Формування багатопартійності

Правову основу для формування багатопартійності в Україні заклав позачерговий ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР (березень 1990 р.) , що вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши, зокрема, й статтю 6 ( про керівну роль КПРС, ядро політичної системи радянського суспільства). У жовтні 1990 р. було прийнято закон СРСР «Про громадські об’єднання».

Головні причини формування багатопартійності:

• Розширення демократизації суспільного життя , гласність.

• Історичне коріння існування багатопартійності в Україні.

• Виникнення і розвиток в Україні дисидентства.

• Нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі привласнила.

Етапи становлення багатопартійності:

• І етап – 1988 – 1989 р.

Створення умов для багатопартійності. Створення опозиційних до КПРС неформальних об’єднань та рухів, що пізніше трансформувалися у політичні партії. У країні розгортають активну діяльність Українська Демократична Спілка (УДС), пізніше перейменована в Українську народно-демократичну лігу (УНДЛ), Українська Гельсінська Спілка (УГС), Народний Рух України за перебудову (НРУ).

• ІІ етап – 1989 -1990 р.

Безпосереднє формування початкової багатопартійності. За цей час у республіці було створено понад 20 партій, які об’єднували майже 30 тисяч осіб.

• ІІІ етап – початок 1991 р. – серпень 1991 р.

Кардинальні зміни в становленні багатопартійності. Розвал, а згодом і заборона діяльності КПУ (після спроби державного перевороту в Москві 19- 21 серпня 1991 року у зв’єзку з доказами про підтримку керівництвом КПУ державного перевороту).

Спроба державного перевороту в срср 1991 року і Україна. Акт про незалежність України. Історичне значення

В березні 1990 року на ІІІ з’їзді народних депутатів СРСР М. Горбачова обирають Президентом Радянського Союзу.

В березні 1990 р. відбулися вибори народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів . Це перші альтернативні вибори за радянських часів (на 450 мандатів до Верховної Ради України претендувало майже 3 тис. кандидатів).

Вперше в історії України Верховна Рада 15 травня 1990 року почала працювати в парламентському режимі (сесія тривала не 1-2 дні, а 60 робочих днів).

У Верховній Раді України утворилась парламентська більшість (239 депутатів) та парламентська опозиція (125 депутатів).

У цей період широкомаштабним стає робітничий рух ( вимога відставки уряду).

16 липня 1990 року було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

З 2 по 17 жовтня 1990 року в Києві тривало голодування 158 студентів з 24 міст України (вимагали відставки уряду і надання Декларації конституційної сили).

17 березня 1991 року – референдум з питань про майбутню долю СРСР. Більшість населення висловились за оновлення СРСР.

Під впливом цих і інших подій в Україні і усьому СРСР 23 квітня 1991 р. М. Горбачов провів у Ново-Огарьово (під Москвою) зустріч з керівниками дев’яти республік (РСФРР, України, Білорусі, Узбекистану, Казахстану, Азербайджану. Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану), яка стала спробою спільного пошуку компромісного нового Союзного Договору.

Новий союзний договір мав бути підписаний 20 серпня 1991 року. Він передбачав федеративні засади державного устрою. Це була велика загроза для противників реформ. За цих обставин вони вирішили вдатися до політичного реваншу , здійснивши 19-21 серпня 1991р. спробу державного перевороту. 19 серпня було офіційно оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, російською ГКЧП), до складу якого увійшли віце-президент СРСР Г. І. Янаєв, прем’єр-міністр В. С. Павлов, заступник голови Ради оборони при Президенті СРСР О, Д. Бакланов, міністр внутрішніх справ Б. К. Пуго, міністр оборони Д. Т. Язов, голова Комітету державної безпеки В. А. Крючков й інші.

Ці події зумовили суттєві зміни в державному і суспільному житті країни, посиливши відцентрові тенденції в СРСР.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт про незалежність.

Зважаючи на обставини президія Верховної Ради за короткий час прийняла такі постанови:

• Про департизацію державних органів, установ та організацій;

• Про власність Компартії України та КПРС на території України;

• По припинення діяльності КПУ.

1 грудня 1991 р. відбувся всенародний референдум по питанню:

«Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України ?» - так відповіли 90,3% громадян. Одночасно з цим на президентських виборах переміг Л. Кравчук, якого підтримали 61, 59 % виборців.

Проголошення незалежності України стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок переходу від тоталітаризму до демократії, від командної до ринкової економіки, від класових до загальнолюдських цінностей.

Становлення владних структур у незалежній Україні

Державотворчий процес – це процес становлення державності, формування державних органів влади, визначення їх функцій.

Перші державотворчі кроки:

• Фіксація кордонів.

4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України». 12 грудня 1991 р. Указ «про утворення державного митного комітету України».

• Визначення громадянства.

8 жовтня 1991р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України».

• Визначення національної символіки як державної.

У січні - лютому 1992 р. постановами Верховної Ради затверджено як державний гімн мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено – державним прапором, а тризуб – малим гербом України.

• Запровадження власної грошової одиниці.

Запровадження власної національної валюти – 2 вересня 1996 року.

• Створення власних збройних сил.

6 грудня 1991 р. –Закон «Про Збройні сили України».

Пріоритетним напрямом державотворчого процесу є формування трьох гілок влади:

• Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, що забезпечує правову базу. Очолює порламент – спікер (голова) .

• Виконавчі органи влади: вищий орган - Кабінет Міністрів України , очолює уряд – прем’єр-міністр; центральні органи – міністерства, державні комітети і відомства;

в областях, містах, районах – державні адміністрації.

• Судова влада – Конституційний Суд, Верховний Суд, загальні, арбітражні та військові суди.

Главою держави є Президент України.

Україна є Парламентсько-президентська республіка.