0. 4.14. Фізіологічні механізми емоцій та мотивів. Емоційний стрес. Вікові особливості емоційних реакцій

Цілеспрямована поведінка у людини спрямовується двома механіз­мами: мотивацією і емоцією.

Мотивація (від англ. мотив - спонукання) - це фізіологічний стан який виникає в разі необхідності задовольнити ту чи іншу потребу організму. Суб’єктивно він проявляється відчуттями голоду, спраги тощо. Об’єктивно - змінами електричної активності певних відділів мозку і біохімічних реакцій.

Вважають, що мотивації це особливий комплекс збуджень, які при­мушують людину до пошуку специфічних подразників зовнішнього середо­вища, які можуть задовольнити існуючу потребу. У механізмах мотивацій виділяють дві фази: 1) фаза детекції специфічного стану, що виражає певний дефіцит внутрішнього середовища; 2) фазу запуску і реалізації специфічної цілеспрямованої поведінки по відношенню до тих зовнішніх об’єктів, які здатні задовольнити потребу. Перша фаза викликає другу.

Механізми мотивацій пов’язані з ядрами підзоровогорбової ділянки (гіпоталамуса), лімбічною системою, що забезпечує мотива­ційну поведінку. З підзоровогорбовою ділянкою пов’язані такі явища, як сон-бадьорість, спрага-ситість, лють-задоволення.

Ядра підзоровогорбової ділянки тісно пов”язані з корою лобових часток, яку слід розглядати як продовження лімбічної системи на рі­вень кори.

Механізм модуляції відчуттів можна уявити таким чином. У мозку завжди зберігаються певні параметри гомеостазу, нормального фізіоло­гічного стану і структурної організації будь-якого утвору організму. Коли ці параметри знаходяться в межах фізіологічної норми, виникає відчуття задоволення. При відхиленні параметрів від норми виникає не­приємне самовідчуття. Саме ці неприємні відчуття складають початко­вий етап мотивації актуалізацію потреб. Вони є безпосереднім фізіо­логічним механізмом, що запускає структури, здатні усунути порушення. Мотивації можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими. Неусвідомлені мотивації називають спонуканням, або потягами. Вони відобра­жають внутрішні зміни організму, які пов’язані з біологічними потре­бами (голод, спрага, статевий потяг тощо). Складні форми мотивації людини, які проявляються на усвідомленому рівні, називають інтересами.

Одночасно з виникненням потреби виникає особливий стан, який називають емоціями.

Емоції (від лат. emozio - збуджувати, хвилювати) - це яскраво виражене особисте ставлення людини до навколишньої дійсності і до себе. В емоціях розрізняють два боки: суб’єктивний, який проявляється переживаннями - тривогою, пристрастю, люттю, задоволенням тощо, і об’єктивний, для якого характерна крайня напруга всіх фізіологічних систем організму. Зміни у діяльності вегетативних систем настільки великі, що їх називають “вегетативною бурею”. Ця “буря” проявляється різким підвищенням діяльності серцево-судинної, дихальної, м’я­зової систем, у цей час блокуються механізми стомлення, активуються процеси катаболізму і гальмуються процеси анаболізму.

Нейрогуморальні механізми реалізації емоції пов’язані з гіпоталамо-адреналовою системою, а також із симпатико-адреналовою систе­мою. Емоції виникають тоді, коли людина не знає про свої можливості щодо усунення небезпеки або задоволення потреб. Для досягнення будь-якої мети необхідні три фактори: інформація, енергія і час. Оскільки всяка новина приховує в собі невідомість, тобто дефіцит інформації, то ступінь емоціональної напруги буде залежати від ступеня обізнанос­ті (інформації) про характер події (небезпеки), про внутрішні можли­вості (запас енергії), необхідні для її подолання, і про запас часу з як на підготовку до боротьби, так і на саму боротьбу. Чим менша ін­формація, що необхідна для вирішення завдання, тим більший ступінь емоційної напруги.

Розрізняють чотири ступеня емоційної напруги людини. Перший - характеризується підвищенням уваги, мобілізацією інтелектуальних і фізичних можливостей організму. У момент емоційного підйому особливо гостро сприймаються впливи навколишнього середовища. У людей з’являється натхнення, радість творчості.

Другий ступінь називають астенічними негативними емоціями, коли спостерігається максимальна мобілізація ресурсів організму. Психоло­гічно другий ступінь проявляється станом обурення, гніву, люті.

Третій ступінь - астенічних вегетативних емоцій - виникає тоді коли для подолання перешкоди, вирішення завдання необхідно значно більше сил і часу, ніж є в організмі. Психологічно проявляється ця стадія відчуттям жаху, нудьги. При цьому знижуються інтелектуальні і енергетичні ресурси організму, імунологічний захист.

Ступінь четвертий - невроз, розлад регуляторних механізмів (захворювання).

Розрізняють емоції нижчі і вищі. Нижчі емоції пов’язані із задоволенням біологічних потреб організму і спрямовані на підтримання гомеостазу, самозахисту та інстинктів. Вищі емоції виникають тільки у людини і пов’язані з задоволенням особистих та соціальних потреб інтелектуальних, моральних, естетичних тощо. Задоволення вищих емо­цій викликає позитивні відчуття (радість), які тим більші, чим краще була виражена мотивація. Постійним джерелом радості є збільшення інформації як фактора боротьби з невідомістю. Тому для людини характерним є пошук додаткової інформації, відчуття “інформаційного голоду”, “спрага знань”. Припинення інформаційного потоку викликає нудьгу, яка супроводжується негативними емоціями. Отже, виникнення позитивних емоцій під час опанування нової інформації і розвиток нестерпної нудьги при припиненні цього потоку стають могутнім стимулом для навчання і творчості.

Емоційний стрес. Поняття “стрес” (напруження) було запропоно­вано Г.Сельє як спосіб досягнення резистентності (стійкості) організ­му до дії негативних факторів будь-якого походження. Це неспецифічна реакція на різноманітні подразнення, що перевищують певний рівень і тому стають неприємними і небажаними. Ця реакція виникає і тоді, коли організм не може протягом тривалого часу перебувати в стані напруження. Причини, що викликають стрес-реакцію, називають стрес-факторами, або стресорами. Це можуть бути різні мікроорганізми (антигени), м’язові напруження, переохолодження або перегрівання, травми, гіпоксія і на­віть сильні звуки. Ступінь стресу може бути різною, але класичним його проявом є занепокоєння, стадія резистентності та стадія висна­ження. Реакція на будь-який стресор проявляється тріадою Сельє, а са­ме: підвищенням у крові кількості гормонів надниркових залоз і розрос­танням їхнього кіркового шару, інволюцією лімфатичних органів і зникненням із крові лімфоцитів та появою у шлунку і дванадцятипалій киш­ці виразок.

У фізіологічних реакціях на дію стресора важливе значення мають нервова та ендокринна системи. У першу мить дії стресора спостеріга­ється вихід гормонів, що запускають механізми посиленого енергетично­го забезпечення. Кількість адреналіну збільшується в 1000 разів (він розщеплює глікоген до глюкози). Але запаси глікогену і глюкози в ор­ганізмі обмежені, тому глюкокортикоїди стають ініціаторами катаболічних процесів, наслідком, яких є розпад тканин, що мають у цей час дру­горядне значення (лімфоїдна тканина, слизова оболонка шлунка). В ре­зультаті цього звільняються амінокислоти, залишки яких використовуються для синтезу глюкози.

Якщо організм не загинув на початку дії шкідливого фактора, то починають діяти пристосувальні морфологічні механізми. Через кілька днів у відповідних органах збільшується кількість структур (гіпертро­фія), збільшується кількість клітин крові, гемоглобіну. Організм пе­реходить на новий рівень діяльності, вникає необхідність у механіз­мах “аварійного рятування”, і секреція гормонів надниркової залози зменшується. Встановлюється фізіологічна норма пристосування. За цих умов діючий фактор перестає бути стресором.

Вікові особливості емоційних реакцій. Відомо, що молодший шкільний вік (7-12 років) вважають періодом відносно спокійного розвитку вищої нервової діяльності. Погіршення процесів вищої нервової діяльності. Погіршення процесів вищої нервової діяльності спостерігається тільки в першому класі в зв’язку з пресами адаптації до школи.

Особливе значення для вчителя і вихователя має наступний віковий період - підлітковий (з 11-12 до 15-17 років). Це період великих ендокринних перетворень в організмі підлітків і формування у них вторинних статевих ознак, що в свою чергу, відбивається і на якостях вищої нервової діяльності. Порушується врівноваженість нервових процесів, більшу силу набуває збудження, послаблюється діяльність кори, а разом з тим і другої сигнальної системи. Посилюються підкіркові впливи, що супроводжується різними порушеннями з боку вегетативної сфери (задишка, гормональні розлади, судинні порушення, болі в серці). Про переважний вплив підкірки на нервову діяльність свідчить також підвищена емоційність підлітків (особливо дівчат). Відмічається лечка, стомлюваність підлітків при фізичній і розумовій роботі.

Всі функціональні зміни приводять до психічної неврівноваженості підлітка (запальність, “вибухова” відповідна реакція навіть на незначні подразнення) і частим конфліктам з батьками і педагогами.

Стан підлітка погіршується вимогами до нього з боку дорослих і перш за все школи, що все більш ускладнюються. На жаль, сьогодні далеко не кожний педагог враховує в своїй роботі функціональні можливості дітей, звідси і ті труднощі, які виникають у педагога і більшості батьків в їх спілкуванні з підлітками.

Тільки правильний здоровий режим, спокійна обстановка, фізична культура і спорт, цікава позакласна робота, доброзичливість і розуміння з боку дорослих є основними умовами для того, щоб перехідний період пройшов без розвитку функціональних розладів і пов’язаних з ними ускладнень в житті дитини.

Старший шкільний вік (15-18 років) співпадає з остаточним морфофункціональним дозріванням всіх фізіологічних систем людського тіла. Всі якості основних нервових процесів досягають рівня дорослої людини. Якщо на всіх попередніх етапах умови для розвитку дитини були оптимальними, то вища нервова діяльність старших школярів становиться впорядкованою і гармонійною.

Таким чином, для нормального розвитку дітей і підлітків на кожному віковому етапі онтогенезу необхідне створення оптимальних умов. Вирішить цю задачу можна тільки при тісній співдружності різних фахівців: педагогів, психологів, фізіологів, медиків та гігієністів.