Найдавніша історія України План

1. Кімерійці на території сучасної України.

2. Скіфи на території сучасної України.

3. Сармати на території сучасної України.

4. Роль античних міст-держав Північного Причорномор’я в історії

України.

5. Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування

східних слов’ян.

Кімерійці на території сучасної України

Кімерійці – назва кочових племен, які заселяли степову і частково лісостепову зони українських земель у ІХ – VІІ ст. до н. е.

Кімерійці – це перший історично зафіксований народ на території сучасної України. З ІХ ст. ( в деяких джерелах Хст.) по VІІ ст до н. е. іраномовні кочові племена кімерійців займали велику степеву територію між Доном і Дністром, а також Кримський і Таманський півострови. Конярство забезпечувало їх верховими кіньми й продуктами харчування. Кімерійці першими на нашій території почали виплавляти залізо з болотяної руди, спочатку тигельним, а потім і сиродутним способом - за допомогою горна.

Володіючи сильною кіннотою, залізними мечами і стрілами їз залізними наконечниками, цей народ робив сильний тиск на осіле землеробське населення українського Лісостепу. Щоб захистити себе від кімерійців , носії чорноліської культури, що проживали в межиріччях Дніпра і Дністра, змушені були будувати добре укріплені городища. У VІІ ст. до н. е. кімерійці пішли з території України ( є версії, що їх витіснили скіфські племена).

Скіфи на території сучасної України

Скіфи – назва об’єднання племен, які заселяли територію степової і лісостепової зон України від VІІ ст. до ІІІ ст. до н. е.

Скіфська держава існувала на території України з VII ст. до н. е., тобто більше тисячі років. Засновників цієї держави називали скитами (скіфами). Питання про їх походження не розв’язане. Поширена думка про прихід скіфів з Азії. Вони витіснили з України кімерійців і поставили в залежність від себе праслов’янський сколотський союз.

Багатоетнічна федерація мала назву Велика Скіфія. До скіфської держави входили: калліпіди, алазони, скіфи-орачі, скіфи-землероби і царські скіфи (саї), причому власне скіфами були двоє останніх. Решта зазнавала інтенсивного впливу скіфської культури, аж до повної асиміляції. Столиця Великої Скіфії була в Кам’янському на Дніпрі.

Верхівку скіфського суспільства становила могутня військова знать на чолі з царями. Вершники володіли основною масою худоби, мали численних рабів. Основними виробниками були вільні общинники-пастухи і землероби. Залежне населення платило данину і поставляло воїнів.

Держава була насампе-ред військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Скіфська зброя (короткий меч - акінак, спис, лук і стріли) вважалась найдосконалішою в світі, а скіфська кіннота була непереможною. На початку своєї історії скіфи здійснили ряд завойовницьких походів. Майже 100 років (679-585 рр. до н.е.) вони через Кавказ атакували Передню Азію, де зруйнували столицю Асирії Ніневію, захопили Мідію, Сирію, Палестину, взяли викуп з Єгипту, вторгалися в Індію.

В IV ст. до н.е. скіфи, очолювані царем Атеєм, розпочали експансію в західному напрямку. Утвердившись в Подунав’ї, Атей поширив свій вплив на Балкани. Це привело до зіткнення з Македонською державою, яка набирала силу. В битві 339 р. до н.е. 90-річний Атей загинув.

Вважається, що могутність Великої Скіфії в III ст. до н.е. підірвали сармати, але є й внутрішні причини загибелі Великої Скіфії , але вони ще недостатньо вивчені. Фактом є різке зменшення з III ст. до н.е. території Скіфської держави: так звана Мала Скіфія контролювала Нижнє Подунав’я, Нижнє Подніпров’я і степовий Крим, куди до Неаполя була перенесена столиця. Мала Скіфія проіснувала до ІІІ ст. н.е.

Смертельного удару по скіфській державі в III ст. до н.е. завдали готи, а після них в IV ст. - гуни, після чого скіфи перестали існувати як етнічне ціле.

Скіфи мали розвинену міфологію. їхня релігія була політеїстичною. Значне місце в пантеоні належало богу війни, символом якого виступав меч. Його встромляли в жертовник із хмизу і напували кров’ю полонених. Так само скіфський воїн мав випити кров першого вбитого ним ворога.

В особливій ціні у скіфів була зброя, з якою не розлучалися навіть після смерті (її клали в могили).

Простим воїнам насипали невеликі кургани; в яму клали лук,. Стріли, меч, глиняну чашу. Знатного покійника ховали разом із жінкою, слугами, кіньми, поряд клали золоти чаші та інші коштовні речі. Над гробницями насипали величезні кургани - тим вищі, чим вище становище займав небіжчик.

Після тризни вбивали слуг і розставляли на конях навколо кургану для охорони. Над курганами ставили кам'яні зображення воїнів - так звані скіфські «кам’яні баби».

Своїх шкіл скіфи не мали (писемність взагалі була під забороною), молоді аристократи і майстри-золотарі їздили вчитись до Греції. Скіфи дали світові одного із семи наймудріших - філософа Анархасіса. Ревно зберігаючи традиції предків, скіфи вбивали всіх, хто запозичував чужу віру чи звичаї.