організму. Вивчення будови людського організму і окремих його органів здійснюється у зв’язку з виконуваними функціями.

Слово “анатомія” означає розтин, розсікання і походить від грецького слова anatome – розтин. Це тому, що довгий час основним методом, яким користувались учені при вивченні будови тіла людини, був метод розтину трупа з допомогою ножа. Цей метод і тепер широко використовується в анатомії. Але, крім цього метода, сучасна анатомія використовує такі методи дослідження: препарування, антропометрія (вимірювання основних величин людського тіла: ваги, об’єму грудної клітки, сили м’язів і т.д.), рентгенологічний, ін’єкції, вивчення анатомії на живій людині та ін.

Фізіологія – наука про функції, тобто життєву діяльність окремих органів, їх систем і всього організму в цілому. Завдання фізіології полягає у вивченні життєвих процесів, що відбуваються в організмі людини, їх взаємозв’язків та встановлення загальних закономірностей, що лежать в основі цих процесів. Фізіологія вивчає життєдіяльність організму у взаємодії з зовнішніми умовами його існування.

Слово “ фізіологія” походить від двох грецьких слів: physis—природа 1оgos — наука. Стародавні греки фізіологією називали науку про всю природу. Тепер фізіологія — одна з галузей біології, науки, яка вивчає загальні законом)рності органічного світу.

Фізіологія належить до експериментальних наук, бо основним її мето­дом дослідження є експеримент (дослід). Усі основні положення фізіології базуються на точно встановлених фактах, добутих шляхом експерименту.

Довгий час фізіологи вивчали життеві процеси, що відбуваються в організмі, застосовуючи вівісекцію, тобто розтин живої тварини. При таких гострих дослідах організму завдається тяжких ушкоджень, порушується хід фізіологічних процесів у ньому.

Іноді фізіологи проводять спостереження над діяльністю ізольованих, видалених з організму органів, які вміщують у відповідні умови. Але цей метод не дає можливості вивчити діяльність органу у його взаємодії з іншими органами, залежно від впливів на нього інших органів і в першу чергу нервової системи.

Великий російський вчений I. П. Павлов створив принципово новий метод вивчення фізіологічних процесів. Він різко критикував метод гострих дослідів, при яких порушується цілісність організму. Розроблений I. П. Павловим метод хронічного досліду дає змогу найскладніші фізіологічні процеси вивчати на здоровому, цілісному організмі тварини, який перебуває в нормальній взаємодії з навколишнім середовищем. Метод цей полягає в тому, що вивідну протоку тієї чи іншої залози виводять на поверхню тіла. Якщо ж внутрішній орган не має вивідної протоки (наприклад, шлунок, кишечник), то в його стінці роблять отвір, у який вставляють фістульну трубку, що затуляється корком. Через фістульну трубку або через отвір виведеної назовні протоки можна збирати речовини, які виробляє той чи інший орган. Тварина після таких операцій швидко одужує і стає об'єктом довготривалих спостережень, іноді протягом багатьох років. Фізіологічні процеси, таким чином, вивчають на цілком здоровому, нормаль­ному організмі.

Для вивчення функцій центральної нервової системи, зокрема найвищого його відділу — кори півкуль головного мозку, I. П. Павлов розробив спеціальний метод—метод умовних рефлексів, який дає змогу цілком об'єктивно вивчати найскладніші фізіологічн1 процеси, що відбуваються у клітинах кори головного мозку, проявом яких є психічна, або вища нервова діяльність.