Контрольні запитання

1. Визначте біологічні функції дихальної системи.

2. У чому полягає взаємозв'язок будови і функцій дихальних шляхів і легенів?

3. Охарактеризуйте дихальний цикл.

4. Назвіть об'ємні показники дихання. Як вони залежать від віку, статі, тренування?

5. Поясніть механізм газообміну в легенях і тканинах.

6. Охарактеризуйте нервову регуляцію дихання.

7. Охарактеризуйте гуморальну регуляцію дихання.

8. Назвіть причини, шляхи зараження та прояви захворювань ди­хальної системи.

9. Які профілактичні заходи інфекційних захворювань?

Розділ хі. Анатомія та фізіологія органів травлення дитини

11.1. Значення і суть процесів травлення

З їжею організм одержує такі складні органічні речовини, як білки, жири і вуглеводи. ЦІ речовини використовуються організмом як будівельний матеріал при процесах росту і будови нових клітин замість тих, що відмирають. Поживні речовини є також джерелом енергії в організмі.

Не менше значення мають вітаміни, мінеральні солі і вода, які надходять з їжею. Вони необхідні для створення умов, за яких відбуваються різноманітні хімічні реакції, у багатьох реакціях вони самі беруть безпосередню участь.

Вода, мінеральні солі та вітаміни засвоюються організмом у незмінному вигляді. ІІ1,о ж стосується білків, жирів та вуглеводів, які містяться в їжі, то вони прямо не можуть засвоюватися організмом. Передусім ці речовини складаються з великих молекул, які не можуть пройти крізь стінку травного каналу. Основне ж у тому, що вони для організму сторонні і, як на кожну сторонню речовину, в організмі проти них виробляються захисні речовини (антитіла). Тепер зрозуміло, чому основні поживні речовини, перш ніж потрапити у внутрішнє середовище організму, зазнають перетравлення.

Травленням називають процес фізичної і хімічної обробки їжі і перетворення її в простіші і розчинні сполуки, які можуть, всмоктуватися, переноситися кров'ю, засвоюватися організмом.

В організмі людини під впливом травних соків у травному каналі білки розщеплюються до амінокислот, жири — до гліцерину і жирних кислот, а складні вуглеводи —до простих цукрів (глюкоза та ін.). Основна роль у такій хімічній обробці їжі належить ферментам, які містяться в травних соках. Ферменти — це біологічні каталізатори білкової природи, які виробляються самим організмом. Характерна властивість ферментів — їхня специфічність: кожний фермент діє на речовину або групу речовин тільки певного фізичного складу і будови, на певний тип хімічного зв'язку в молекулі. Під впливом ферментів нерозчинні і не здатні до всмоктування складні речовини перетворюються в розчинні і легкозасвоювані простіші речовини.

11.2.Методи дослідження діяльності травних залоз

З того часу як було встановлено, що травні залози виробляють травні соки, вчені намагалися добути їх для аналізу. Так, ще в XVII ст. голландському, вченому Граафу вдалося зібрати невелику кількість травних соків через трубки, введені у просвіт вивідних проток слинних і підшлункової залоз. Вчені пробували добути підшлунковий сік за допомогою гумової губки, яка заковтувалася людиною, вбирала вміст шлунка, а потім витягувалася за прив'язану до неї нитку. Шотландський лікар Стівенс виявив перетравлюючу дію шлункового соку людини, скориставшись послугами фокусника, у якого була рідкісна здатність виригати різні предмети, які потрапили в шлунок.

Фокусник ковтав, а через кілька годин блювотними рухами викидав із шлунка спеціально приготовлені, наповнені їжею, свинцеві «пиріжки» з отворами, через які в Їжу проникав шлунковий сік. Природно, що такими методами було важко визначити склад і властивості травних соків.

Пізніше у тварин під наркозом розтинали черевну порожнину і з проток травних залоз одержували травні соки. Але робити якісь висновки про закономірності роботи травних залоз було майже неможливо: тварина була на операційному столі, під наркозом. Умови явно відрізнялися від нормальних. Значно більше відомостей про роботу травних залоз можна одержати за допомогою фістульного методу дослідження. Фістула — це штучне сполучення протоки травної залози або порожнини травного каналу із зовнішнім середовищем організму. Привід для такого методу дослідження дали цікаві, хоч і випадкові, спостереження за людьми, в яких в результаті поранення або захворювання утворився свищ, шлунка або кишечника. В 1842 р. московський хірург Басов запропонував вивчати шлункову секрецію у собак за допомогою фістули шлунка. Але в цьому разі не можна було одержати для дослідження чистий шлунковий сік, він був змішаний із залишками їжі, слиною, слизом, які завжди є в шлунку.

Справжнього розвитку і визнання фістульний метод досяг завдяки працям І. П. Павлова. Під час хірургічних операцій І. П. Павлов робив тваринам постійні фістули, з тим щоб можна було тривалий час вести спостереження за діяльністю тієї чи іншої травної залози. На відміну від своїх попередників І. П. Павлов особливу увагу звертав на пошуки таких способів операції, які давали б змогу після одужання тварин зберегти нормальні умови діяльності як для органа, який вивчався, так і для всього організму.

Така фістульна методика давала змогу спостерігати в будь-який час за функцією оперованого органу. За допомогою фістул вдається збирати чисті травні соки, без домішки Їжі, точно вимірювати їхню кількість і визначати хімічний склад у різні фази травлення. Головна перевага фістульної методики, запропонованої І. П. Павловим, полягає в тому, що процес травлення вивчається в природних умовах Існування організму, на здоровій тварині, а діяльність органів травлення збуджується природними харчовими подразниками.

Роль І. П. Павлова у вивченні діяльності травних залоз така велика, що цей розділ фізіології часто називають російським розділом фізіології, а І. П.Павлов був удостоєний Нобелівської премії.

Проте при всій перевазі фістульного методу ним практично не можна вивчати травні функції у людини. Із зрозумілих причин фістули у людини з метою дослідження не роблять. Слину у людини можна зібрати за допомогою спеціальної металевої капсули—присоска. Капсула присмоктується до слизової оболонки рота так, що в центрі її виявляється

протока слинної залози, по якій слина тепер надходить не в рот, а в капсулу і через гумову трубочку виводиться назовні — в пробірку або скляночку.

Для одержання шлункового соку і вмісту дванадцятипалої кишки використовують зонд, який заковтує той, кого досліджують. Через зовнішній отвір такого зонда можна добути сік для дослідження.

Деякі відомості про стан шлунка і кишок можна одержати, просвічуючи області їхнього розташування променями Рентгена. Перед рентгенівським дослідженням людині дають випити розчин або суспензію речовин, що погано пропускають промені Рентгена і тому дають хорошу тінь на екрані.

В момент скорочення мускулатури шлунка, а також при секреції в травному каналі виникають хоч і незначні, але достатні для реєстрації електричні явища. Запис електричних явищ у шлунку — електрогастрографію — застосовують для вивчення скоротливої діяльності шлунка.

Велике майбутнє у радіометричного методу. Людині дають проковтнути мініатюрний радіопередавач — радіопілюлю діаметром 8 мм і довжиною 15...20 мм. У радіопілюлі розташований датчик, який сприймає концентрацію водневих іонів у вмісті шлунка і кишок, тиск всередині Їх і температуру. Датчик перетворює прийняті показники у коливання певної час­тоти, які можна вловити радіоприймачем і зареєструвати. Радіопілюля вільно проходить по травному каналу і передає інформацію про температуру, тиск І реакції середовища у різних його відділах.