1.2.Зв’язок анатомії і вікової фізіології з педагогікою, психологією, педіатрією, медициною

Знання анатомії і фізіології людини, а особливо анатомії і фізіології дитячого організму має виключно велике значення для педагогіки, психо­логії, шкільної гігієни, фізичного виховання.

Знаючи вікові особливості дітей, вчитель на основі закономірностей вікового розвитку може правильно навчати і всебічно виховувати їх. Без знання особливостей будови і життєвих функцій ростучого організму, умов необхідних для нормального розвитку дитини, не можна правильно поставити навчальну і виховну роботу в школі, зокрема правильно дозу­вати розумове і фізичне навантаження дітей, правильно побудувати систе­му фізичних і спортивних вправ, які повинні виховувати здорову, красиву і життєрадісну людину. Знання особливостей розвитку дитячого організму необхідне вчителеві і при розробці та проведенні заходів з особис­тої та громадської гігієни, оскільки вчитель є основним носієм гігієнічних знань у школі і безпосереднім вихователем в учнів санітарно-гігієнічних навичок.

Виховання - де активний цілеспрямований і систематичний вплив дорослих на психічний та фізичний розвиток дітей. Метою виховання є формування світогляду, розвиток характеру і волі, навичок і смаків, усебічний фізичний розвиток, зміцнення здоров’я і підготовка до праці. Тільки в тому випадку, коли педагоги, вихователі знайомі з основами анатомії, фізіології та психології дитини як предмета виховання, вони можуть вести вихован­ня цілеспрямовано, при цьому враховувати, розвивати і вдосконалю­вати фізичні та розумові здібності дітей. Естетичне і розумове виховання, виховання почуттів, абстрактного мислення, активізації сві­домості учня, його пізнавальної діяльності успішно здійснюється тільки на основі знань анатомо-фізіологічних та психологічних особливос­тей дитини.

Діяльність є основним фактором розвитку організму, що росте. Його здоров'я визначається перш за все створенням сприятливих умов для різних видів діяльності в навчально-виховних закладах і вдома, раціональним харчуванням, правильним чергуванням праці і відпочин­ку, виконанням правил особистої гігієни, попередженням шкідливих звичок. Раціональний режим передбачає відповідність його змісту, організації і побудови певним гігієнічним принципам. Ці принципи обумовлені законами вищої нервової діяльності людини та анатомо-фізіологічними особливостями і психологічними можливостями організ­му дитини.

Перед національною школою стоїть надзвичайно важливе завдання — виховання всебічно розвиненого підростаючого покоління. Щоб правильно і успішно виховувати і навчати, необхідно знати вікові особливості і вікові можли­вості дітей, враховувати їх психічний і фізичний розвиток в різні вікові періоди життя.

Звичайно, кожен учитель мусить чітко уявляти собі мету і завдання своєї педагогічної роботи, володіти достатніми знаннями і вміннями з своєї спеціальності і добре володіти методами навчання і виховання дітей. Але, крім того, він повинен знати кожну дитину, яку він виховує, врахо­вувати її сили і можливості, нахили й інтереси в процесі їх розвитку.

Багато уваги приділяли побудові навчально-виховного процесу згідно з віковими особливостями учнів видатні російські і радянські педагоги — К. Д. Ушинський, П. Ф. Лесгафт, В.О.Сухомлинський, А. С. Макаренко, ве­ликий фізіолог І. П. Павлов та інші, а також іноземні класики педагогіки - Ян Коменський, Жан-Жак Руссо, Йоганн Генріх Песталоцці та ін.

К. Д. Ушинський у своїй класичній праці «Людина як предмет вихо­вання» підкреслював: «Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх від­ношеннях, то вона повинна попереду пізнати її також в усіх відношеннях» . П. Ф. Лесгафт настоював на глибокому вивченні анатомо-фізіологічних особливостей дітей при їх оздоровленні і фізичному вихованні.

Величезну роль відіграє вікова фізіологія в галузі спеціальної педагогіки - навчанні і вихованні дітей і підлітків з вадами розвитку, при розробці гігієнічних вимог до бу­динків і обладнання шкіл та інтернатів для сліпих, глухонімих та розумове відсталих дітей (олігофреників).

Кожен вчитель, особливо класний керівник, повинен приділять велику увагу фізичному вихованні учнів, оскільки рухова діяльність є головним фактором розвитку організму дітей та підлітків. Фізичні вправи приводять в дію м’язову систему, посилюють діяльність і всіх інших органів і систем, посилюючи тим самим загальний обмін і функ­ціональні можливості організму. Тому школяри, що регулярно займають­ся фізичними вправами, добре фізично розвинені, мають кращу успішність в школі, швидше оволодівають операціями під час трудового навчання тощо.

Фізичні вправи повинні проводитись систематично, бути суворо дозованими з врахуванням віку, статі та фізичної підготованості учнів. Наприклад, при виконанні вправ на силу, виносливість і швидкість норми для дівчаток знижуються, обмежуються також вправи в висінні, лазінні, виключаються вправи в стрибках з висоти на тверду поверхню, при виконанні яких можливе зміщення кісток тазу, що не повністю зрослися. При заняттях з дівчатками старших класів повинні виконуватись вправи, які сприяють зміцненню м’язів черевного пресу, вправи на ритміку та пластику рухів, які проводяться у формі художньої гімнастики з використанням елементів танцю.

Враховуючи те, що підлітки схильні переоцінювати свої сили і можливості, слід суворо дозувати фізичне навантаження і не дозволяти багато силових вправ, що може несприятливо вплинуть на рості і функціональному стані серцево-судинної, кісткової та інших систем організму.

Фізичне навантаження повинно збільшуватись поступово, важ­кі вправи повинні чергуватися з легкими. Інакше заняття фізични­ми вправами можуть привести до перенапруження і втоми учнів (порушення координації рухів, погіршення самопочуття, поява дратівливості, блідості, болів в ділянці серця тощо).

Фізичні вправи досягають найбільшого оздоровчого ефекту, яки вони проводяться у відповідності з гігієнічними умовами, з максимальним використанням природних факторів (сонце, повітря, вода).