Розділ хіі. Анатомія та фізіологія органів виділення дитини

12.1.Значення процесів виділення

В процесі обміну речовин утворюються продукти розпаду. Частина цих продуктів використовується організмом, інші вида­ляються з нього.

Мал. 30.

Через легені виводяться із організму вуглекислий газ, вода і леткі речовини. Кишки виділяють деякі солі у складі калу, потові залози — воду, солі, органічні речовини.

Основна роль у видільних процесах належить сечовим органам, які виводять із організму воду, солі, аміак, сечовину, сечову кислоту, сірчанокислі солі та інші.

До сечової системи належать нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник. Нирки утворюють сечу, інші органи — сечові шляхи. За нормальних умов нирки виконують три основні функції:

1) регулюють склад позаклітинної рідини та кислотно-основний стан організму;

2) забезпечують виведення з організму токсичних речовин та про­дуктів метаболізму;

3) секретують ренін та місцеві тканинні гормони (кініни, простаглан­дини), які впливають на тонус судин та інтенсивнісгь ниркового крово­обігу, еритропоетини та інгібітори еритропоезу, перетворюють вітамін D на активну форму.

Нирки закладаються на 3-му тижні ембріонального життя зародка і проходять три стадії розвитку: пронефрос; мезонефрос; метанефрос.

Через нирки видаляються деякі отруйні речовини, що утво­рюються в організмі або вживаються у вигляді ліків.

Нирки підтримують певну сталу реакцію крові. При накопи­ченні в крові кислих або лужних продуктів обміну через нирки збільшується виділення надлишків відповідних солей. У підтри­манні сталості реакції крові дуже важливу роль відіграє здат­ність нирок синтезувати аміак, який зв'язує кислі продукти, за­міщаючи в них натрій і калій. При цьому утворюються амонієві солі, які виводяться у складі сечі, а натрій і калій зберігаються для потреб організму.

2.Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи

Нирки (Їх дві — права і ліва) мають форму бобу; зовніш­ній край нирки опуклий, внутрішній — угнутий. Вони червоно-бурого кольору, масою близько 120 г.

Мал. 30. Схема будови нирки

Розташовані нирки в поперековій області по обох боках хребта на рівні XII грудного, І і II поперекових хребців. Права нирка лежить на 2...3см нижче лівої. До верхнього кінця кож­ної нирки прилягає надниркова залоза.

На угнутому, внутрішньому, краєві нирки є глибока вирізка. Це ворота нирки. Сюди входить артерія, а виходять ниркова вена і сечовід.

Речовина нирки вкрита щільною, яка легко знімається, фіб­розною капсулою. Зовні нирки знаходиться шар жирової кліт­ковини — жирова капсула.

Мал. 32. Схема будови нефрона

В нирках відбувається процес утворення сечі Із речовин, що їх приносить кров. Будова нирки складна. В ній розрізняють зовнішній, темніший, кірковий шар і внутрішній, моаковий, шар .

Кіркова речовина нирки займає всю периферію нирки, у ви­гляді стовпчиків входить у мозкову речовину і поділяє її на 15...20 поперечних пірамід, основи яких повернені назовні, до кіркової речовини, а верхівки — до ниркової миски.

Кіркова речовина нирки червоно-бурого кольору, товщина її 5...7 мм, мозкова речовина нирки світліша.

Структурна і функціональна одиниця нирки — тільце нирки (нефрон). У кожній нирці нараховують близько 1 млн. мікро­скопічних тілець.

Тільце нирки (рис. 56) починається в кірковій речовині не­великою капсулою, що має форму двостінної чаші, всередині якої знаходиться клубочок кровоносних капілярів. Між стінка­ми капсули є порожнина, від якої починається нирковий ка­надець. Він звивається і потім переходить у мозковий шар. Це звивистий нирковий канадець. В мозковому шарі нирки канадець випрямляється, утворює петлю і повертається у кірковий шар. Тут сечовий канадець знову закручується і потім впадає у вивідну протоку — збірну ниркову трубочку. Збірні ниркові трубочки, зливаючись, утво­рюють загальні вивідні протоки. Ці протоки проходять через мозковий шар нирки до верхівок пірамід.

Кожні 2—3 ниркові піраміди своїми вершинами зливаються разом, утворюючи сосочок. На сосочках є численні отвори, яки­ми закінчуються вивідні трубочки, що відкриваються в чашечки. Чашечки е початком сечовидільних шляхів. Малі ниркові ча­шечки, зливаючись одна з однією, утворюють 2—3 великі нир­кові чашки, які в свою чергу переходять у ниркову миску.

Ниркова миска — лійкоподібна, сплющена порожнина з тон­кими стінками. Сеча із ниркових мисок надходить у сечоводи, які сполучені з сечовим міхуром.

Загальна довжина канальців одного тільця нирки досягав 32...50 мм. У нирках є приблизно 130 км трубочок, по яких проходить рідина. Щодоби у нирках фільтрується близько 170л рідини, яка концентрується приблизно в 1,5 л сечі і виділяється із організму в навколишнє середовище.

Сеча з ниркової миски по сечоводах надходить в сечовий міхур.

Сечоводи мають вигляд трубочок, які з’єднують нирку з сечовим міхуром. Стінки сечоводів складаються з трьох оболонок: внутрішньої слизової, середньої м’язової (гладенькі м’язи) і зовнішньої сполучнотканинної.

Мал. 31. Загальний план будови сечовивідної системи

Сечовий міхур – це порожнистий орган, місткість якого досягає в дитини 1 року – 200мл., в 10-річної дитини – 600-900мл і в дорослої людини – 2000-2800 мл. Розташований сечовий міхур у порожнині таза. Стінка його складається з таких самих шарів, як і стінка сечоводів, тільки значно товщий м’язовий шар. Слизова оболонка утворює численні складки, які при наповненні міхура розправляються.

Сеча в нирках утворюється безперервно, але по сечоводах надходить у сечовий міхур внаслідок перистальтичних скорочень м’язового шару стінок сечоводів невеликими порціями. Тому сеча проходить по сечоводах навіть і тоді, коли людина лежить у горизонтальному положенні. Через стінку сечового міхура сечоводи проходять в косому напрямку, внаслідок чого біля їх отворів, утворюється складка слизової оболонки, яка виконує функцію клапана, що перешкоджає зворотній течії сечі з міхура в сечоводи. Біля виходу з сечового міхура в сечовипускний канал є двіа сфінктери. Внутрішній (розташований ближче до міхура) сфінктер складається з гладеньких, а зовнішній – з поперечносмугастих м’язів. Обидва вони в звичайних умовах перебувають в стані скорочення і щільно закривають вихід з сечового міхура.

Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи у новонароджених. Коли народжується дитина, нирки у неї морфологічно і фізіологічне незрілі. Маса нирок у новонароджених становить 1:100 (у дорослих 1:200) по відношенню до маси тіла. Відносно великі розміри нирок і короткий відділ попереку зумовлюють низьке розташування нирок у дітей раннього віку. У них верхній полюс нирки розташований на рівні XI—XII грудних хребців, а нижній — на рівні верхнього краю IV поперекового хребця. До 1-го року життя верхній і нижній полюси нирки зближені й орган має ку­лясту форму, тільки в подальшому нирка набуває бобоподібної форми. У дітей раннього віку нирки більш рухливі, ніж у дорослих, що пов'язано зі слабким розвитком навколониркової клітковини і фасцій. Під час вдиху в дітей 1 -го року життя обидві нирки зміщуються вниз на 1 см, тобто на висоту тіла і поперекового хребця.

Особливості сечових органів:

1. У новонароджених маса нирок становить 10—12 г, у віці 5—6 міс вона збільшується в 3 рази, а потім збільшення маси вповільнюється.

2. Нирки у новонародженого мають частки. Кірковий шар недостатньо розвинений, мозковий шар переважає над кірковим у співвідношенні 1:4. Прошарки сполучної тканини виражені слабо. У нирках новонароджених клубочки нефронів розташовані дуже компактно. На 1 см² їх кількість до­сягає 50, у віці 1 року — 18—20, у дорослих — 7—8.

3. Нефрону новонародженого недостатньо диференційований. Нутро­щевий (вісцеральний) шар капсули клубочка нефрона складається з кубічного епітелію, тому процес фільтрації утруднений. На 4-му місяці життя плоский епітелій починає з'являтися в деяких капсулах, на 8-му місяці життя вже всі капсули нефронів мають плоский епітелій.

4. Клубочки нефронів у новонароджених мають малий діаметр — 85 мк (у людини 30 років розміри клубочків становлять 210 мк). Найбільш інтенсивно клубочки збільшуються в перші два роки життя — потім у періоди 5—6 років, 9—10 років та 16—19 років. Малим розміром клу­бочків нефронів пояснюється невелика загальна фільтрівна поверхня їх у новонароджених (близько 30 % від норми дорослого). У новонароджених клубочки мають малий діаметр просвіту капілярів, багато з них не функціонують (капілярна сітка може спадатися).

5. Канальці нефрона у новонародженого значно коротші, їх просвіт у 2 рази вужчий, ніж у дорослих. Те саме стосується і петлі нефрона. Ка­нальці і петля нефрона розташовані в межах кіркового шару. З віком збільшується довжина нефрона. Це збільшення триває до статевого дозрівання. Процес реабсорбції сечі у новонароджених менш інтенсивний.

6. Юкстагломерулярний апарат, який має значення в утворенні реніну і контролює виведення натрію, у новонароджених розвинений слабо, його формування завершується у віці два роки.

7. Ниркові миски розвинені відносно добре, однак м'язові та елас­тичні елементи виражені слабо.

8. У дітей раннього віку виражений зв'язок лімфатичної системи ни­рок з лімфатичними судинами кишок, що пояснює швидкий перехід інфекції з кишок до нирок і навпаки. Ниркові миски у новонародженого розташовані внутрішньонирково.

9. Сечоводи у новонароджених звивисті, мають більше вигинів, їх діаметр у середньому 0,3—0,4 см (досить вузький). Ці особливості сприя­ють застою сечі і приєднанню бактеріальної мікрофлори.

10. Сечовий міхур у новонароджених розташований вище, ніж у до­рослих (над симфізом). Передня його стінка не вкрита очеревиною. Сли­зовий шар міхура добре розвинений. Ємкість міхура змінюється:

у новонародженого — 30 мл, у віці 1 року — 60 мл, 5 років — 135 мл, 14 років — 260 мл.

11. Сечівник у дівчаток коротший, його довжина 1—2 см, а діаметр ширший, ніж у хлопчиків. У хлопчиків сечівник завдовжки 5—6 см, його згини виражені сильніше, що треба враховувати під час катетеризації. У каналі слабо розвинута еластична тканина та сполучнотканинна основа. Слизовий шар розвинутий добре.

12. Акт сечовиділення в перші місяці життя відбувається на основі природжених безумовних спінальних рефлексів. Пізніше він регулюється підкіркою і корою великого мозку.