Відновлення Української Народної Республіки. Директорія унр

З листопада 1918 р. розпочалась революція в Німеччині. 11 листопада Німеччина підписала перемир'я з країнами Антанти. Ці події прискорили падіння режиму гетьманату. В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. в Києві на засіданні опозиційного гетьману Українського Національного Союзу було утворено надзвичайний орган влади — Директорію, яка оголосила про відновлення УНР. Головою Директорії став соціал-демократ Володимир Винниченко, членами: соціал- демократ Симон Петлюра (висунутий січовими стрільцями), член УПСР Федір Швець (за фахом — професор геології), соціаліст-самостійник Панас Андрієвський (за фахом — адвокат), керівник профспілки залізничників, безпартійний Андрій Макаренко.

Директорія виступила з закликом до повстання проти гетьманського режиму. Військові сили Директорії очолив Петлюра, їх кістяком став полк січових стрільців (командир — Євген Коновалець), який базувався у Білій Церкві. 14 листопада гетьман оголосив грамоту, де йшла мова про федерацію України з небільшовицькою Росією.

18 листопада в бою під Мотовилівкою січові стрільці розгромили війська гетьмана, що визначило в подальшому долю його режиму. До лав гетьманських військ масово вступають офіцери колишньої російської армії. Вже 21 листопада Київ було оточе¬но повстанцями, але війська Директорії увійшли до міста лише після евакуації німців, яка закінчилась 14 грудня. Тоді ж місто покинув гетьман Скоропадський, який перед від'їздом зрікся влади.

19 грудня 1918 р. на майдані перед Софійським собором у Києві відбулися військовий парад і урочистий молебен на честь перемоги Директорії. На нараді Генштабу армії УНР за участю С.Петлюри обговорювалось питання про стратегічні дії армії. Надзвичайно важке міжнародне і внутрішнє становище України, а також особисте суперництво Винниченко і Петлюри, паралізувало діяльність Директорії. Реальна влада зосереджувалася у виборних отаманів напівпартизанських загонів, які часто вдавались до самоуправства, організовували погроми єврейського населення. Деякі з отаманів (зокрема, Григор'єв) пізніше перейшли на бік радянської влади.

Директорію відмовлялася визнати Антанта, яка восени 1918р. висадила свої війська на півдні України. 23 листопада в київських та одеських газетах була надрукована Декларація Антанти про початок інтервенції в Україні. Заявлялось, що Антанта висадить свої війська з метою подолання анархії та підтримання порядку. В кінці листопада англо-французька ескадра увійшла в Чорне море та стала на рейдах Севастополя й Одеси. 11 грудня в Одесу увійшли частини Директорії. На деякий час місто було розділено на кілька зон. 18 грудня офіцери-добровольці під командуванням генерала Гришина-Алмазова (що до того перебували під французькою охороною в зоні порту) перейшли в наступ та вибили українські війська за межі міста. Пізніше (в січні 1919 р.) французькі війська зайняли Миколаїв, в якому ще запишалась німецька окупаційна дивізія. Весною 1919 р. до інтервенції приєднались грецькі частини, які склали основу військ Антанти на півдні України, Представники французького командування в Одесі в брутальній формі на переговорах з представниками Директорії вимага-