4.12. Ручні візки для транспортування агрегатів автомобілів

Для ручного переміщення зібраних агрегатів застосовуються візки (рис. 4.15). При ПР вантажних автомобілів застосовують візки: для зняття й установки коробки передач; для зняття, установки й транспортування ресор, коліс; для транспортування й ремонту кабін.

Рис. 4.15. Ручний візок для двигунів:

1 – рама; 2 – площадка; 3 – бобишка; 4 – штир осі передніх коліс;

5 – передня стійка; 6 – кронштейни; 7 – знімні стійки.

Універсальні вантажні візки використовують для транспортування різних деталей і агрегатів між відділеннями та зоною ремонту. Спеціалізовані візки оснащують підйомними механізмами, пристроями для розміщення певних агрегатів, пристосуваннями для розбірно-складальних робіт.

Контрольні запитання

1. В яких випадках використовуються гаражні кран-балки?

2. Які особливості будови та використання гаражних монорейок?

3. Яка будова та вибір параметрів електротельферів для ремонтних зон?

4. Яка класифікація конвеєрів? Які характеристика основних вузлів конвейєра.

5. У чому полягає вибір вихідних даних для розрахунку конвейєра?

6. У чому полягає аналіз і чим обумовлюється вибір схеми конвейєра?

7. Які основні параметри тягових ланцюгів? Як вибираються раціональні параметри тягових ланцюгів?

8. Що є порівняльними показниками ланцюгів різних конструкцій?

9. Як визначаються розрахункові навантаження на ланцюг?

10. Для чого необхідний натяжний пристрій і як визначається натяжне зусилля ?

11. Як визначається стискальне зусилля на ведучому валу конвейєра?

12. Як визначається потужність на приводному валу конвеєра? Від чого вона залежить?

13. У чому полягає розрахунок стискальних зусиль і натяг у різних точках конвейєра?

Розділ 5

МАСТИЛЬНО-ЗАПРАВНЕ ОБЛАДНАННЯ

АВТОСЕРВІСНИХ ПІДПРИЄМСТВ

5.1. Типи мастильно-заправного обладнання підприємств автомобільного транспорту

Мастильно-заправні операції є одним з основних видів робіт, які проводяться при технічному обслуговуванні автомобілів. У практиці роботи автосервісних підприємств застосовуються малогабаритні установки для роздачі мастил, гарячої води і стиснутого повітря. Мастильно-заправне устаткування підрозділяється на стаціонарне, яке застосовується на постах з великою пропускною здатністю та пересувне.

Найбільш поширене таке обладнання:

• маслороздавальні установки для моторних масел;

• маслороздавальні установки для трансмісійних масел;

• колонки маслороздавальні (універсальні);

• колонки маслороздавальні для моторних масел;

• колонки маслороздавальні для видачі рідких масел з діжок;

• баки масло роздавальні;

• мастильні установки для пластичних масел;

• нагнітачі для промивання системи змащення двигуна;

• колонки повітророздавальні;

• баки для заправлення гальмовою рідиною гідросистеми гальм;

• установки для нанесення антикорозійних покриттів на нижні поверхні автомобілів і змащення листових ресор.

Незважаючи на значну номенклатуру такого обладнання, основу кожного зразка становлять ідентичні конструктивні елементи: насос із двигуном, резервуар, прилади (манометри та витратоміри), штанги, роздавальні пристрої (пістолети та ін.).

Останнім часом у практиці ПАТ знаходять застосування малогабаритні установки для роздачі масла, гарячої води, стисненого повітря, змонтовані на автокарі або малотонажному автомобілі. На них розміщують декілька акумуляторних батарей великої ємності. Цим значно полегшуються дозаправлення автомобілів і їхній запуск у зимовий період при відкритому способі зберігання.

Основна частина даного виду пристроїв припадає на обладнання для мастильних робіт. Обладнання для мастильних робіт (рис. 5.1) підрозділяється за родом приводу насоса на електричні, пневматичні та з ручним (або педальним) приводом. Найбільшого поширення набув електропривід від централізованої мережі змінного струму. Однак дотепер усе більше починають використовуватися пневмонасоси, що працюють від повітряної мережі з тиском 0,8 МПа.

Рис. 5.1. Класифікація обладнання для мастильних робіт

Ручний або ножний привід, який застосовується на невеликих пересувних і переносних установках, являє собою просту важільну систему, пов’язану із приводним валом лопатевого, поршневого або плунжерного насоса. В установках з механізованим приводом в основному застосовуються шестерні насоси для перекачування рідких масел і плунжерні – для перекачування густих масел і пластичних мастил.

Принципові конструктивні розходження мають установки для перекачування рідких (моторних і трансмісійних) масел і установки для подачі пластичних мастил, завдяки значній різниці агрегатного стану та в’язкості цих видів мастильного матеріалу, а також через величезний протитиск, що виникає при нагнітанні пластичного мастила через прес-маслянку.

Розглянемо принципові конструктивні схеми деяких найбільш характерних пристроїв для мастильних робіт.

Подачу масла забезпечують нагнітальні пристрої, що приводяться в дію електродвигунами або стисненим повітрям. Деякі види обладнання мають ручний привод.

При подачі рідких мастил забезпечується тиск у системі до 0,8 МПа, а при подачі пластичних мастил забезпечується тиск в інтервалі 25...40 МПа залежно від опору продавлювання мастила в прес-маслянки. Необхідність такого високого тиску для пластичних мастил зумовлена тим, що при несистематичному змащенні вузлів тертя, наприклад, шкворневого з’єднання, продукти зношування забивають канали змащення. У деяких випадках доводиться застосовувати ручні «пробійники», – пристосування, тиск у яких створюється гвинтовою парою: різьбовий канал, заповнюваний мастилом, з відповідним різьбовим штоком.