4.7. Типи вищої нервової діяльності

І.П.Павлов на основі експерементальних досліджень встановив, що характер умовнорефлекторної діяльностиі значною мірою залежить від індивідуальних особливостьей нервової системи. Відповідно до цього він створив вчення про типи вищої нервової діяльності, в основу якого було покладено три основні властивості нервових процесів, які визначають індивідуальні особливості: 1) сила процесів збудження і гальмування; 2) зрівноваженість процесів збудження і гальмування; 3) рухомість процесів збудження і гальмування.

На основі цих властивостей нервової системи І.П.Павлов виділив 4 основних типи вищої нервової діяльності:

перший тип – сильний неврівноважений – характеризується достатньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуванням; надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;

другий тип – сильний, врівноваженийЮ рухливий – має достатню силу і рухомість нервових процесів, добру їх врівноваженість. Рухливий, толвариський, легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний неовий подразник;

третій тип – сильний, врівноважений, малорухливий – відзначається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Нетовариський, спокійно і обережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

четвертий – слабкий – нервова система слабка; легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працездавтність, швидко стомлюється.

Схематично класифікацію типіввищої нервової діяльності можно зобразити так:

В основі типу нервової діяльності лежать природжені властивості нервової системи, які, проте, змінюються з віком під впливом виховання, праці і соціальних умов.

4.8. Вікові особливості вищої нервової діяльності

Нервова система дітей лабільна і дуже чутлива. Особлива чутливість центральної нервової системи спостерігається у дітей в певні періоди їх розвитку:

• при вступі в школу (у дитини розширюється коло знайомств) в її житті з’являються нові люди із своїми характерами, звичками, вимогами, нервова система дитини відчуває підвищене навантаження);

• під час нейроендокринної перебудови організму в підлітковому віці (пубертатний період, або період статевого дозрівання - починають діяти залози внутрішньої секреції, особливо великий вплив на стан нервової системи справляють статеві гормони);

• вік випускних класів (на кінець навчання у школі молода людина вже має певні уяви про своє подальше навчання, роботу або життя, вона малює собі перспективу, яку намагається досягти, і в разі невдачі може відбутися “зрив” нервової діяльності).

Тому саме в ці критичні для дитини періоди батьки, вихователі і вчителі повинні особливо уважно ставитись до дитини, бути найбільш чутливими, зібраними і акуратними в своїх висловлюваннях, діях, вчинках і навіть у поглядах, адже необережне слово або дія може привести до виникнення у дитини невротичних розладів.

Загальноприйнятої класифікації типів нервової системим дітей немає. Проводячи дослідження нервової системи у дітей з застосуванням об’єктивних методів, А.Г.Іванов-Смоленський виділив чотири основних типи нервової системи у дітей шкільного віку: збудливий, лабільний, інертний і гальмівний.

У дітей збудливого типу нервової системи швидко і легко утворюються умовні рефлекси, але важко і повільно виробляються диференціювання. Такі діти багато розмовляють на уроках, не можуть сидіти спокійно, рухаються, неуважні, легко заводять товаришування то з одним, то з іншим учнем.

Діти лабільного типу швидко орієнтуються в новій для них обстановці; в школі вони спокійні, товариські, точно виконують уроки, добре встигають з багатьох предметів. Умовні рефлекси і диференціювання утворюються швидко.

У дітей інертного типу дуже важко утворюються як рефлекси, так і диференціювання. Вони мовчасні, мало проявляють інтересу до навчання; намагаються залишатись на самоті, піддаються навіюванню, погано виконують уроки.

У дітей гальмівного типу важко виробляються умовні рефлекси і легко утворюються диференціювання, що характерно для процесу гальмування. На уроках і під час перерв вони ведуть себе спокійно, зосереджено. Заводять товаришування з іншими дітьми повільно і важко.

Наведені типи нервової системи у дітей далеко не охоплюють всіх відмінностей темпераментів і характерів дітей шкільного віку. Тому найчастіше доводиться мати справу не з «чистими» типами, а з досить своєрідним поєднанням різноманітних рис характеру.

Вчитель повинен не просто враховувати особистість кожного учня, не пристосовуватися до неї сліпо, а прагнути шліфувати цю особистість. Слід пам’ятати, що типи нервової системи не залишаються незмінними від народження дитини. З дня народження організм зазнає різних впливів оточення. За І.П.Павловим, остаточно складається характер як сплав з природжених рис нервової системи (типу) і змін її властивостей, зумовлених зовнішнім середовищем, які часто закріплюються на все життя.

Отже, типи нервової системи у дітей створюються і змінюються головним чином умовами виховання і навчання. Так, систематичним вправлянням гальмування можна до певної міри змінити сильний неврівноважений (збудливий) тип, зробити його більш урівноваженим. Слабкий (інертний) тип важче піддається змінам.