Дисидентський рух

другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр.

Дисидентство (незгодні) – виступи проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології та політиці.

Течії дисидентського руху:

• Національно-визвольна течія;

• Демократична правозахисна течія;

• Релігійна течія;

• Течія за соціалізм з «людським обличчям».

Методи боротьби дисидентів:

• Видання і розповсюдження самвидаву;

• Розповсюдження листівок;

• Акції солідарності з іншими народами;

• Індивідуальні протести, вивішування синьо-жовтих прапорів;

• Листи-протести до керівних органів СРСР;

• Створення правозахисних організацій.

Розправи над дисидентським рухом

Арешти:

• Перша хвиля арештів – серпень-вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб).

• Друга хвиля арештів – 1970-1972 рр. (заарештовано понад 100 осіб).

• Третя хвиля арештів – початок 1980-х років(заарештовано близько 60 осіб).

Крім арештів використовувались такі методи боротьби як :

• ізоляція в психіатричних лікарнях;

• звільнення з роботи;

• виключення з партії, громадських організацій;

• позбавлення радянського громадянства;

• організація громадського осуду.

Значення дисидентського руху:

• Розвиток національно-демократичного руху.

• Сприяв поширенню і утвердженню в народі демократичних ідеалів.

• Відкривав Україну світові.

• Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва.

• Із середовища дисидентів вийшла чимала кількість політиків незалежної України.

• Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток науки і культури.

Десталінізація

Період 1953 – 1964 рр. називають періодом «відлиги».

Основним змістом «відлиги» є десталінізація.

Десталінізація – це система заходів щодо усунення найбільш неприйнятних проявів сталінського режиму (масові репресії, тотальний контроль…) і спроба проведення суспільно-політичних та економічних реформ з метою надання нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до «побудови комунізму».

Десталінізація мала обмежений характер і не торкалася основ існуючого ладу

ХХ з’їзд КПРС став початком лібералізації суспільства. На його закритому засіданні виступив М. Хрущов з доповіддю, у якій викривався культ особи Сталіна. Основні положення доповідді, в дещо пом’якшеному вигляді, стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 року.

Складові десталінізації:

• Ліквідація системи ГУЛАГу , припинення масових репресій.

• Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.

• Реформа силових відомств. Впровадження в їх діяльність принципу законності.

• Послаблення ідеологічного тистку. Тимчасове припинення кампанії проти «українського буржуазного націоналізму».

• Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи.

• Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки українців у партійному і державному апараті. Зростання впливу української партійно-державної еліти в союзному керівництві.

Значення:

Лібералізація всього суспільного життя.