Іу-й Універсал Центральної Ради та його історичне значення

Перша в XX ст. спроба українського народу створити власну державу на-штовхнулась на великі труднощі. Скоординовані дії російських радянських військ та місцевих більшовиків поставили національно-демократичну революцію перед загрозою поразки.

Довгий час в середовищі української інтелігенції переважали автономістсько- федералістські ілюзії, надії на російську демократію. Під час наступу російських радянських військ виявилось багато байдужих до долі української державності. Національний рух не був достатньо розвинутим, його керівники не були взмозі повести за собою мільйонні маси населення. Саме в цих важких умовах народився ІУ-й Універсал.

Під впливом наступу більшовицьких військ Муравйова керівництво Центральної Ради позбулося ілюзій щодо можливості перетворення Росії в демократичну федеративну республіку. Першорядною проблемою стало відокремлення від режиму більшовицької диктатури в Росії.

Засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, почалося 9(22) січня 1918 р. (саме ця дата звичайно і вважається за день прийняття Універсалу).

В ніч на 12(25) січня М.Грушевський оголосив Універсал. Зокрема в ньому говорилося: «однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, — власть у ній буде належати тільки Народові України...».

Центральна Рада заявляла, що долю України повинні визначити Українські Установчі Збори, до їх скликання Центральна Рада продовжувала залишатись верховним органом влади. Генеральний Секретаріат перейменовано в Раду Народних Міністрів. Універсал окреслив коло найважливіших практичних завдань, що потрібно було вирішити в найближчий час. Одним з найголовніших було укладення мирного договору з Німеччиною та її союзниками. З цією метою до Бресту була послана мирна делегація.

Водночас з Універсалом Мала Рада ухвалила «Закон про національно- персональну автономію». У ньому проголошувалося, що кожна з населяючих Україну націй має право на влаштування свого національного життя.

Історичне рішення Центральної Ради про розрив з імперським центром мало далекоідучі наслідки. Режим більшовицької диктатури, яка встановилась в Україні, не міг не стати об'єктом загальнонаціонального опору. З'явилось гасло, що могло об'єднати антибільшовицькі національно-демократичні сили.

Боротьба за українську державність увійшла в більш організоване русло. Під жовто-блакитними прапорами на боротьбу стали молоді патріоти. Жертви, які вони принесли, не були даремними, адже вони стали прикладом для наступних поколінь.

Боротьба за збереження державної незалежності. Гетьманат п. Скоропадського

Після зайняття України весною 1918 р. окупанти відразу ж почали втручатись у її внутрішні справи. Німецьке командування дійшло думки здійснити державний переворот, який мав очолити колишній царський генерал, командир 1-го Українізованого корпусу (осінь 1917 р.) Павло Скоропадський. 26 квітня за наказом німців розформовано єдину боєздатну українську дивізію ("синьожупанників”).

27 квітня під час засідання Малої Ради німецький загін заарештував керуючого Міністерством закордонних справ; розшукувались, з метою арешту, ще троє міністрів.

28 квітня Центральна Рада зібралась на своє чергове засідання (яке виявилось останнім), щоб ухвалити Конституцію УНР. В цей же день в Києві зібрався «Хліборобський конгрес» (Всеукраїнський з'їзд землевласників), який нараховував понад 6000 учасників. З'їзд висловив незадоволення політикою Центральної Ради. Було висунуто лозунг утворення міцної влади у формі гетьманату. Проголошений гетьманом Павло Скоропадський видав маніфест — «Грамоту до всього українського народу», — в якому повідомлялось про розпуск Центральної Ради і земельних комітетів. Проголошувалося право приватної власності. Одночасно вийшли закони «Про тимчасовий державний устрій України». З них випливало, що замість УНР постає «.Українська Держава». Законодавча, виконавча та судова влади зосереджувалися в руках гетьмана.

Після того, як двом отаманам (головам) гетьманського кабінету міністрів не вдалось сформувати повноцінну Раду міністрів, кабінет очолив полтавський по-міщик Федір Лизогуб. Уряд Скоропадського був позбавлений змоги вести самостійну зовнішню політику. Його дипломати перебували лише в столицях центральних держав. 12 червня в Києві підписано попередню угоду про при-пинення війни між Україною та Росією, а також про відновлення залізничного і поштово-телеграфного зв'язку. Гетьман домагався від Росії територіальних по-ступок. Він намагався приєднати до України всю Холмщину, Крим і заселені україн-цями райони Бессарабії.

Законодавство Центральної Ради було скасоване; у свої маєтки повернулися поміщики. У липні 1918 р. було прийнято закон «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства». Він передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Були заборонені страйки. Гетьманська адміністрація прагнула примусити робітників працювати більш інтенсивно. Було встановлено 12-годинний робочий день.

Скоропадський робив спроби удосконалити державний апарат. Перефор-мовувались військові частини, що залишились від часів Центральної Ради: Окрема Запорізька дивізія, Сердюцька дивізія, полк Січових Стрільців. В жовтні гетьман своїм Універсалом відновив козацтво, як окремий стан, в Чернігівській і Полтавській губерніях та на Слобожанщині.

Чи не єдиними були досягнення уряду Скоропадського у освітній галузі: в більшості шкіл введено українську мову; в жовтні 1918 р. в Києві та Кам'янці- Подільському відкрилися два нових українських університети; засновано Націо-нальний архів та Національну бібліотеку. 24 листопада 1918 р '^творено Українську Академію Наук (перший президент — Володимир Вернадський).